WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Iсторiя розвитку вiйськового флоту Iраку в 1937-1991 рр. - Реферат

Iсторiя розвитку вiйськового флоту Iраку в 1937-1991 рр. - Реферат

Реферат на тему:

Iсторiя розвитку вiйськового флоту Iраку в 1937-1991 рр.

Військово-морські сили (ВМС) Іраку, як самостійний вид збройних сил (ЗС) країни, були створені у 1937 р. Саме тоді Великобританія передала іракським військовим кілька допоміжних та застарілих суден і побудувала для Іраку чотири патрульних катери. Останні не мали назв, а були лише пронумеровані. Базувалися ці військові одиниці на єдиний в Іраку порт – Басру. Всі вони виконували функції берегової охорони й таможні в територіальних водах країни, переважно на річці Шатт-єль-Араб. Експлуатація цих суден та катерів являла собою лише поточне обслуговування з короткочасними виходами в море. Тому прослужили вони до середини 1970-х рр. Втім, боєздатністю ВМС Іраку до 1960-х рр. не відрізнялись. Навіть в травні 1941 р., коли країна фактично воювала на боці Німеччини проти колишньої метрополії, військово-морські засоби Іраку стояли в порту. Абсолютно пасивно вели себе ВМС Іраку і в липні 1961 р. під час "першої кувейтської кризи", хоча саме в цьому конфлікті вони могли відіграти провідну роль. Проте цього не сталося, в першу чергу через загальну слабкість та малу чисельність ВМС країни.

Новий етап розвитку військового флоту Іраку розпочався після революції 1958 р. Повалення монархії та вихід країни з Багдадського пакту, відкрив Іракській Республіці шлях до тісного співробітництва з СРСР у військовій галузі. Для ВМС Іраку з'явилась реальна можливість збільшити свій склад якісно й кількісно. Тим паче, що про необхідність такого кроку свідчили події 1961 р. Щоправда, перші контракти з СРСР на придбання торпедних катерів типа "Більшовик" ( проект 183) були ухвалені в кінці 1958 р. вся партія, чисельністю 12 одиниць, надійшла до Іраку з 1959 по січень 1961 р. Однак іракські моряки не змогли належним чином навчитися використовувати їх. Тому жодної участі, в протистоянні навколо Кувейту, ці катери не приймали. Необхідні висновки були зроблені швидко. Вже в травні, коли до Іраку надійшло з СРСР 3 протичовнових катери проекту 201, разом з ними прибули й радянські спеціалісти. За їх допомогою іракці засвоїли нову для них техніку і к 1963 р. 2 дивізіони торпедних й 1 дивізіон протичовневих катерів досягли стану бойової готовності. В березні 1969 р. Ірак придбав в СРСР 2 морських тральника проекту 254, що дозволило сформувати п'ятий дивізіон (четвертий складався з 4 патрульних катерів англійського будівництва та 2 радянського проекту 368. Останні увійшли до складу ВМС Іраку в кінці 1962 р.). Ці п'ять дивізіонів та 23 бойових катера, як і раніше базувалися в Басрі, де для них, к кінцю 1960-х рр., була створена відповідна інфраструктура. Функції ВМС Іраку залишилися не змінними, хоча зона їх використання розширилася на усю північну частину Перської затоки. Чисельність особового складу досягла 3000 чоловік. В такому вигляді військовий флот Іракської Республіки готувався діяти під час "другої кувейтської кризи" у лютому 1973 р. Цей конфлікт був вигідний насамперед ВМС Іраку. Ще в 1972 р. почалося будівництво нового іракського порту Умм-Каср. На відміну від Басри, його акваторія безпосередньо виходила до узбережжя Перської затоки. Проте, підходи до нього були можливі лише по фарватерах, які контролював Кувейт. Тому розмістити в новому порту військові одиниці ризиковано. Виходом з ситуації, що виникла, на думку провідників Іраку, стало б взяття в оренду, або захоплення кувейтських островів Бубіян та Варба. На них планувалося побудувати військово-морську базу (ВМБ). Саме це і призвело до міждержавного конфлікту. Втім, чергове іраксько - кувейтське збройне протистояння відразу ж увійшло до політичної стадії, із-за чого ВМС Іраку зіграли в ньому доволі пасивну роль. Конфлікт закінчився безрезультатно для Іраку. Однак для ВМС країни його результати покращилися переведенням основної маси корабельного складу до Умм-Касру. Відтоді, цей порт перетворився на головну ВМБ іракського військового флоту. Крім того, Кувейт забов'язався не чинити перешкод іракськім морським засобам у фарватерній зоні.

На початку 1970-х рр. значно загострилися відносини Іракської республіки з Іраном. Шах Ірану Мохамед Реза Пехлеві вкладав величезні кошти у збройні сили країни, в тому числі і у ВМС. Завдяки такій політиці, ВМС Ірану поступово перетворювалися на провідну силу в Перській затоці. Вони реально почали загрожувати країнам регіону й особливо Іраку, з яким були територіальні проблеми. Наслідком цього процесу стало підписання Алжирських угод 1975 р. між двома державами. Для Іраку цей територіальний договір був дуже невигідним. Втім, протиставити швидко зростаючий військово-морській силі сусіда, уряд Іраку міг лише нові придбання катерів в СРСР, причому сучасних типів. Тому з січня 1972 по лютий 1977 рр. з радянського союзу надійшло 11 ракетних катерів проектів 205 та 205ЭР ( 3 та 8 одиниць відповідно). Вони увійшли до складу двох нових дивізіонів. Катери англійського будівництва замінили 5 патрульними катерами проекту 1400М. Дивізіон тральників збільшився на 3 рейдових тральщика проекту 1258Э. Разом з тим, берегові частини ВМС Іраку отримали з СРСР проти корабельні мобільні комплекси "Рубеж". Ракетна зброя радянського виробництва суттєво підвищила бойові можливості ВМС Іраку. Вона ж фактично порівняла потенціали військових флотів Іраку та Ірану, за деякими перевагами першого. Проте резервів для модернізації ВМС у Ірану залишалося більше, ніж у Іраку. Це чудово розумів і уряд Саддама Хусейна. На рубежі 1976-1977 рр. відбувається зміна морської політики Іракської Республіки. Тепер країні потрібні були ВМС, що могли б оперувати по всій акваторії Перської затоки, ізолювати узбережжя Кувейту та північні іранські порти. Особливе значення набувало проведення морських десантних операцій. Для виконання їх потрібні були відповідні засоби. В немалій ступені через їх відсутність, Ірак не зміг досягти своїх цілей під час обох "кувейтських криз". Не останню роль в зміні морської політики Іраку, грав фактор розширення числа країн – постачальників військово-морської техніки. Орієнтація на одну країну – Радянський Союз ставала мало перспективною, оскільки ракетні фрегати та десантні кораблі, ця велика держава поставити Іраку не могла. Однак відмовлятися від співробітництва з СРСР керівництво Іраку було неспроможне. Шахський Іран всіляко підтримували США та Велика Британія.

В 1977 р. Ірак ухвалив контракти на поставку 4 десантних кораблів з Польщею та фрегата "Ібн Хальдум" з Югославією. Як учасниця Варшавського договору, Польська Народна Республіка активно будувала для своїх ВМС та ВМФ СРСР середні десантні кораблі проекту 773 ( клас НАТО POLNOCHNY) на Гданській верфі. Вони вважались одними з найкращих в світі, а крім того мали відносно низьку ціну. Розраховані на операції в закритих акваторіях, ці кораблі цілком задовольняли командування ВМС Іраку. Поляки доволі швидко виконали іракське замовлення, поставивши на протязі двох років усю партію. На відміну від базового проекту, в Ірак надійшла модифікація середніх десантних кораблів з можливістю приймати транспортні гелікоптери (тип "Атака"). К 1979 р. одна з бригад сухопутних військ Іраку (бригада республіканської охорони, або 1-ша піхотна бригада 3-го армійського корпусу) закінчила підготовку до дій в якості морської піхоти. До того ж екіпажі десантних кораблів, за допомогою радянських офіцерів повністю оволоділи новою технікою.

Фрегат "Ібн Хальдум" (пізніше отримав назву "Ібн Маджид") будувався на верфі в м. Спліт по оригінальному проекту. Основним його призначенням стало використання в якості учбового корабля тільки-но відкритого Коледжу ВМС в Басрі. Виконуючи цю функцію, фрегат міг прийняти на борт до 100 курсантів. Втім, оснащеність "Ібн Хальдума" сучасною зброєю, в тому числі французькими протикорабельними ракетами "Екзосет" дозволяла йому виконувати різноманітні бойові завдання. Нове придбання іракських ВМС виявилося дуже корисним. Цей фрегат став найбільш активно діючим військово-морським засобом Іраку на протязі ірано-іракської війни 1980-1988 рр. Проте його придбання свідчило про намагання уряду Іракської Республіки розвивати свої ВМС у напрямку збільшення чисельності саме кораблів, а не катерів. Однак його замовлення в СФРЮ виявився доволі неочiкувальним для аналітиків. Справа полягала в тому, що Югославія не входила до списку країн - експортерів військових кораблів. Більше того, ВМС СФРЮ оснащені були переважно катерами. А перші фрегати для них будувалися в середині 1980-х рр. по радянському проекту. Вірогідно, в умовах кінця 1970-х рр., саме Югославія виявилась єдиною державою, що могла забезпечити ВМС Іраку сучасним ракетним фрегатом по доволі низькій ціні. Інші провідні країни – експортери, або не мали необхідних проектів (СРСР, КНР, Франція), або через політичні мотиви торгували з Іраном (Великобританія й США). Не останню роль зіграли намагання СФРЮ вийти на міжнародний ринок. Для Югославії вони виправдилися. В 1979 р. Індонезія замовила аналогічний фрегат, а Ірак 3 річкових тральника типа "Нестин". В 1981 р. Ірак в СФРЮ замовив 9 патрульних катерів типа "Джасі". Стосовно останніх, то в Басрі іракці будували їх по ліцензії (або намагалися будувати, через брак джерел точно встановити це не можливо).

Loading...

 
 

Цікаве