WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Лівобережні полки в складі російської армії в 1735-1739 рр.: проблема субординації - Реферат

Лівобережні полки в складі російської армії в 1735-1739 рр.: проблема субординації - Реферат

проти об`єднання гетьманців свідчить поступове збирання полків у команду генерального хорунжого Я. Горленка у 1736 р. [1, № 5506. Ар.2-3,4,10,12,15]: № Дата приєднання Назва полку Примітки 1 9 квітня Миргородський 2 11 квітня Переяславський 3 12 квітня Гадяцький 4 12 квітня Прилуцький 24 квітня полк вибув з команди 5 13 квітня Лубенський не всі сотні 6 22 квітня охочекомонний Павлова 7 22 квітня Лубенський сотні, що не прибули раніше 8 2 травня Київський 9 2 травня Чернігівський 10 3 травня Ніжинський цього ж дня вибув, остаточно приєднався 24 травня 11 5 червня Стародубський Єдиним корпусом у бойових діях гетьманці виступали, наприклад, 29 червня та 8 липня 1738 р. [8, с. 506,551], 22 вересня 1739 р. [5, с. 133] та в низці інших випадків. Розпорошення корпусу гетьманців, ймовірно, здійснювалося виключно з поточних армійських потреб. Вищий російський генералітет вважав лівобережних козаків звичайним нерегулярним військом, без якогось особливого статусу, що різко відрізнялося від ставлення до запорожців. Під час Очаківської (1737) виправи Б. Мініх розподілив їх, як і гетьманців, між трьома дивізіями. Однак кошовий І. Малашевич, приєднавшись 17 травня 1737 р. до армії, без погодження з фельдмаршалом віддав наказ січовикам об`єднатися. Б. Мініх змирився з таким порушенням субординації. Для вищих офіцерів командуючий видав наказ, у якому пропонував з запорожцями "осторожно поступать и ничем их не озлоблять" [8, с. 137 примітки]. Тривалий час поза увагою дослідників залишалося питання про сферу компетенції командира лівобережні козаків у далекому поході. Перед виступом у похід він отримував від ГВК інструкцію. Цей документ визначав, які сили передавалися командиру та які старшини поведуть свої полки у похід. Командир корпусу був зобов`язаний провести перевірку особового складу після прибуття в район зосередження. Інструкція мала загальний характер, вимагала служити "в исправности" і виконувати накази командування [1, №6110. Ар.34-36, №6669. Ар. 13-15]. ГВК висилала також у похід канцеляриста, який був уповноважений пильнувати, щоби "непорядностей и неисправностей " не чинилося [ 1, №6665. Ар.10]. При командирі корпусу знаходилася похідна канцелярія та його особисті курінчики. Важко сказати, чи існувала корпусна похідна церква, а про полкові маємо звістки [3, c. 66, 77]. Для забезпечення ефективної діяльності своєї канцелярії командир вимагав від полків писців, які переходили до його ставки [1, №5506. Ар.3]. Крім того, полковники вимушені були передавати до штабу музик (довбишів, сурмачів) з інструментами та запасом провізії [1, №5506. Ар.3-4]. Певні ускладнення виникали у командира корпусу в листуванні з Гетьманщиною. Фельдмаршал Мініх негативно ставився до можливості надсилання старшинами додому листів з інформацією про бойові дії. Дозволялося писати тільки про домашні справи і ці листи подавалися до похідної канцелярії фельдмаршала [1, №5506. Ар.10]. Враховуючи конфлікт Б. Мініха з головою Правління гетьманського уряду, керівництво ГВК передбачило таку реакцію фельдмаршала і в 1736 р. наказний гетьман отримав кілька незаповнених подорожних ГВК, призначених для гінців до Глухова [1, №5506. Ар.20]. Були також випадки, коли подорожні видавалися командиром корпусу. З такими документами старшини відсилали з походу слуг або синів [ 1, №5506. Ар.7,9]. Станом здоров`я та віком кременчуцького (Миргородський полк) сотника Г. Ілляшенка пояснюється рішення П. Апостола та Я. Горленка відпустити його з походу. Це було зроблено за умови, що його син Павло очолить сотню [1, №5506. Ар.4]. Командир гетьманців не мав повноважень вимагати з`єднання всіх полків під своєю командою. Він хіба що міг звернутися до полків з наказом доповісти, де і за чиїм наказом вони знаходяться і чому не рапортують. На вимогу свого командира, генерал-лейтенанта Леонтьєва, Я. Горленко доповідав, що якісь відомості про половину полків він подати не може. Ті ж частини, які знаходилися під владою командира козацького корпусу, постійно розпорошувалися. На це, наприклад, скаржився ніжинський осавул А. Володковський. Він питав, чи й далі мусить виконувати накази російських генералів без підтвердження з боку свого командира. Катастрофічне зменшення кількості козаків у його загоні явно не подобалось осавулу. Наказний гетьман, очевидно, не мав можливості опиратися і підтвердив безумовне виконання наказів росіян [1, №5506. Ар.10]. Можна навести й інші приклади дуже вільного поводження з козаками. Генерал-лейтенант Гейн позбавив лубенців полкової артилерії з усім припасом, передавши її до ландміліції [1, №5506. Ар.12], а іваницький (Прилуцький полк) сотник П. Миницький, який вів свій загін на з`єднання з основними силами гетьманців , мусив залишити більшу частину козаків під Перекопом [1, №5506. Ар.13; 10, c.81]. Таким чином, лівобережний козацький корпус під час походу найчастіше підлягав командиру дивізійного рівня, а не головнокомандуючому. Ставлення до козаків не обумовлювалося якимось політичними чинниками, вони розглядалися як звичайне нерегулярне військо. За наказом командування козацькі підрозділи передавалися у підпорядкування російських офіцерів невисокого рангу, причому спроб оскаржити такі дії у джерелах не фіксуємо. Повноваження генерального старшини, який очолював лівобережні полки у поході, були доволі обмеженими. Фактично він слідкував за внутрішнім порядком у таборі, розв`язував дрібні суперечки між старшинами, інформував про стан полків російський генералітет та ретранслював його накази для козаків. Командир козацького корпусу не мав навіть достатніх повноважень у дисциплінарній сфері - дезертира-лубенця Т.Ляшенка він передав для вирішення його долі російському офіцеру [1, №5506. Ар.17]. ? Література 1. Центральний державний історичний архів України в м. Києві.Фонд 51. Генеральна військова канцелярія. 2. Дневныя записки малороссійскаго подскарбія генеральнаго Якова Марковича. Ч.1. - М., 1859. - 520 с. 3. Дневныя записки малороссійскаго подскарбія генеральнаго Якова Марковича. Ч.2. - М., 1859. - 414 с. 4. Записки Манштейна о России. - СПб., 1875. - 218 с. 5. Сборник Военно-Исторических Материалов. Вып.ІІ. Ставучанский поход. Документы 1739 года. - СПб., 1892. - 327 с. 6. Сборник Военно-Исторических Материалов. Вып.Х. Доношения фельдмаршала Миниха императрице Анне Иоанновне.- СПб., 1897. - 336 с. 7. Апанович О. Збройні сили України першої половини ХУІІІ століття. - К., 1969. - 284 с. 8. Байов А. Русская армия в царствование императрицы Анны Иоанновны. - СПб., 1906. - 618 с. 9. Джиджора І. Україна в першій половині ХУІІІ століття. - К., 1930. - 142 с. 10. Кривошея В. Українська козацька старшина. - К.: Інститут національних відносин іполітології, 1997. - 104 с. 11. Мельникова И. Борьба России с Турцией в 30-х годах 18 века и Украина// Ученые записки Института славяноведения. Т.1. М.-Л., 1948. - С.76-118. 12. Путро О. Українське козацьке військо // КС. 1997. №6. С.3-33. 13. Романовський В. Війна 1735-1739 років та її наслідки для України // Нариси з соціально-економічної історії України. Т.1. - К., 1932. - С.27-42. 14. Широкорад А. Русско-турецкие войны 1676-1918 годов / Под общ. ред. А.Тараса. - Минск - Москва: ООО "Издательство АСТ", 2000. - 752 с.
Loading...

 
 

Цікаве