WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Україна на шляху євроатлантичної військової інтеграції - Реферат

Україна на шляху євроатлантичної військової інтеграції - Реферат

Україна з лютого 1995 року брала участь у першому дворічному циклі процесу планування та оцінки сил (ППОС, англ. PARP - Planning and Review Process), які виділяються країнами-партнерами для участі в програмі ПЗМ. ППОС базується на досвіді НАТО в галузі оборонного планування та являє собою механізм, за яким всі країни альянсу планують та оцінюють власні сили, що виділяються для участі у спільних заходах НАТО [11, С. 84].

14 вересня 1995 року відбулося спеціальне засідання Північноатлантичної ради у форматі "16+1", за результатами якого було схвалено спільну заяву України і альянсу для преси, яка проголосила початок "розширених і поглиблених" відносин між двома сторонами "поза межами РПАС і ПЗМ" [12]. Разом зі спільною заявою України і НАТО для преси керівним органам НАТО українською стороною було передано документ "Основні параметри угоди про встановлення відносин спеціального партнерства між Україною та Організацією Північноатлантичного договору", який заклав основу для активного діалогу між Україною і НАТО з метою розробки та укладення між ними політично зобов'язуючої угоди про спеціальне партнерство.

Протягом січня - березня 1996 року між Україною і НАТО було узгоджено спільний документ - "Реалізація розширення і поглиблення відносин між Україною і НАТО". З квітня 1996 року у рамках реалізації цього документа відбулося перше планове засідання політичного комітету НАТО та України з питань архітектури європейської безпеки та безпеки України як держави, котра добровільно відмовилась від ядерної зброї. Особливе партнерство для України означало розширення співробітництва України з НАТО на всіх рівнях і у всіх вимірах - політичному, військовому, економічному, екологічному, науково-технічному, інформаційному тощо. Україна вважала такий тип співробітництва однією з основних умов забезпечення своїх національних інтересів, гарантію уникнення нового поділу Європи і запобігання формуванню "сфер впливу" чи створенню "сірих зон" безпеки в Центрально-Східній Європі. Претендуючи на таке особливе партнерство, Україна виходила з того, що вона, в контексті розширення НАТО, перебуває в унікальній геополітичній ситуації: на її західних кордонах були розташовані майбутні члени розширеного альянсу, на східних і північних кордонах - Росія і Білорусь, позиція яких стосовно розширення НАТО відрізнялася від позицій інших держав Центрально-Східної Європи [13, С. 390].

У цей час активізувалося партнерство України з НАТО у військовому вимірі. Якщо у 1994 році військові підрозділи Збройних Сил України брали участь тільки у двох спільних військових навчаннях на території Польщі та Нідерландів, то вже у 1995 році представники та підрозділи Збройних Сил взяли участь у 98 заходах, включаючи 13 військових навчань. У 1996 році представники та підрозділи українського війська взяли участь у 53 заходах, а також провели на своїй території багатонаціональне військове навчання "Щит миру-96" [9, С. 26].

6 травня 1996 року від імені уряду України були підписані важливі угоди в рамках програми ПЗМ, якими регулюється статус військовослужбовців Збройних сил України при перебуванні на навчаннях та інших заходах та території держав-членів НАТО або країн-партнерів і, навпаки, військових інших держав, які беруть участь у навчаннях на території України: Угода між державами, які є сторонами Північноатлантичного договору, та іншими державами, які беруть участь у партнерстві заради миру, щодо статусу їхніх збройних сил, а також додатковий протокол до цієї угоди.

З метою зміцнення функцій для координації у сфері партнерства і співробітництва України з НАТО розпорядженням Президента України 21 травня 1996 року було створено Міжвідомчу робочу групу з питань участі України в програмі ПЗМ, в 3 квітня 1997 року Президент України підписав Указ про створення Державної міжвідомчої комісії з питань співробітництва України з НАТО. Комісія стала дорадчим органом для підготовки пропозицій з питань співробітництва з керівними та виконавчими структурами НАТО, з державами-членами альянсу та державами-партнерами програми ПЗМ, а також пропозицій щодо організації, координації й контролю виконання прийнятих з цих питань рішень міністерствами, іншими органами виконавчої влади та державними органами України.

У серпні 1996 року було також створено посаду головного координатора у співробітництві України з НАТО і ЗЄС у військовій галузі - радника-посланника посольства України у країнах Бенілюкс, на яку призначено першого міністра оборони України К. Морозова.

У першій половині 1997 року відбулися знакові події у відносинах України з Північноатлантичним альянсом. Так, 20 березня в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі відбувся перший раунд переговорів з альянсом щодо формалізації відносин Україна - НАТО. У квітні 1997 року в Брюсселі пройшли два раунди переговорів з НАТО на рівні експертів щодо цього питання. Черговий раунд переговорів Україна - НАТО із проекту документа відбувся 1 травня під час візиту тодішнього Генерального секретаря НАТО Х. Солани до Києва, а 29 травня 1997 року на засіданні міністрів закордонних справ країн-членів НАТО в м. Сінтрі (Португалія) Генеральний секретар НАТО Х. Солана і міністр закордонних справ України Г. Удовенко парафували "Хартію про Особливе партнерство між НАТО і Україною" [5, С. 544].

9 липня 1997 року на саміті Північноатлантичного альянсу в Мадриді Президент України Л. Кучма та Генеральний секретар НАТО Х. Солана скріпили підписами "Хартію про особливе партнерство між Україною та організацією Північноатлантичного договору".

Хартія є основним політичним документом, який регулює відносини України з НАТО. Вона зафіксувала політичні зобов'язання сторін на найвищому рівні і визначила необхідність "розвивати відносини особливого і ефективного партнерства, яке сприятиме більшій стабільності і просуванню спільних демократичних цінностей у Центрально-Східній Європі" [14, С. 1]. На другому засіданні спільної комісії на рівні міністрів закордонних справ України та НАТО, створеної згідно з Хартією, 29 травня 1998 року було проаналізовано стан відносин нашої держави з альянсом.

Варто відзначити, що активізація співробітництва України з альянсом співпала з дуже важливою подією в життєдіяльності НАТО. 30 травня 1997 року на заміну Раді північноатлантичної співпраці (РПАС) була створена Рада євроатлантичного партнерства (РЄАП). РЄАП стала важливим елементом європейської архітектури безпеки. Її діяльність здійснюється з урахуванням роботи інших міжнародних організацій і доповнює їх. Рада є органом, що опікується розвитком діалогу, співробітництва та консультацій між НАТО і партнерами по співробітництву, забезпечує підґрунтя для співпраці і консультацій між її окремими членами та альянсом.

З метою створення в нашій державі чинного механізму імплементації Хартії з урахуванням пріоритетів у розбудові відносин України з НАТО 4 листопада 1998 року Указом Президента України було затверджено "Державну програму співробітництва України з НАТО на період до 2001 року". У документі підкреслювалося, що "стратегічною метою України є повномасштабна інтеграція до європейських та євроатлантичних структур і повноправна участь у системі загальноєвропейської безпеки.

Програма була спрямована не лише на активізацію співробітництва у політичній та військовій сферах, а й на розвиток нових напрямів співпраці, таких як військово-технічне і науково-технічне співробітництво, цивільне планування при надзвичайних ситуаціях, спільна боротьба з поширенням ядерних технологій, міжнародним тероризмом, організованою злочинністю та нелегальним обігом наркотиків, стандартизація, інформаційні технології, охорона довкілля, управління повітряним рухом, спільне використання космічного простору тощо.

Серйозним випробуванням відносин між Україною і НАТО стали події, які відбулися у березні - червні 1999 року у Союзній Республіці Югославії (СРЮ). Рушійним фактором цих подій був етнічний конфлікт у Косові (Південна Сербія). В ході цієї воєнної операції було здійснено 9 300 бойових вильотів авіації альянсу, які були скеровані на ураження 900 цілей, скинуто 24 тис. бомб, причому використовувалися й боєприпаси, начинені збіднілим ураном. Таке ставлення Північноатлантичного альянсу до Сербії, надмірна жорстокість до братнього слов'янського народу (адже не назвеш миротворчістю бомбові удари з повітря, руйнування і смерть людей не тільки у військовій формі, але й мирних жителів) справили гнітюче враження на широкі верстви українського суспільства, викликали різко негативне ставлення до цього законодавчого органу держави - Верховної Ради України та розширило коло противників інтеграції в НАТО.

Loading...

 
 

Цікаве