WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → "Лицарі другого сорту": декілька нотаток для історії "мілітарної контреволюції" - Реферат

"Лицарі другого сорту": декілька нотаток для історії "мілітарної контреволюції" - Реферат

(його межі якраз і визначаються часами цього переважання!), автор, як коректний дослідник, всупереч штучно нав'язуваній схемі, неодноразово вказує на поступове зростання ролі кавалерії: "можливо, тут далася взнаки та ж сама тенденція, що й у козацькому війську, де питома вага кавалерії наприкінці XVIIст. істотно зростала (с. 236), "головною тактично активною силою продовжувала лишатися кіннота" (с. 242). З приводу домінування у регулярних арміях артилерії сам автор зазначає, що її відсутність була "суттєвим недоліком найманських військах" Гетьманщини: "це позбавляло їх тактичної самостійності і спричиняло залежність від війська козацького" (с. 267). Нарешті, що стосується останнього питання, то на сторінках рецензованої монографії не знайшлося жодного прикладу старшинських переходів з козацької служби на найману (окрім як за міграції з Правобережжя на Лівобережжя, та й то як засіб інтегруватисяв першому/другому поколіннях до власне козацького середовища Гетьманщини). Натомість, наведено яскраві приклади зворотного процесу -призначення найманських полковників на полковництво реєстрове (городове) (с. 72, 113), а також придбання і отримання за службу маєтностей, тобто перетворення, паралельно з козацькою старшиною, на землевласницьку еліту. Врешті-решт, в автора самого викликає подив той "парадоксальний" факт, що "складаючись із найманців і будучи постійними, армії держав Західної та Східної Європи, в тому числі й гетьманату, рухалися принципово різними напрямками" (с. 223). Пояснення цього удаваного протиріччя можемо запропонувати наступні. По-перше, на заваді успішному завершенню процесу переростання найманого війська Гетьманщини у регулярну армію стояли централізаторські (в тому числі, і військові) потуги держав, до складу яких наприкінці XVII- у XVIIIст. входили окремі українські землі - Московського царства (Російської імперії), Речі Посполитої, Османської імперії, в межах яких є сенс говорити про "мілітарну революцію" як частину проекту Модерну. Крім того, некоректно порівнювати лівобережний і, тим більше, правобережні гетьманати з класичними державами навіть того часу, ставлячи їх на один щабель ("держави з "мікроарміями", подібні до Гетьманщини й Речі Посполитої"), адже якщо найманці, за влучним висловом автора, - це "військо, яке не стало армією", то гетьманат - це військово-політичне утворення,якенесталомодерноюдержавою.Тайвважативійськовіформуванняправобережнихгетьманатів(вісторичнійретроспективі-"одноденок") постійними є певним перебільшенням. По-друге, не можемо виключати, що згадане протиріччя якимось чином пов'язане із неврахованими східними чинниками феномену найманства. Так, йдучи за польською історіографічною традицією, гетьманське найманство співвідноситься виключно із західноєвропейськими зразками, в той час як побіжно у праці згадуються і "військовий "орієнталізм" (с. 81), і сполучення західних віянь із "впливами Сходу" (с. 29). Більше того, підрозділ 1.3 "Наймані війська на Заході та Сході Європи ХVІ-ХVШ ст," у "східній" своїй частині ігнорує власне східні найманські традиції і не згадує ринки найманої сили, що склалися у Південно-Східній Європі, обмежуючись лише ситуацією на теренах Речі Посполитої. Нарешті, якщо порівняння найманських реалій із козацькими відповідниками не носять системного характеру, то порівняння із запорозькими, тим більше, турецько-татарськими - взагалі відсутні. Зупинимося також па запропонованій у рецензованій праці схемі "уходники - козаки як найманці, позастанова соціо-професійна спільнота (до Хмельниччини) - козаки як стан, на основі якою збудовано державу, плюс власне найманці (під час та після Хмельниччини)", яка, без сумніву, потребує подальшої апробації. Автор усвідомлює, що чітка і юридично коректна прив'язка оформлення українського козацтва у стан до процесів розбудови власної держави за і, особливо, після Хмельниччини (с. 30), - аж ніяк не зустріне абсолютної підтримки у колі вітчизняних істориків, в кращому разі принісши авторові зарахування до "адептів постмодернізму". Втім акцентуємо увагу на іншому, а саме на неодноразовому констатуванні того факту, що найманство - то є "пагін козацького стовбура" (с. 268). Таким чином, події Хмельниччини, Руїни і "політичної стабілізації", які Військо Запорізьке перетворили на станове формування, на місці величезного і мало контрольованого Річчю Посполитою козацького найманського ринку витворили нову лицарську верству, обмеживши соціальну мобільність і знищивши соціальну бази для розширення найманства вже за часів І.Мазепи, можемо визначати радше в термінах "мілітарної контрреволюції", аніж запропонованого її антипода. А, отже, нам залишається лише приєднатися до авторового висновку: "Генетичний зв'язок із становим військом, який виявлявся у цілому ряді рис затяжних полків, а також особливості військової політики гетьманів стали причиною того, що наймане військо в Україні не змогло стати джерелом появи нових явищ у стратегії й тактиці, торуючи в сфері військового мистецтва один шлях із козацтвом" (с. 267). Загалом, хотілося б вірити, що то лише перша з приступних широкій читацькій аудиторії наукових праць нової генерації українських істориків. Генерації, яка орієнтується на стандарти модерної історіографії, ретельно засвоює і сміливо інтегрує до вітчизняних досліджень науковий доробок зарубіжних колег, не лякається поєднувати, на перший погляд доволі еклектично, тем і методик традиційної політичної історії з її новомодними наступницями, яка, нарешті, починає сміливо заповнювати історіографічні пустоти, залишені попередніми поколіннями. ? ________________________________________ Рецензія на книгу О. Сокирко "Лицарі другого сорту. Наймане військо Лівобережної Гетьманщини 1669-1726 рр"., К. 2006, надрукована в збірнику наукових праць з історії українського козацтва "Січеславський альманах", випуск 2. ________________________________________ Стаття надрукована у збірнику наукових праць з історії українського козацтва "Січеславський альманах". - Дніпропетровськ, НГУ, 2006.
Loading...

 
 

Цікаве