WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Характеристика ядерної зброї - Лекція

Характеристика ядерної зброї - Лекція

2.3. Проникаюча радіація.

Однією з характерних особливостей ядерного вибуху є те, що він супроводжується виділенням потоку іонізуючого випромінювання, яке складається з гама-променів, нейтронів, бета-частинок і невеликої кількості альфа- частинок. Уражаюча дія цього випромінювання зумовлена переважно гама-променями і нейтронами, так як довжина шляху вільного пробігу альфа- і бета-частинок порівняно невелика.

При вибусі ядерного боєприпасу середнього калібру час уражаючої дії гама-променів складає приблизно 10 сек. Гама-промені та потік нейтронів, які виділяються протягом першої хвилини з моменту вибуху, в іноземній літературі називають початковим ядерним випромінюванням.

На долю проникаючої радіації припадає до 5 % енергії ядерного вибуху.

При ядерних вибухах дози проникаючої радіації можуть досягати тисяч рентгенів. Це залежить від потужності і виду вибуху, а також відстані до епіцентру вибуху (див. табл. 2.3.)

Співвідношення радіусу дії проникаючої радіації, дози опромінювання та їх впливу на організм людини при повітряному вибусі бомби потужністю в 20 кілотон приблизно виражається наступними цифрами:

— до 800 м — 100 % смертність (доза до 10 000 Р);

— від 800 м до 1 200 м — 75 % смертність (доза до 1 000 Р);

— від 1200 м до 2000 м — променева хвороба I-II ступеню (доза 50-100Р).

Таблиця 2.3.

Залежність дози проникаючої радіації від потужності ядерного вибуху та відстані до його епіцентру

Потужність вибуху (кт)

Дози проникаючої радіації (рентген)

1 000

300

30

На відстані від центра вибуху (метри)

1

440

720

1 300

10

990

1 260

1 800

100

1 600

1 800

2 425

1 000

2 135

2 520

3 200

10 000

3 160

3 425

3 960

При вибухах термоядерних мегатонних боєприпасів смертельні ураження можуть бути в радіусі 3-4 км.

Дози гама- та нейтронного випромінювання при повітряному і наземному ядерних вибухах на однакових відстанях від центра вибуху практично однакові, поряд з тим вони значно залежать від щільності повітря, яка літом і на рівнині значно менша, ніж зимою і в горах. Співвідношення між ними також залежить від цих параметрів. Для великих доз і для вибухів надмалого та малого калібрів доза, зумовлена нейтронами, більша, ніж гама-випромінюванням; для середніх величин доз, а також для вибухів потужністю понад 10 тис. т. вірним є зворотнє твердження

Гама-випромінювання і нейтрони ядерного вибуху діють на будь-який об'єкт практично однаково і одночасно. Тому уражаюча дія проникаючої радіації визначається її сумарною дозою.

2.4. Радіоактивне зараження.

Серед уражаючих факторів радіоактивне зараження займає особливе місце і є специфічним фактором ядерного вибуху. Найважливішими особливостями є наступні.

Радіоактивному зараженню піддається не тільки район, що прилягає до місця вибуху, але і територія, віддалена від нього на багато десятків, а то і сотень кілометрів. Площа, яку воно охоплює, значно перевищує площу зон ураження іншими факторами ядерного вибуху.

Якщо основна частина енергії ядерного вибуху, у вигляді ударної хвилі, світлового випромінювання та проникаючої радіації, виділяється в момент вибуху та в перші десятки секунд після нього, то радіоактивне зараження довго зберігається на місцевості та об'єктах, а його уражаюча дія може тривати протягом годин, діб і навіть місяців.

Процесутворення радіоактивного зараження місцевостіпри ядерних вибухахвідбувається в результаті дії кількох основних факторів.

Основним джереломрадіоактивного зараження при ядерних вибухах є радіоактивні продукти ядерної реакції — уламки поділу ядер урану або плутонію. При вибусі відбувається поділ ядер цих елементів на дві частини. Він може проходити різними способоми, тому спочатку утворюється біля 60 ізотопів 34 різних хімічних елементів. Найбільш поширеними серед них є ізотопи ітрію, теллуру, молібдену, йоду, ксенону, барію, лантану, стронцію, цирконію та ін. Більша частина з них є нестійкими і в подальшому розпадаються ще приблизно по три рази. Тому загальна кількість радіоактивних ізотопів в продуктах поділу сягає майже 200. Продукти поділу є складною і безперервно змінною за складом сумішшю РР, розпад яких супроводжується виділенням бета- і гама-випромінювання. Періоди піврозпаду різних ізотопів коливаються в дуже широких межах — від долей секунди до багатьох років.

У зв'язку з тим, що коефіцієнт ефективного використання ядерного заряду порівняно невисокий (в залежності від конструктивних особливостей бомби — до 10%), основна маса ядерної речовини не встигає вступити в реакцію і розпилюється силою вибуху у вигляді найдрібніших частинок, які мають радіоактивні властивості вихідних ізотопів.

Радіоактивне зараження може доповнюватись РР, які утворилися в навколишньому середовищі в районі центру (епіцентру) ядерного вибуху в результаті захоплення нейтронів ядрами атомів хімічних елементів, що входять в склад навколишнього середовища (наведена активність). Їх розпад супроводжується переважно гама-випромінюванням.

Утворення РР при вибусі термоядерних боєприпасів має деякі особливості. В цьому випадку виникає дуже потужний потік нейтронів, під впливом якого синтезується велика кількість штучних радіоактивних ізотопів в тих матеріалах і середовищах, через які він проходить.

Характер і масштаби радіоактивного зараження визначаються не тільки потужністю ядерного заряду, але і цілим рядом інших факторів, насамперед, видом вибуху.

В перший момент після вибуху радіоактивні продукти містяться в світловій кулі в газоподібному стані. В процесі охолодження вони конденсуються і у вигляді дрібних твердих частинок входять до складу потужної хмари ядерного вибуху. Ця хмара за 8-10 хвилин піднімається на висоту понад 12-20 км.

При наземному ядерному вибусі значна кількість радіоактивних продуктів змішується з розплавленим грунтом, утворюючи кірку радіоактивного шлаку. Частина розплавленого та подрібненого грунту із кратера вибуху втягується висхідними потоками повітря вверх, утворюючи потужний пилевий стовп, який із самого початку з'єднується з хмарою, внаслідок чого вона набуває форму гігантського гриба, "шапочку" якого складає вогненна куля розпечених газів, а "ніжку" — втягнені з поверхні землі порох, грунт та ін. В ній утворюється велика кількість дрібнодисперсних високоактивних частинок кулеподібної форми з об'ємним вмістом в них ізотопів радіоактивного поділу. По мірі охолодження швидкість її підйому зменшується, і частинки під дією сили тяжіння починають випадати, утворюючи під нею заражений прошарок атмосфери (так званий шлейф хмари). Тривалість випадання основної маси РР коливається від кількох годин до кількох діб. Якщо при цьому врахувати, що радіоактивна хмара під впливом вітрів безперервно мігрує, то за цей перід вона може пройти кілька сотень кілометрів. В результаті вся територія на шляху проходження хмари виявиться зараженою. Це так званий слід радіоактивної хмари, який утворює на поверхні землі зону радіоактивного зараження (забруднення) місцевості.

Основними параметрами радіоактивного зараження є доза і рівень радіації, кількість і концентрація РР, а також ступінь зараження поверхонь об'єктів.

Доза радіації — це кількість опромінення, яку отримує людина, перебуваючи на радіоактивно зараженій території. Переважно цю дозу визначають за певний період часу, який називаєтьтся часом опромінення (час перебування підрозділу на місцевості, час подолання зараженої ділянки і т.д.) і обчислюють в рентгенах.

Рівень радіаціїхарактеризує інтенсивність випромінювання РР на зараженій місцевості. Під рівнем радіації розуміють дозу випромінювання за одиницю часуі вимірюють в рентгенах за годину (р/год).

Кількість РР, які потрапили всередину організму, або випали на місцевість в межах визначеної площі, прийнято оцінювати за їх активністю, яка вимірюється кількістю розпадів, що відбуваються в даній речовині за одиницю часу.

Loading...

 
 

Цікаве