WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Організація і заходи першої медичної і першої лікарської допомоги населенню, яке потерпіло у надзвичайних ситуаціях - Лекція

Організація і заходи першої медичної і першої лікарської допомоги населенню, яке потерпіло у надзвичайних ситуаціях - Лекція

Лекція

Організація і заходи першої медичної і першої лікарської допомоги населенню, яке потерпіло у надзвичайних ситуаціях

  1. Зміст лекції

Медико-тактичні характеристики різних видів катастроф наочно показують, що у разі катастроф виникають специфічні умови діяльності сил, засобів та закладів охорони здоров'я. Найтиповішими з них є:

  1. Масовість уражень та одночасність їх виникнення (наприклад, Ашгабатський землетрус, 1948р. – 50 000 поранених; Вірменія, 1988р. – 32 500 поранених; вибух на залізниці в Арзамасі, 1988р. – 840 поранених).

  2. Різноманітний характер та важкість уражень (від 20 до 40% важких уражень хірургічного профілю).

  3. Поява незвичайних або таких, що виникають рідко, уражень (радіаційні, хімічні тощо).

За таких обставин визначальним показником ефективності роботи служби медицини катастроф та охорони здоров'я взагалі є максимальне скорочення часу від моменту, коли отримано ушкодження, до моменту надання невідкладної медичної допомоги, що в більшості випадків визначає подальший перебіг та наслідки ураження.

Разом з тим, під час катастрофи виникає низка чинників, які перешкоджають своєчасному наданню всіх видів медичної допомоги ураженим.

До них належать:

  1. Руйнування будівель і споруд у містах та населених пунктах, що ускладнює розгортання та роботу медичних формувань і закладів, які прибувають до осередку катастрофи.

  2. Порушення роботи медичних закладів (їх руйнування, попадання у зони радіаційного чи хімічного забруднення та втрати серед медичного складу).

  3. Погіршення санітарно-епідемічного стану в районі катастрофи, можливість виникнення масових інфекційних захворювань, ускладнення проведення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів.

  4. Можливе зараження великих територій, джерел питної води, продуктів харчування радіоактивними та хімічними речовинами, збудниками інфекційних захворювань.

  5. Складність керування роботою сил та засобів охорони здоров'я у районах катастроф.

  6. Потужний психологічний вплив катастрофи та слабка підготовленість до цих подій не тільки населення, алей медичних працівників.

Усі зазначені чинники під час великих катастроф призводять до невідповідності між потребою у наданні невідкладної медичної допомоги ураженим та можливістю її надання в оптимальні терміни.

У разі НС природного або техногенного походження, як показує практика, умови для надання ураженим медичної допомоги у повному обсязі у місці катастроф майже завжди відсутні. Медичних працівників та лікувально-профілактичних закладів, що збереглися поблизу місця катастрофи, у більшості випадків явно недостатньо. Передислокація у стислі терміни необхідної кількості закладів охорони здоров'я практично неможлива, та й умови для її розгортання, як правило, відсутні. У зв'язку з цим нині визнано за доцільне розчленувати єдиний процес (медико-лікарську технологію) надання медичної допомоги та лікування за місцем та часом, тобто поєднати надання медичної допомоги з евакуацією за призначенням потерпілих, що складає зміст лікувально-евакуаційного забезпечення (ЛЕЗ).

Суть системи лікувально-евакуаційного забезпечення населення у надзвичайних ситуаціях

У сучасних умовах міжнародної практики ліквідації медичних наслідків катастроф відомі дві основні системи ЛЕЗ: французька та англо-саксонська.

Французька система ЛЕЗ передбачає проведення в осередку катастрофи медичного розподілу уражених, надання їм першої медичної допомоги та евакуацію у спеціально підготовлені лікувально-профілактичні заклади (ЛПЗ) для надання кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги.

Англо-саксонська система ЛЕЗ спрямована на наближення медичної допомоги до осередку катастрофи. Безпосередньо в осередку або поблизу від нього проводиться медичний розподіл, надання першої лікарської та кваліфікованої медичної допомоги (з елементами спеціалізованої) з подальшою евакуацією післяопераційних потерпілих у відповідну лікарню для продовження лікування.

В Україні, як і в Росії, використовується змішана система ЛЕЗ, що поєднує принципи лікування "на місці" з евакуацією за "призначенням".

Організація лікувально-евакуаційних заходів належить до одного з найбільш трудомістких видів діяльності охорони здоров'я під час ліквідації медичних наслідків НС. Принципи організації екстреної медичної допомоги постраждалим у системі ЛЕЗ відображають медико-соціальні особливості цього періоду і грунтуються на загальних положеннях охорони здоров'я населення. У цьому зв'язку для організації ЛЕЗ потерпілим під час НС виникла необхідність використання спеціально створеної системи лікувально-евакуаційних заходів та відповідних її формувань і закладів державної служби медицини катастроф, а також розробки форм та методів роботи служби.

Таким чином, ЛЕЗ – це система науково обгрунтованих, своєчасно та послідовно виконаних заходів з надання медичної допомоги і лікування потерпілих з одночасною евакуацією їх за призначенням за межі осередку катастрофи відповідно до характеру отриманого ушкодження.

Роботу з надання медичної допомоги в осередку масових уражень умовно слід розділити на три фази (періоди):

  1. Фаза ізоляції, перебіг якої починається з моменту виникнення НС і до початку організованого проведення рятувальних робіт. У цій фазі населення, яке опинилося у зоні лиха, залишається напризволяще. Тривалість цієї фази може бути від декількох хвилин до декількох годин. Тому все населення повинно знати правила поведінки у НС та методи надання само- і взаємодопомоги, що набуває особливо важливого значення.

Організація проведення такої підготовки населення є одним з найважливіших завдань місцевих органів влади, охорони здоров'я, Товариства Червоного Хреста, яка повинна враховувати конкретні умови регіону щодо виникнення певних НС.

  1. Фаза рятування триває від початку рятівних робіт до завершення евакуації потерпілих за межі осередку катастрофи. Вона починається з моменту прибуття в осередок ураження учасників рятівних робіт, аварійно-пошукових формувань, а також лінійних бригад швидкої медичної допомоги (у разі недостатності залучення бригад постійної готовності першої черги, медичних загонів та інших медичних формувань). У цій фазі проводиться надання невідкладної медичної допомоги за життєвими показниками та підготовка потерпілих до евакуації у лікувально-профілактичні заклади за межами осередку катастрофи.

  2. Фаза відновлення характеризується проведенням планового лікування уражених до кінцевих наслідків та їх реабілітації у лікувально-профілактичних закладах за межами осередку.

Складовими елементами ЛЕЗ є:

  • надання потерпілим усіх видів медичної допомоги та їх лікування;

  • проведення медичного сортування потерпілих;

  • медична евакуація.

2. Види медичної допомоги та основні вимоги до них

Під видом медичної допомоги слід розуміти перелік (комплекс) лікувально-евакуаційних заходів, що проводяться під час впливу різних уражаючих чинників як власне потерпілим населенням, так і службою охорони здоров'я у районах (осередках) катастроф та у лікувально-профілактичних закладах.

Нині служба медицини катастроф виділяє такі види медичної допомоги як:

  • перша медична допомога;

  • долікарська допомога;

  • перша лікарська допомога;

  • кваліфікована медична допомога;

  • спеціалізована медична допомога.

Перші три види медичної допомоги надаються безпосередньо в осередках катастроф або поблизу них, вони належать до догоспітальних видів допомоги.

Госпітальні види допомоги – кваліфікована та спеціалізована медична допомога – надаються за межами осередку в лікувально-профілактичних закладах, куди евакуюються потерпілі. У деяких випадках елементи кваліфікованої медичної допомоги можуть надаватися під час догоспітального періоду.

До надання медичної допомоги та лікування потерпілих згідно із сучасною системою лікувально-евакуаційних заходів висуваються такі основні вимоги:

  1. Спадкоємність у наданні медичної допомоги та лікуванні потерпілих. Вона досягається:

    • єдиним розумінням усіма медичними працівниками, які беруть участь у наданні медичної допомоги, патологічних процесів, що відбуваються в організмі людини в результаті впливу на нього відомих чинників ураження під час катастрофи;

    • знанням єдиних методів профілактики і лікування різних уражень.

  2. Послідовність у наданні медичної допомоги та лікуванні потерпілих досягається якісним заповненням документації.

  3. Своєчасність медичної допомоги потерпілим. Передбачає надання різних видів медичної допомоги в оптимальні терміни стосовно врятування життя потерпілих та наступного відновлення (відтворення) їх здоров'я.

3. Перша медична та долікарська допомога

Вирішальне значення для збереження життя і здоров'я потерпілих має вчасне і правильне надання першої медичної допомоги. Актуальність цієї проблеми стає ще більш очевидною у разі виникнення катастроф. Значна частина уражених у таких випадках може загинути від невчасно наданої медичної допомоги. Відомо, що відсутність допомоги важко потерпілим протягом 1 год. після ушкодження збільшує кількість смертельних наслідків на 30%, до 3 год. – на 60%, до 6 год. – на 90%.

Loading...

 
 

Цікаве