WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Методика оцінки радіаційної і хімічної обстановки. прилади радіаційного і хімічного контролю - Лекція

Методика оцінки радіаційної і хімічної обстановки. прилади радіаційного і хімічного контролю - Лекція

Формування сліду радіоактивної хмари у кожній точці на місцевості завершується приблизно через годину, нагадуючи форму еліпса (співвідношення цього еліпса за шириною і довжиною 1:10).

Основна маса радіоактивних продуктів цієї хмари випадає за 10-12 годин. В цілому цей процес продовжується не більше доби.

На зараженій території виділяють чотири зони:

      • зона А – зона помірного зараження. Займає близько 70% всієї території сліду;

      • зона Б – зона сильного зараження. Вона займає 15% території;

      • зона В – зона небезпечного зараження;

      • зона Г – зона надзвичайно небезпечного зараження.

На дві останні зони (В, Г) перепадає 15% залишкової території. Ступінь радіоактивного забруднення кожної зони оцінюється величиною рівня радіації. Рівень радіації вимірюється в рентгенах за годину (р/г) і визначає, яку дозу могла отримати людина за одну годину перебування на зараженій місцевості.

На зовнішніх межах зон рівні радіації відповідно становитимуть:

      • зона А – 8 р/г (доза – 40р);

      • зона Б – 80 р/г (доза – 400р);

      • зона В – 240 р/г (доза – 1200р);

      • зона Г – 800 р/г (доза – 4000р).

У зоні помірного зараження (А) населення, яке там проживає, не опромінюється, за виключенням тих, хто проживає близько до зони Б.

У зоні Б, за відсутності режиму захисту, населення може отримати дозу опромінення, що викличе променеву хворобу середньо-важкого ступеню.

У зонах В і Г перебування людей на відкритій місцевості надзвичайно небезпечне і приводить до смертельних наслідків.

3. методи оцінки радіаційної обстановки

Радіаційна обстановка складається внаслідок радіоактивного забруднення місцевості після ядерного вибуху і потребує прийняття захисних заходів.

Під такими заходами розуміють вирішення конкретних завдань з визначення рівня і зон радіоактивного забруднення місцевості з метою прийняття необхідних заходів по захисту людей, тварин промислових об'єктів та житла, визначення найбільш доцільних дій.

Оцінка радіаційної обстановки може бути проведена за допомогою розрахунків (аналітичним шляхом), графоаналітично – за допомогою використання спеціальних лінійок (РП, ДЛ-1).

Для орієнтовних розрахунків рівня радіації на різний час після вибуху користуються такою закономірністю: при кожному семикратному збільшенні часу після вибуху рівень радіації на місцевості зменшується у 10 разів. Так, якщо через 1 годину після вибуху рівень радіації складає 100 р/г, то через 7 годин – 10 р/г, через 14 годин – 1 р/г.

В перші години після вибуху йде швидкий спад рівня радіації в зв'язку з розпадом великої кількості короткоживучих радіоактивних ізотопів. Внаслідок цього процес нагромадження дози радіації при перебуванні людини на забрудненій території йде нерівномірно. В перші декілька діб перебування людина може отримати до 50% усієї дози радіації. Враховуючи це, необхідно неухильно дотримуватись правил радіоактивного захисту у перші години і добу після вибуху.

Для формування радіоактивної хмари і її сліду на місцевості потрібен час. Це дає змогу оцінити радіаційну обстановку спочатку методом прогнозу, а надалі – оцінювати її за даними радіаційної розвідки.

При прогнозуванні радіаційної обстановки неможливо визначити точне положення сліду радіоактивної хмари на місцевості, а лише можливо передбачити район, в межах якого, з імовірністю у 90%, вірогідне її утворення. Цей район має форму сектора з центральним кутом 400 (фактично, це площа забруднення в межах визначеного району) і може скласти приблизно 1/3 цієї площі.

У секторі, як і на сліді хмари, виділяють чотири зони можливого ураження.

Вихідними даними для оцінки радіаційної обстановки є:

  • координати вибуху;

  • потужність;

  • вид вибуху;

  • час вибуху;

  • напрямок і середня швидкість вітру;

  • погодні умови.

Інформація щодо параметрів вибуху надходить зі штабу ЦО. При завчасному прогнозуванні параметри приймаються, виходячи з найімовірнішого варіанту нанесення удару.

Дані про метеоумови, напрямок і швидкість вітру надходять від метеостанції і гідрометеослужби.

Нанесення зон можливого зараження проводиться у такій послідовності:

    • на карту наноситься центр, навколо якого проводять коло радіусом, знайденим за таблицею. Поруч робиться напис: в чисельнику – потужність і вид вибуху, в знаменнику – час і дата вибуху;

    • від центру, за напрямком середнього вітру, проводиться пряма – вісь зони можливого ураження. До кола зони можливого ураження проводять дотичні під кутом 200 до осі, які є боковими координатами зон можливого зараження. За іншою таблицею знаходять зовнішні кордони і відповідними радіусами відкладають на карті.

Наступний етап – виявлення фактичної радіаційної обстановки та її оцінка. Це можливо лише за допомогою радіаційної розвідки. Вихідними даними для цього є:

  • час ядерного вибуху;

  • рівні радіації на місцевості та час їх вимірювання;

  • значення коефіцієнтів послаблення радіації і допустимі дози опромінення;

  • поставлені завдання і терміни їх виконання. Під час радіаційної розвідки у різних точках місцевості проводяться заміри рівнів радіації на визначений час. Точки замірів відмічаються на карті.

Після визначення кордонів зон радіаційного забруднення починають оцінювати радіаційну обстановку.

Оцінка радіаційної обстановки передбачає вирішення таких основних завдань:

  1. Приведення рівнів радіації до одного часу після вибуху.

  2. Визначення зон зараження радіоактивними речовинами за відомими рівнями радіації.

  3. Визначення доз радіації, отриманих людьми за час перебування у зонах радіоактивного зараження.

  4. Визначення доз радіації, отриманих людьми при визначенні зон зараження.

  5. Визначення допустимої тривалості перебування людей на зараженій місцевості.

  6. Визначення допустимого часу початку подолання зон радіоактивного зараження.

  7. Визначення режиму радіоактивного захисту робітників, службовців та виробничої діяльності об'єкту.

  8. Визначення можливостей радіаційних втрат.

4. Оцінка хімічної обстановки при аваріях на хімічно небезпечних об'єктах, а також при застосуванні хімічної зброї

У сучасному світі в промисловості, сільському господарстві, для побутових потреб використовується до 6 млн видів токсичних речовин, в тому числі 500 речовин, які відносяться до групи сильнодіючих отруйних речовин, найбільш токсичних для людини.

На території України знаходиться близько 1100 промислових підприємств, які виробляють до 280 тис. тонн різних СДОР. В зонах цих об'єктів проживає приблизно 2 млн чоловік.

До хімічно небезпечних об'єктів відносять такі, які виробляють, використовують, зберігають або транспортують СДОР:

  1. Підприємства хімічної, нафтопереробної, нафтоперегонної промисловості та інших видів споріднених виробництв.

  2. Підприємства, оснащені холодильними установками, водопровідні станції й очисні споруди, які використовують аміак та хлор.

  3. Залізничні станції, які мають відстійники з рухомим складом транспортування СДОР.

  4. Склади і бази із запасами речовин для дезинфекції, дезинсекції, дератизації сховищ із зерном і продуктів його переробки.

  5. Склади і бази із запасами отруйних хімікатів, які використовуються в сільському господарстві, промисловому виробництві.

Хімічно небезпечні об'єкти прийнято характеризувати за такими показниками:

  1. Ступінь хімічної небезпеки (виділяють три ступені небезпечності об'єкту) – виражається в тоннах і складає:

по хлору

1 ст. – 250 т і більше;

2 ст. – 290-50 т;

3 ст. – 50-0,8 т.

по аміаку

1 ст. – 2500 т і більше;

2 ст. – 2500-500 т;

3 ст. – 500-10 т.

  1. Коефіцієнт еквівалентності токсичної речовини, що знаходиться в одній тонні хлору. Наприклад: коефіцієнт еквівалентності аміаку складає 10, сірководню – 10, окисів азоту – 6, синільної кислоти – 2, фосгену – 0,75, сірковуглецю – 125.

При прогнозуванні аварії вважається, що в мирний час можливе руйнування одночасно однієї ємності (максимальної за об'ємом), а у воєнний час – руйнування одночасно усіх ємностей.

Виливання СДОР може призвести до повільного або надзвичайно швидкого випаровування речовини.

Loading...

 
 

Цікаве