WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Аварії на АЕС і радіаційно небезпечних об’єктах, їх медико-тактична характеристика - Лекція

Аварії на АЕС і радіаційно небезпечних об’єктах, їх медико-тактична характеристика - Лекція

Фази (етапи) розвитку ядерної аварії

Добре відомо, що будь-яка аварія – це низка подій, які розвиваються за певний проміжок часу. У світовій практиці прийнято виділяти декілька періодів у розвитку ядерної аварії, які в публікаціях різних міжнародних організацій називаються по-різному, але суть їх при цьому не змінюється.

Характеристика розвитку ядерних аварій на АЕС

за часом

Фази аварії (ВООЗ, 1981)

Етапи аварії (МКРЗ, 1984)

Фази аварії (МАГАТЕ, 1988)

Рання фаза

Ранній етап

Рання фаза

Охоплює період від моменту загрози викиду до перших декількох годин до його початку.

Проміжна фаза

Проміжний етап

Середня фаза

Охоплює період від перших кількох годин до кількох діб після початку аварії. Припускається, що більша частина викиду вже відбулася і що радіоактивні речовини головним чином вже осіли на поверхні ґрунту.

Пізня фаза

Відновлювальний етап

Пізня фаза

Може тривати довго. Характеризується поступовою відміною заходів захисту, введених раніше, і прийняттям рішень, пов'язаних з поверненням до звичайного способу життя та діяльності.

Норми радіаційної безпеки України від 1997 року пропонують наступну градацію подій у післяаварійний період.

Перша фаза аварії (рання або гостра) – це фаза комунальної аварії тривалістю від декількох годин до одного-двох місяців після початку аварії, яка включає наступні події:

  • газо-аерозольні викиди і рідинні скиди радіоактивного матеріалу із аварійного джерела;

  • процеси повітряного переносу та інтенсивної міграції радіонуклідів;

  • радіоактивні опади і формування радіоактивного сліду.

В період ранньої фази аварії, при наявності значних викидів радіоізотопів йоду, виділяють йодний період аварії, протягом якого існує серйозна загроза надходження в організм людини цих радіонуклідів інгаляційно та з продуктами харчування, і, як наслідок, – переопромінення щитовидної залози, особливо у дітей.

Усі види втручань в період ранньої фази носять терміновий характер.

Друга фаза аварії – середня, або стабілізаційна, фаза комунальної аварії, яка починається через один-два місяці і завершується через 1-2 роки після початку радіаційної аварії, на якій вже відсутні (через радіоактивний розпад) нетривалі ізотопи телуру, йоду, барію і лантану, але у формуванні гамма-поля зростає роль цирконію (96Zr), ніобію (95Nb), ізотопів рутенію (103Ru, 106Ru), цезію (134Cs, 136 Cs, 137Cs). Основними джерелами внутрішнього опромінення на середній фазі аварії є радіоізотопи цезію (134Cs, 136 Cs, 137Cs) і стронцію (89Sr, 90Sr), які надходять з продуктами харчування, виробленими на радіоактивно забруднених територіях.

До особливостей середньої фази належать:

  • порівняно швидке зниження дози гама-випромінювання на місцевості (майже в 10 разів через 1 рік після початку цієї фази);

  • переважання кореневого над поверхневим типом забруднення сільськогосподарської продукції.

Усі види втручань в період середньої фази аварії відносяться у більшості випадків до довгострокових.

Третя, пізня, фаза аварії – це фаза комунальної аварії, що починається через 1-2 роки після початку аварії, коли основним джерелом зовнішнього опромінення стає 137Cs, що міститься у ґрунті, а внутрішнього – 137Cs і 90Sr в продуктах харчування, які виробляються на забруднених цими радіонуклідами територіях. Втручання на пізній фазі аварії носять виключно довгостроковий характер.

Від фази (етапу) розвитку ядерної аварії залежать шляхи радіаційного впливу на конкретні категорії опромінюваних осіб. Знання цих шляхів дозволяє вірно визначати адекватні контрзаходи з метою радіаційного захисту.

На ранній фазі розвитку ядерної аварії можливі наступні шляхи опромінення:

    • зовнішнє опромінення від радіоактивної хмари аварійного викиду;

    • зовнішнє опромінення від шлейфу опадів з радіоактивної хмари;

    • інгаляційне опромінення від вдихання радіонуклідів, які містяться у шлейфі;

    • споживання радіоактивно забруднених продуктів харчування та води.

На персонал аварійного об'єкту та осіб, які приймають участь у ліквідації наслідків аварії (в межах аварійного об'єкту), також можливе зовнішнє опромінення від зруйнованого або пошкодженого ядерного реактора та фрагментів активної зони, викинутих вибухом на проммайданчик станції, а також зовнішнє опромінення від факелу радіоактивного викиду.

В середній фазі аварії причинами опромінення є:

    • зовнішнє опромінення від випадання радіонуклідів на грунт та інші поверхні;

    • інгаляційне опромінення за рахунок надходження радіонуклідів при їх вторинному піднятті вітром;

    • споживання радіоактивно забруднених продуктів харчування та води.

В пізню фазу радіонукліди надходять в основному при споживанні радіоактивно забруднених продуктів харчування та води.

Медико-тактична характеристика вогнищ ураження при аваріях ядерних реакторів

При аварії ядерних реакторів виникають вогнища радіоактивного ураження.

Вогнище радіоактивного ураження складається із зони аварії, яка являє собою ділянку території, де безпосередньо знаходиться зруйнований реактор та інші споруди, які були пошкоджені під час аварії, і зон радіоактивного зараження місцевості.

У межах зони "М" доцільно обмежити перебування особового складу, який не залучають безпосередньо до робіт з ліквідації наслідків радіаційної аварії.

При ліквідації наслідків аварії у всіх зонах виконуються основні захисні заходи: радіаційний і дозиметричний контроль, захист органів дихання, профілактичний прийом препаратів стабільного йоду та радіопротекторів, санітарна обробка, дезактивація обмундирування й техніки.

У межах зони "А" необхідно намагатися скоротити тривалість перебування особового складу на відкритій місцевості, пересування доцільно здійснювати у броньованій техніці, особовий склад повинен застосовувати засоби захисту органів дихання та шкіри. У зоні сильного радіоактивного зараження (зона "Б") особовий склад теж повинен діяти у броньованій техніці чи розміщатися в захисних спорудах.

У зоні небезпечного радіоактивного зараження (зона "В") дії ведуться тільки в дуже захищених броньованих об'єктах, час перебування особового складу в зоні обмежений декількома годинами. Аварійні та рятувальні роботи необхідно проводити із залученням радіаційно стійкої спеціальної техніки.

У зоні надзвичайно небезпечного радіоактивного зараження (зона "Г") не слід без потреби допускати навіть короткочасного перебування в ній особового складу.

4. Медичні наслідки ядерних аварій

Вперше з масовими радіаційними ураженнями зустрілися при атомних бомбардуваннях японських міст. Через 4 десятиріччя сталася не менш важлива для долі багатьох тисяч людей аварія на чорнобильській АЕС.

Найближчими безпосередніми наслідками радіаційних аварій є гостра променева хвороба, місцеві променеві ураження та інші патологічні процеси. Так, при аваріях ядерних енергетичних установок з викидом радіонуклідів в оточуюче середовище відбувається вихід значної кількості радіойоду, що може приводити до ураження щитовидної залози, основними наслідками опромінення якої є радіаційний тиреоідит та гіпотиреоідизм. Порогова доза, що викликає розвиток гострого променевого тиреоідиту при інкорпорації І-131 складає 200 Гр.

Променеві ураження шкіри можуть спостерігатися в ізольованому вигляді, а також значно обтяжувати перебіг гострої променевої хвороби при забрудненні шкіри продуктами ядерних реакцій. Такі приклади спостерігалися у жителів Маршалових островів під час випробування термоядерної зброї США (1954 рік), а також у пожежників під час аварії на Чорнобильській АЕС (1986 рік). Ці ураження в основному були викликані бета-випромінюванням і проявлялися спочатку розвитком еритеми. Потім в залежності від дози опромінення могли розвиватися суха десквамація з наступним порушенням пігментації (15-30 Гр) чи бульозно-виразкові зміни, які закінчувалися розвитком рубців.

Говорячи про гострі променеві ураження очей, мають на увазі як ураження самого очного яблука, так і кон'юнктиву та повіки. Мінімальна еритемна доза для шкіри повік складає 2 Гр. При дозах опромінення 10 Гр і вище розвиваються некротичні зміни, які в подальшому супроводжуватимуться явищами кон'юнктивіту та депіляцією вій.

Що стосується віддалених наслідків радіаційних аварій, з досвіду, який був до Чорнобильської катастрофи, найбільш вірогідними віддаленими наслідками радіаційного впливу вважали збільшення частоти онкологічної патології системи (молочних залоз, легень, шкіри). З них найбільше впливатимуть на тривалість кровотворення, раку щитовидної залози та розвиток злоякісних пухлин іншої локалізації життя радіоактивно індуковані лейкемії та рак легенів (з досвіду атомного бомбардування японських міст).

Loading...

 
 

Цікаве