WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Аварії на хімічно небезпечних об’єктах. ураження людей сильнодію-чими отруйними речовинами - Лекція

Аварії на хімічно небезпечних об’єктах. ураження людей сильнодію-чими отруйними речовинами - Лекція

В першу чергу необхідно припинити поступання отрути в організм, для цього потерпілого слід винести на чисте повітря або вдягти протигаз (з гопкалітовим патроном).

При потребі проводять штучне дихання. Слід якнайшвидше провести оксигенотерапію, так як кисень є ефективним антидотом при отруєннях СО, чистий О2 збільшує швидкість диссоціації карбоксигемоглобіну, в чотири рази переважаючи ефект звичайного повітря. Особлива роль в цих випадках належить гіпербаричній оксигенації. Крім цього, проводиться і симптоматична терапія.

При наданні допомоги отруєним речовинами, які мають задушливу і загальноотруйну дію основну увагу звертають на :

1. Вихід, виніс потерпілого із зараженої атмосфери;

2. Надання ураженому спокою, його зігрівання;

3. При порушенні дихання і асфіксії – відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів, інгаляція кисню;

5. При набряку легень – сечогінні, глюкокортикостероїди периферичні вазоділятатори, гангліоблокатори, протипінні середники, венозні джгути та ін.

Принципи лікування уражень нейротропними отрутами такі ж, як при ураженнях отруйними речовинами нервово-паралітичної дії (антидотна терапія (атропін та його похідні), симптоматична терапія.

Перша допомога при отруєнні аміаком полягає в наступному:

1) При попаданні рідкого аміаку в очі негайно промити їх водою або 0,5 - 1% розчином квасців, закапати новокаїн по 1-2 краплі 0,5-1% розчину або дикаїн 0,5% розчин з адреналіном (1:1000);

2) При інгаляційному ураженні - припинення поступання отрути шляхом використання протигазів із спеціальними коробками або ізолюючих засобів захисту органів дихання. Винос і вивід із зараженої атмосфери;

3) В подальшому - інгаляції кисню і необхідні заходи з попередження та лікування можливого набряку легень і порушень з боку серцево-судинної діяльності;

4) Використання седативних середників при різкому психомоторному збудженні.

Перша допомога та лікування при ураженнях метаболічними отрутами полягає в припиненні контакту отрути з організмом, санітарній обробці, дезінтоксикаційній терапії, введенні патогенетичних і симптоматичних середників.

Розробка комплексу заходів по проведенню організаційних, лікувально-евакуаційних та лікувально-профілактичних заходів у вогнищі зараження та на етапах медичної евакуації базується на оцінці хімічної обстановки, яка склалася внаслідок аварії на ХНО, а вона в свою чергу залежить від характеру самого об'єкта (тип і спосіб зберігання СДОР, їх кількість), часу аварії (час доби, сезон року), метеоумов (напрям і швидкість вітру, опади, вологість повітря та ін.), а також ступеню зараження території.

Медико тактична характеристика аварій на вибухо- та пожежонебезпечних об'єктах.

Водночас зі СДОР, у промисловості дуже широко використовуються паливні гази в натуральному та скрапленому (зрідженому) стані, в тому числі легкозаймисті, вибухонебезпечні речовини й інші матеріали.

Багато які із СДОР – легкозаймисті речовини (акролеїн, бензин, сірковуглець), що можуть спалахнути навіть узимку.

Деякі СДОР (метанол, сірководень тощо) в суміші з повітрям легко вибухають. Деякі паливні речовини, в основному вуглеводні (ацетилен, бутан, пропан, етан, етилен тощо), у газовому стані утворюють ППС, які мають велику вибухо- та пожежонебезпечність.

У народному господарстві України діє понад 1200 вибухо- та пожежонебезпечних об'єктів (ВПНО), на яких зосереджено понад 13 600 000 т твердих і рідких вибухо- та пожежонебезпечних речовин (ВПНР).

Більша частина ВПНО розташована в центральних, східних і південних областях країни, де сконцентровані хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні, металургійні та машинобудівні підприємства, функціонує розгалужена мережа нафто- газо- й аміакопроводів, експлуатуються нафто-, газопромисли та вугільні шахти, в тому числі надкатегорійні за метаном та вибухонебезпекою вугільного пилу. Середня глибина розробки наблизилась до 700 м, а на 35 шахтах вона досягла 1000-1300 м. Близько 90% шахт – загазовані, 35% - небезпечні через раптові викиди вугілля, породи та газу, 70% - через вибухи викидів вугілля, 30% - через самозаймання вугілля.

Якщо в інших галузях промисловості старіння виробничих фондів призводить в основному до зниження продуктивності праці, то у вугільній – ставить під загрозу життя та здоров'я шахтарів. Тільки за період з 1978 по 1987 р.р. на вуглевидобувних шахтах країни під час великих аварій загинуло майже 500 осіб.

За ступенем вибухо- та пожежонебезпечності усі ВПНО діляться на п'ять категорій:

Категорія А. Такі об'єкти, де використовуються речовини, спалах або вибух яких може статися в результаті дії води чи кисню повітря; рідини з температурою спалаху пари 28°С та нижче; речовини, які мають високий ступінь випаровуваності – вибухають при концентрації їх парів у повітрі 10% і менше від загального об'єму (деякі фабрики штучного волокна, хімічні цехи фабрик ацетатного шовку, воднезаправочні станції, бензино-екстракційні цехи, склади бензину тощо).

Категорія Б. Такі об'єкти, де виробляються рідини з температурою спалаху пари від 28°С до 120°С; горючі гази, нижня межа вибуху яких вища ніж 10% до загального об'єму повітря, можуть виділятися та переходити у завислий у повітрі стан; горючі волокна або пил у такій кількості, що утворює з повітрям вибухонебезпечну суміш (цехи виготовлення і транспортування вугілля та деревного борошна, розмельні відділення млинів, цехи обробки каучуку, виготовлення цукрової пудри, мазутні господарства електростанцій тощо).

Категорія В. Такі об'єкти, де обробляються або застосовуються тверді горючі речовини та матеріали, а також рідини з температурою спалаху пари, що перевищує 120°С (лісопильні, деревообробні, столярні, трикотажнні, швейні підприємства, елеватори, смолопереробні та пекококсові цехи, закриті вугільні цехи тощо).

Категорія Г. Такі об'єкти, де обробляються негорючі речовини та матеріали у гарячому, розпеченому або розплавленому стані з виділенням променевого тепла, систематично утворюються іскри та полум'я, а також спалюється тверде, рідке і газоподібне паливо (ливарні та плавильні цехи, кузні, головні корпуси електростанцій тощо).

Категорія Д. Такі об'єкти, де обробляються негорючі речовини та матеріали у холодному стані (механічні цехи холодної обробки металу, насосні станції для перекачування негорючих рідин тощо).

На промислових підприємствах можуть спалахувати окремі (в окремій будівлі чи споруді) або суцільні пожежі (коли усі або більшість будівель та споруд, що займають значну площу, охоплені полум'ям). Вогнища пожеж підчас їх виникнення на ВПНО, особливо категорій А та Б, можуть бути причиною пожеж жилих забудов населених пунктів. Це може призвести до виникнення опіків різного ступеню важкості не тільки у працівників ВПНО, але й серед населення.

Найчастіше спостерігаються термічні опіки, однак у разі аварій на ХНО водночас з отруєннями СДОР можуть виникати й хімічні опіки.

Характер руйнувань будівель, споруд та обладнання, а також ступінь ураження людей, зумовлені впливом надмірного тиску під час вибухів газоповітряних сумішей, приблизно схожі на такі, які виникають під час вибуху ядерних боєприпасів. Виходячи з цього, у разі миттєвого впливу на незахищену людину надмірного тиску 10-20 кПа, як правило, виникають неприємні суб'єктивні відчуття без втрати працездатності.

У разі тиску у 20-30 кПа можливі виникнення легкого ступеню контузії, розрив барабанної перетинки, у деяких осіб спостерігається тимчасова втрата працездатності.

Якщо тиск становить 30-50 кПа, виникають травми середньої важкості, нерідко спостерігається кровотеча з вух, носа, короткочасна втрата свідомості, іноді – переломи кісток. Можливі смертельні випадки.

За умови надлишкового тиску у 50-80 кПа виникають важкі травми (розриви внутрішніх органів, контузії із тривалою втратою свідомості). Можливий високий відсоток смертельних випадків.

Надлишковий тиск 80-100 кПа і більше призводить до дуже важких, смертельних травм.

Література

  1. Черняков Г.О., Кочін І.В., Сидоренко П.І. Медицина катастроф. – К.: "Здоров'я", 2001. – 348с.

  2. Дубицкий А.Е., Семенов И.О., Чепкий Л.П. Медицина катастроф. – К.: "Здоров'я", 1993. – 462с.

  3. Организация экстренной медицинской помощи населению при стихийных бедствиях и других чрезвычайных ситуациях / Под ред. проф. Мешкова В.В. – М., 1991. – 208с.

О.Волошинський, Л.Паращук. Посібник з військової токсикології. – Івано-Франківськ, 1999. –170с.

Loading...

 
 

Цікаве