WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Ядерні аварії - Реферат

Ядерні аварії - Реферат

До особливостей середньої фази належать:

порівняно швидке зниження рівнів гама-випромінювання на місцевості (майже в 10 разів через 1 рік після початку цієї фази);

переважання кореневого над поверхневим типом забруднення сільськогосподарської продукції.

Третя фаза аварії - це фаза комунальної аварії, що починається через 1-2 роки після початку аварії, коли основним джерелом зовнішнього опромінення стає 137Cs у випадах на грунт, а внутрішнього - 137Cs і 90Sr в продуктах харчування, які виробляються на забруднених цими радіонуклідами територіях. Втручання на пізній фазі аварії носять виключно довгостроковий характер.

Від фази (етапу) розвитку ядерної аварії залежать шляхи радіаційого впливу на конкретні категорії опромінюваних осіб. Знання цих шляхів дозволяє вірно визначити адекватні контрзаходи з метою радіаційного захисту.

На ранній фазі розвитку ядерної аварії можливі наступні шляхи опромінення:

зовнішнє опромінення від радіоактивної хмари аварійного викиду;

зовнішнє опромінення від шлейфу опадів з радіоактивної хмари;

інгаляційне опромінення від вдихання радіонуклідів, які містяться у шлейфі;

опромінення від радіоізотопів йоду, які надходять інгаляційно, з продуктами харчування та питною водою;

контактне опромінення від забруднення радіонуклідами шкіри, одягу та інших поверхонь;

зовнішне опромінення від випадів радіонуклідів на грунт та інші поверхні;

інгаляційне опромінення за рахунок надходження радіонуклідів при їх вторинному піднятті вітром;

внутрішнє опромінення від споживання радіоактивних забруднених продуктів харчування та води.

На персонал аварійного об'єкту та осіб, які приймають участь у ліквідації наслідків аварії (в межах аварійного об'єкту) також можливе зовнішнє опромінення від зруйнованого або пошкодженого ядерного реактора та фрагментів активної зони, викинутих вибухом на проммайданчик станції, а також зовнішнє опромінення від факелу радіоактивного викиду.

В середній фазі аварії шляхами опромінення є:

зовнішнє опромінення від випадів радіонуклідів на грунт;

інгаляційне опромінення за рахунок надходження радіонуклідів при їх вторинному піднятті вітром;

внутрішнє опромінення від споживання радіоактивних забруднених продуктів харчування та води.

В пізню фазу радіонукліди надходять в основному при споживанні радіоактивно забруднених продуктів та води.

Медико-тактична характеристика вогнищ ураження при аваріях

ядерних реакторів.

При аварії ядерних реакторів виникають вогнища радіоактивного ураження.

Вогнище радіоактивного ураження складається із зони аварії, яка являє собою ділянку території, де безпосередньо знаходиться зруйнований реактор та інші споруди, що зазнали пошкоджень від аварії і зон радіоактивного зараження місцевості (табл. 16.14).

Таблиця 16.14

Характеристика зон радіоактивного зараження місцевості

при аваріях ядерних реакторів АЕС

Найменування

Індекс

Доза випромінювання за 1-й рік після аварії, рад

Потужність дози випр. через 1 год. після аварії рад/год

зони

зони

на зовніш-

ній межі

на внутріш-

ній межі

всере-дині зони

на зовніш-

ній межі

на внутріш-

ній межі

Радіаційної небезпеки

Помірного зараження

Сильного зараження

Небезпечного зараження

Надзвичайно небезпечного зараження

М

А

Б

В

Г

5

50

500

1500

5000

50

500

1500

5000

16

160

866

2740

9000

0.014

0.140

1.4

4.2

14

0.140

1.4

4.2

14

У межах зони "М" доцільно обмежити перебування особового складу, який не залучають безпосередньо до робіт з ліквідації наслідків радіаційної аварії.

При ліквідації наслідків аварії у всіх зонах виконуються основні захисні заходи: радіаційний і дозиметричний контроль, захист органів дихання, профілактичне прийняття препаратів стабільного йоду та радіопротекторів, санітарна обробка, дезактивація обмундирування, техніки.

У межах зони "А" необхідно намагатися до скорочення перебування особового складу на відкритій місцевості, пересування доцільно здійснювати у броньованій техніці, особовий склад повинен застосовувати засоби захисту органів дихання та шкіри.

У зоні сильного радіоактивного зараження (зона "Б") особовий склад повинен діяти у броньованих об'єктах чи розміщатися в захисних спорудах.

У зоні небезпечного радіоактивного зараження (зона "В") дії ведуться тільки в дуже захищених броньованих об'єктах, час перебування особового складу в зоні обмежений декілька годинами. Аварійні та рятувальні роботи необхідно проводити із залученням радіаційно-стійкої спеціальної техніки.

У зоні надзвичайно небезпечного радіоактивного зараження (зона "Г") не слід без потреби допускати навіть короткочасного перебування особового складу.

При аваріях ядерних реакторів та інших ядернонебезпечних об'єктів від уражуючої дії іонізуючого випромінювання можливі санітарні втрати, в тому числі й безповоротні. Їх кількість залежатиме від обставин і масштабів аварії.

Характер санітарних втрат - гостра променева хвороба, місцеві променеві ураження, термічні та механічні ушкодження, психічні розлади, комбіновані ураження.

Масштаби і ступінь радіоактивного забруднення природного середовища в зоні впливу аварії ядерного реактора.

За період із 1951 по 1986 роки на радіаційно небезпечних об'єктах різних країн офіціально було зареєстровано близько 300 значимих за своїм масштабом вварій з викидом радіонуклідів в навколишнє середовище.

10 жовтня 1957 року в Уіндскейлі (Великобританія) внаслідок несправності контрольно-вимірювальної апаратури та помилкових дій обслуговуючого персоналу мало місце перегрівання активної зони реактора та руйнування оболонок твелів, при цьому в атмосферу було викинуто радіоактивних речовин сумарною активністю 21000 Кі, в тому числі 20000 Кі І-131, 600 Кі Сs- 137 та інші. Від переопромінення в самому ядерному центрі загинуло 13 співробітників. Рівень радіації від шлейфу радіоактивного викиду становив 4 мР/год, що в 400 разів перевищило природній фон.

Медичними спостереженнями статистично достовірних, пов`язаних з аварією, відхилень у стані здоров`я населення, яке проживало на територіях, що зазнали впливу від радіоактивного викиду зареєстровано не було.

В 1979 році сталась аварія на АЕС в Трі-Майл-Айленді (штат Пенсільванія, США). Внаслідок помилкових дій персоналу відбулося розплавлення оболонок майже 50 % твелів. Це привело до радіоактивного викиду. При цьому потужність експозиційної дози в реакторному залі становила 80 Р/год, а в допоміжних - 10Р/год. Завдяки наявності системи захисту вдалося значно зменшити потужність аварійного викиду в навколишнє середовище. Сумарна індивідуальна доза, отримана населенням, що мешкає на відстані 7.5, 13 та 85 км за весь період аварії становила відповідно 0.84, 0.71 та 0.01 мЗв (84; 71 та 1 мБер).

Одна з найбільших радіаційних аварій сталася на Південному Уралі 29 вересня 1957 року. В наслідок виходу зі строю системи охолодження бетонного резервуару з нітратно-ацетатними високоактивними відходами відбувся вибух, що привело до викиду радіоактивних речовин в атмосферу з наступним їх випадінням на територіях Челябінської, Свердловської та Тюменської областей. Загальна активність викинутих радіонуклідів становила 2 * 106 Кі.

В межах щільності забруднення більше 0.1 Кі/км2 довжина радіоактивного сліду сягала 300 км, а в межах 2 Кі/км2 - 105 км при ширині 8 - 9 км.

Шляхами опромінення населення на забрудненій території в початковий період були зовнішнє опромінення від оточуючого середовища (в тому числі одягу), а також внутрішнє від вживання радіоактивно забруднених харчових продуктів і води та інгаляційного надходження радіонуклідів в момент формування сліду. Пізніше (через 0.5 - 1 рік) стало переважати внутрішнє опромінення від надходження радіонуклідів з їжею.

Для протирадіаційного захисту населення були проведені наступні заходи: евакуація населення, дезактивація сільськогосподарських угідь, контроль за рівнями забруднення сільськогосподарської продукції з вибраковкою тих продуктів, які забруднені вище допустимих рівнів, запровадження режиму обмеження в веденні сільського та лісового господарства.

Loading...

 
 

Цікаве