WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → "Лицарі другого сорту": декілька нотаток для історії "мілітарної контреволюції" - Реферат

"Лицарі другого сорту": декілька нотаток для історії "мілітарної контреволюції" - Реферат

Реферат на тему: "Лицарі другого сорту": декілька нотаток для історії "мілітарної контреволюції" ? Але, перш ніж перейти до критичного розгляду змістовної частини рецензованої монографії, не втримаємось від того, щоб зазначити: нарешті, змістовно цікава і багата робота отримала відповідний зовнішній вигляд. Крейдяний папір, офсетний друк, наявність іменного покажчика, зручне розміщення тексту і приміток на сторінці, сила-силенна репродукцій картин та гравюр, карт, малюнків і кольорових таблиць; особливо відмітимо авторські реконструкції озброєння та одягу вояків різних підрозділів найманого війська, вміщені на стор. 210-215. Завдяки поєднанню зусиль науковця та співробітників київського видавництва "Темпора" приємність викликає самий процес перегортання сторінок рецензованої книги. Що ж стосується власне змісту монографії, то задля розв'язання загальної проблеми автор спеціально зупиняється на теоретичному обгрунтуванні дефініції найманства з усіма її можливими різночитаннями, передісторії цього інституту на Заході та Сході Європи у ХVІ-ХVII ст. та у Гетьманщині середини XVII ст., тобто до 1669 р. (розділ І), змальовує зовнішню ("політичну") еволюцію війська (розділ 2), реконструює внутрішній устрій та принципи функціонування (зокрема, питання комплектування, чисельності та етносоціального складу, постачання та забезпечення, одягу і символіки) (розділ 3), нарешті, розглядає ефективність і повноцінність найманого війська саме як військової сили (озброєння, спорядження і тактика) (розділ 4). Вирішуючи ці складні дослідницькі завдання, сам автор усвідомлював, що "структура книги й виклад матеріалу вийшли дещо неоднорідними" (є. 16). Сильною стороною роботи якраз і є не приховування за загальними фразами проблем, що чекали дослідника за браком відповідних джерел чи фундаментальних праць з економічної й адміністративної історії гетьманату. Хоча, що цікаво, апелюючи до тем і методик мало розвинутої в Україні історії повсякдення (розділ 3) чи військової історії (частково, розділ 4), автор досяг більш вражаючих успіхів, ніж знаходячись на полі традиційної політичної історії(розділи1-2).Взагалі,структурномонографіяневиглядає бездоганною: її осердя - 3-ій розділ нібито розриває тканину військово-політичної історії, якій присвячено, відповідно 2-й та 4-й розділи. Звідси або численні самоповтори на рівні фраз чи ідей, або ж штучна за своєю природою (чи не досить вдала) спроба виділити в окремі розділи політичну і військову складову історії найманського війська. Зазвичай немає сенсу обговорювати сюжети, які не знайшли висвітлення у тій чи іншій роботі, тим більше, що автор власноруч застеріг "необхідність обмежитися певним набором "питань до минулого" (с. 16), але в даному випадку назвемо хоча б деякі, тим більш, що до їх досліджень рецензована праця може стати безпосереднім поштовхом. Наприклад, сам автор говорить про можливість спеціальної студії з історії інституту охотницьких полковників (с. 159). Якнайширше дослідницьке поле відкриває визначення гетьманського війська як загалом багатоукладного формування (с. 15). На свого дослідника чекають і численні сюжети про родинний стан найманців, про надвірні війська, про допоміжні полкові підрозділи, про поліційні функції та функції адміністративно-господарського управління найманого війська. Втім, пам'ятаємо, що кожен із названих сюжетів може бути темою окремої монографії і, в даному випадку, йдеться виключно про констатацію подальших дослідницьких можливостей. Залишаючи на спеціалістів з воєнної історії/історії повсякденності ретельний аналіз сюжетів з 3-го розділу, що, на нашу думку, є окрасою сучасної вітчизняної історіографії, і не торкаючись дрібних недоречностей, зупинимось лише на питанні застосування до реалій Лівобережної Гетьманщини запропонованого Дж.Паркером концепту "мілітарної революції" ("те, що видається влучним у стосунку до європейської історії, для історії України, сповненої кривавих внутрішніх конфліктів і війн із зовнішніми ворогами, здається, має свій не менш промовистий сенс" (с. 7)). Так, на думку автора, існування власного професійного війська, організаційно відділеного від козацького, - було відгомоном європейської "мілітарної революції". Більше того, відзначається, що "в Україні в силу специфічних обставин цей відтинок еволюції найманства [йдеться про "перетворення найманських "банд" на перманентні й цілком залежні від державної влади армії, термін існування котрих збігався з терміном ведення війни" - Б.Г.] було пройдено напрочуд стрімко: - всього за якихось двадцять років ліво- та правобережні гетьманати вже мали власні постійні війська" (с, 76). (Одразу відмітимо цю приховану гру слів: попри всі зауваги у передмові про синонімічність використання понять, автор намагається бути коректним у виборі термінів, адже за його висновком, найманці - це "військо, яке не стало армією"!). Аби зрозуміти, чи відповідають українські реалії, так би мовити, ідеальному типу "мілітарної революції", розглянемо наступні її характеристики, недвозначно сформульовані у рецензованій праці: 1) поява регулярної армії - постійного війська, яке мало регламентовані штатну організацію, типове озброєння, систему комплектування, порядок проходження служби, навчання, спорядження, одяг, а також централізовану систему управління й забезпечення; 2) переважання у структурі регулярних армій піхоти й артилерії разом із зниженням ролі кавалерії; 3) девальвація ролі старого дворянства, змушеного або полишати службу, або поповнювати лави бюрократії чи офіцерства (с. 45). Щодо першої ознаки, то немає сумніву, що автор зібрав і систематизував цікаві дані, але для доведення того факту, що штатна організація, озброєння, комплектування, проходження служби, навчання, спорядження, одяг, а також система управління й забезпечення найманців були регламентованими, типовими та стандартизованими, попри все не зміг знайти достатніх аргументів. Констатувавши кількісне переважання сердюцьких (піхотних) підрозділів найманого війська протягом досліджуваного періоду
Loading...

 
 

Цікаве