WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Підводні човни (субмарини) – історія та сучасність - Реферат

Підводні човни (субмарини) – історія та сучасність - Реферат

До 1914 року Америка, Англія, Франція, Італія й Росія вже мали значні підводні флоти. Німеччина спочатку відставала, але в ході Першої Світової війни її підводний флот безупинно ріс й удосконалювався. У результаті до кінця 1916 року підводні човни стали головною ударною зброєю німецьких ВМС. Поява в німецькому флоті "крейсерських" човнів, що володіли значними розмірами й великою дальністю плавання, і ледь не стало причиною їхньої поразки. Німецькі човни наносили величезних втрат англійським торговельним судам, які робили рейси поодинці. До квітня 1917 року загальний тоннаж потоплених німецьким підводним флотом "торговців" склав 907 000 тонн, причому 564 000 тонни доводилося на англійські судна. Комерційний флот союзників урятувало лише запізніле введення системи конвоїв.

Англія захищалася від німецьких човнів й інший спосіб. Поперек Ла-Маншу був створений так званий Дуврский бараж, що представляв собою кілька рядів бойових кораблів, що стояли на якорі.

Між кораблями баражу перебували мінні поля, підводні сітки й інші засоби захисту від човнів. Однак грандіозні витрати часу, праці й матеріалів, для створення Дуврского баражу, дали досить скромний результат. До кінця 1917 року на цій позиції були потоплені всього чотири німецькі підводні човни, ще від чотирнадцяти до двадцяти шести човнів (за різним даними) було знищено тут протягом 1918 року. У цей час підводний флот Німеччини вже зазнав поразки в Атлантиці від конвойних кораблів союзників.

Але найцікавішою, на мою думку, є козацькі підводні човни. Про них є згадка в турецьких письмових джерелах.

Так в 1595 році козаки зненацька захопили Синоп, цією перемогою вони здивували і турецького султана, і цілу Європу.

Розглянемо декілька конструкцій ймовірних підводних човнів.

"Зовні його корпус обшивали шкірою, накривали герметичною палубою і завдяки додатковій вазі занурювали під воду. На палубі вертикально ставили шахту, в середині якої перебував козак. Він оглядав горизонт і вів човен. Шахта водночас служила і для проникнення повітря всередину човна. Під водою човни рухалися за допомогою весел, герметичність бортів у місцях отворів для весел забезпечували шкіряні манжети. Такі дані наводить письменник Віктор Савченко у статті "Чи мали козаки Чорноморський флот?"

Інший автор пише, що підводним козаки робили човен так: перекидали його і з боків мотузками прив'язували каміння, щоб занурився під воду. Тоді пірнали під човен і пливли за течією. У потрібному місці вони перерізали мотузки, каміння падало, човни виринали на поверхню, козаки вискакували з-під них і зненацька вривалися у фортецю. Несподіваність забезпечувала перемогу.

Виготовлялися такі підводні човни із суцільних стовбурів. У них робилося подвійне дно зі стулками. Для баласту на дно насипали пісок. При потребі спідні стулки другого дна розгиналися і човен випливав на поверхню. Угорі також були задраєні стулки люка. Щоб усередину надходило повітря, видовбували отвір і в нього вставляли очеретяні трубки. Інколи замість них на герметичній палубі будували шахту, всередині якої знаходився козак, що керував човном. Також саме через шахту до човна надходило повітря для гребців. Судно обшивали шкірою. Рухалось воно за допомогою весел, вмонтованих у бортові отвори. Перепоною для проникнення води всередину човна на веслах були шкіряні манжети із щільною припасовкою. Французький історик Монжері у 1820 році у книзі "Про підводне мореплавання і війну" зазначив: "Запорозькі козаки користувалися гребними суднами, спроможними спускатися під воду, долати у зануреному стані великі дистанції, а відтак повертатися зворотнім курсом під вітрилами".

Спробуємо спростувати чи підтвердити можливість створення підводних човнів у XVI столітті, розглянувши три версії.

Перша:

Ніяких підводних човнів насправді не було. Козацькі чайки з низькою посадкою важко було помітити в морі, тому вони й з'являлися біля турецьких міст зненацька, ніби з під води

Друга:

Якомусь козакові спало на думку сконструювати щось подібне і спробувати на ньому десантуватися десь під Синопом. Звичайно, через Чорне море ніхто не плив. Та й взагалі довгі дистанції на ньому не долали. Можливо навіть остаточно змонтували його вже майже під берегом. І можливо, хотіли використати для десантування загону козаків. Коли з якоїсь причини човен виявився ні на що не здатним, його просто кинули на турецькому березі, при цьому (логічно) зіпсувавши і забравши все більш-менш корисне. Турки побачили потвору, налякалися самі й показали французам. Операцію провалено, але психологічного ефекту досягнуто!

Третя:

Субмарину спеціяльно робили для психологічного ефекту і вона не більше ніж футуристична фантазія когось із отаманів, який замолоду вчився в Болоньї і бачив креслення Леонардо да Вінчі.

Зброя Першої світової війни

Війни сприяють розвиткові старих видів зброї і появі нових. Перша світова не стала винятком. Вперше було застосовано танки та гази, грізною зброєю стали підводні човни, вдосконалювалася артилерія, бурхливо розвивалася авіація.

За десять років, що минули після першого польоту братів Райтів, кількість типів літаків та їхні параметри значно збільшилися. На 1914 рік в арміях воюючих країн було по 150-250 літаків. Спочатку їх використовували як розвідників, однак дуже швидко авіація почала виконувати бойові завдання. Спершу роль авіабомб відігравали артилерійські снаряди, оснащені хвостовим стабілізатором. Перші бомби льотчики скидали вручну; незабаром з'явилися фугасні, осколкові та запалювальні бомби.

На літаках ще не було стрілецького озброєння, і пілоти ворогуючих армій нерідко обстрілювали одне одного з особистої зброї. Але "лицарські дуелі" залишилися в минулому — з'явився кулемет. Його встановлення було поєднане з труднощами, бо стрільбу доводилося вести вище від повітряного гвинта. Збереглося фото, на якому перед кабіною пілота встановлений кулемет і стоїть за огорожею (!) стрілок. Все це скидалося на цирковий номер. Було винайдено пристрій, що синхронізував темп стрільби зі швидкістю обертання повітряного гвинта. Тепер уже стріляли через пропелер, не ризикуючи пошкодити його лопаті.

Почала розвиватися морська авіація. Ще до війни американський льотчик злетів із крейсера і здійснив посадку на інший крейсер. Але авіаносців, у сучасному розумінні цього слова, не було. Тому досить широко використовували гідролітаки, які з'явилися на той час. Їх перевозили на спеціальних кораблях і з допомогою кранів спускали на воду та піднімали на борт після посадки. На кінець війни в арміях налічувалося близько 11 тисяч літаків — винищувачів, бомбардувальників та розвідників. Їхня швидкість із 80 кілометрів на годину піднялася до 200, а дальність дії сягала 500 км. У зв'язку з удосконаленням винищувачів бомбардувальники освоїли нічні польоти. Часто нальоти виконували великими групами. Наприклад, наприкінці війни 485 німецьких літаків намагалися бомбити Париж, але до цілі прорвалися лише 37.

А ось дирижаблі себе не виправдали. Німці з допомогою цепелінів бомбили Лондон і Париж. Але вони були занадто уразливі — величезна сигара, наповнена вибухонебезпечним воднем, виявилася дуже зручною мішенню, і хоча за роки війни було побудовано понад 400 дирижаблів, більшу частину їх знищили або вони зазнали катастрофи. Виникла і протиповітряна оборона. Спочатку звичайні гармати і кулемети встановлювали на особливі станки, що дозволяло вести вогонь по повітряних цілях. З'явилися спеціальні зенітні гармати. У нічний час цілі виявляли прожекторами.

Розвивалися всі види гарматного озброєння. Особливо зросла кількість і потужність далекобійної артилерії. Великого значення набули гаубиці, більш ефективні при руйнуванні оборонних споруд. На заводах Круппа створили унікальну гармату з дальністю стрільби до 110 кілометрів. Цей монстр важив 750 тонн і мав довжину ствола 34 метри. 1918 року 120-кілограмові снаряди гармати Круппа долітали до Парижа. Але її надійність була незначна — після 50 пострілів доводилося міняти ствол. Кількість гармат на кілометр фронту сягала 50—60. Артилерійська підготовка тривала кілька днів. Наприклад, у битві на річці Сомма союзники вели вогонь весь тиждень, випустивши понад півтора мільйона снарядів.

1914 року лише в німців було небагато мінометів, але їх кількість на кінець війни сягнула 16 тисяч. Міномети використовували для ураження піхоти, руйнування дротових загороджень і укріплень, а також для залпової стрільби мінами з отруйними речовинами.

У квітні 1915 р. німці вперше (біля Іпра) застосували гази. Це була масштабна операція — протягом п'яти хвилин на фронті завширшки 6 кілометрів із 6 тисяч балонів було випущено 180 тонн хлору. Отруйна хмара під дією вітру рушила на французькі позиції і викликала паніку. Всього постраждало 15 тисяч чоловік, а третина з них загинула відразу. Через півроку хлор застосували й англійці, але невдало — раптово напрямок вітру змінився, і газ пішов у бік англійців.

Після хлору стали використовувати і більш отруйні гази — фосген, хлорпікрин, іприт. Війська намагалися захистити багатошаровими марлевими пов'язками, просоченими спеціальною рідиною, що поглинає газ; потім з'явилися протигази з масками. Усього від газових атак, у ході яких було використано 124 тисячі тонн отруйних речовин, постраждало більше мільйона чоловік; 91 тисяча з них загинула. Найбільше солдатів загинуло в російській армії (50 тисяч), хоча хімік Зелінський розробив досить ефективний протигаз з активованим вугіллям. На Східному фронті німці часто застосовували найбільш небезпечний іприт — газ шкірнонаривної та токсичної дії, що проникав крізь маски й одяг.

Loading...

 
 

Цікаве