WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Лівобережні полки в складі російської армії в 1735-1739 рр.: проблема субординації - Реферат

Лівобережні полки в складі російської армії в 1735-1739 рр.: проблема субординації - Реферат

Реферат на тему: Лівобережні полки в складі російської армії в 1735-1739 рр.: проблема субординації ? Одним з актуальних аспектів означеної теми є проблема підпорядкування лівобережного корпусу під час походів у складі російської армії та межі компетенції козацького командира. Її вивчення дозволяє не тільки чіткіше уявити особливості становища лівобережних козаків в російському війську 1730-х рр., а й, беручи більш широко, розглянути ступінь інтеграції тогочасної Гетьманщини в російські структури, готовність козацьких достойників визнавати/не визнавати над собою владу російських урядовців та межі цієї влади. Питання субординації під час далекої виправи є досить заплутаним. Компетенція Генеральної військової канцелярії (далі - ГВК), здавалось би, закінчувалася після останнього передпохідного огляду. Далі козаки переходили у відання фельдмаршалів Мініха або Лассі. Проте могла існувати ще й маршева команда, і якщо козацький корпус просувався до місця зосередження армії разом з іншими військами, тоді гетьманці на час переходу підлягали старшому російському офіцеру в цій команді. Наприклад, корпус генерального хорунжого Я. Горленка у 1737 р. до Ізюма дійшов у команді генерал-квартирмейстра де Брінея і вже у цьому місті козацький командир звітував про прибуття фельдмаршалу Лассі, переходячи під його командування [1, №5909. Ар. 2]. Очевидно, що на початку походу командир корпусу мусив зголоситися до служби перед командуючим армією. Так діяв Я. Горленко у 1737 р., так же він чинив і роком раніше, доповідаючи Б. Мініху про своє прибуття [1, №5506. Ар.2]. У поході командир гетьманців безпосередньо підлягав не головнокомандуючому, а командиру нижчої ланки - дивізії, на які поділялася армія. Наприклад, 14 квітня 1736 р. генерального хорунжого Я. Горленка підпорядкували генерал-фельдцехмейстеру Гессен-Гомбургському. Незабаром, 18 квітня, гетьманців перепідпорядкували генерал-лейтенанту Леонтьєву, проте реально вони увійшли до його команди 24 квітня. [1, №5506. Ар. 4,6]. Після штурму Перекопу козаки знову опинилися у віданні генерал-фельдцехмейстера [1, №5506. Ар. 13-15]. У 1737 р. генеральний обозний Я. Лизогуб підлягав командиру 2 дивізії [8, c. 137 примітки]. Під час Хотинської (1739) виправи генеральний осавул Ф. Лисенко у різний час виконував накази командирів дивізій генерал-аншефа Румянцева та генерал-лейтенанта фон Левендаля [5, с. 35,132]. Усі ці звістки стосуються армії фельдмаршала Мініха. За браком джерел важко стверджувати, чи повністю аналогічним було становище в армії фельдмаршала Лассі. Логіка підказує, що незначний за чисельністю корпус гетьманців справді мусив входити до складу однієї з дивізій. Проте деякі повідомлення про самостійні дії лівобережних козаків у складі армії П. Лассі дозволяють припустити, що у певні моменти командуючий міг ставити їм завдання особисто [1, №7124. Ар.16; 4, с.153; 8, с.433]. У випадках, описаних вище, українські старшини підлягали високопоставленим генералам, які керували значною кількістю підлеглих. Невизначеність відповідності українських чинів російським рангам разом зі впевненістю командування у вищості російських офіцерів призводила до підпорядкування старшин офіцерам явно невідповідних рангів. Наприклад, на зворотному шляху з Криму 1736 р. генеральний хорунжий Я. Горленко підкорявся наказам підполковників Гарта та Друцького [1, №5506. Ар.16-17]. У цьому ж поході лубенський полковий старшина входив до команди поручника Єфремова [1, №5506. Ар.8]. Хоча ще в 1734 р. Кабінет Міністрів та Іноземна колегія підготували проект рішення, згідно з яким російський підполковник прирівнювався до козацького полковника, а генеральний хорунжий стояв сходинкою вище. Аналогічне становище і з полковими старшинами. Вони аж ніяк не могли підлягати поручнику, оскільки цей чин відповідав сотнику [2, c. 417-418,425]. Лівобережні полки під час походу від регулярних частин з точки зору субординації відрізняла наявність ще одного, крім армійського командування, центру підпорядкування - ГВК. Здавалося би, після влиття гетьманців до складу армії всі зв`язки з ГВК мусили перерватися. Документи свідчать, що це не так. ГВК та козацький корпус пов`язували, наприклад, проблеми постачання [1, №5506. Ар.4,6,7] та доукомплектування [1, №5506. Ар.6]. Тільки такими питаннями контакти не обмежувалися. Поруч зі звітами до головнокомандуючого командир козаків про найважливіші справи писав до ГВК [1, №5506. Ар. 4,7,12,13]. У цих звітах йдеться про стан корпусу, його підпорядкованість, важливі битви і т. ін. Козацькі командири явно розрізняли російських генералів регулярної армії та у керівництві ГВК. На утиски під час походу козаки скаржилися, перш за все, до Глухова і ГВК намагалася захистити їх [6, c. 92]. Конфлікт юрисдикцій розв`язувався на вищому, ніж командування корпусу, рівні. Наприклад, наприкінці виправи 1736 р. генеральний хорунжий Я. Горленко не ризикував виконати наказ ГВК про демобілізацію більшості козаків, оскільки він входив у суперечність з наказом генерал-майора Трубецького. Лише після узгодження ГВК свого наказу з вищим військовим командуванням козаків розпустили по домівкам. Для Я. Горленка похід закінчився тільки після особистого звіту голові ПГУ, про що генеральний хорунжий зробив власноручний запис у журналі своєї похідної канцелярії [1, №5506. Ар. 17-19]. Під час далеких виправ корпус гетьманців, у залежності від рішень командуючого армією, міг діяти як цілість, а міг бути розпорошеним. Наявні джерела дають підставу стверджувати, що розподіл гетьманців між частинами регулярної армії, особливо під час походів Б. Мініха, був значно поширенішим явищем, ніж перебування їх у складі цілісного корпусу. Для прикладу візьмемо Кримський (1736) похід. Наказний гетьман Я. Горленко з самого початку мав під своєю командою Гадяцький, Миргородський, Лубенський, Переяславський та охочекомонний Павлова полки. У цей же час Полтавський полк перебував у складі бригади Девіца, Прилуцький - у команді генерал-майора Шпігеля, Ніженський - прибув до Я. Горленка 3 травня і цього ж дня був відряджений до князя Гессен-Гомбургського. Київський полк увійшов до складу команди генерального хорунжого 2 травня, а про Чернігівський та Стародубський полки Я. Горленко не мав інформації [1, №5506. Ар. 11-12]. Дещо інший підхід спостерігаємо в Очаківському (1737) поході. Лівобережні козаки були розподілені рівними частинами (по 2000 шабель) між усіма трьома дивізіями, причому кожен з цих загонів мав свого командира. Миргородський полковник В. Капніст очолив гетьманців у першій дивізії, генеральний обозний Я. Лизогуб - у другій, а київський полковник А. Танський - у третій [8, с.137 примітки]. Розподіл гетьманців між частинами армії зафіксував журнал наказів фельдмаршала Мініха у вересні 1739 р. Після того, як Миргородський полк вирушив у рейд, козаків розподілили так: кордебаталія (центр) - генеральний осавул Ф. Лисенко з бунчуковими товаришами та Переяславським полком, лівий фланг - Київський та Стародубський полки(ймовірно, під загальним командуванням А. Танського), правий фланг - Чернігівський та Прилуцький полки [5, с. 124,132]. Козаки використовувалися не тільки у складі російських частин, а і як окремі військові формування. Про відсутність принципових заперечень
Loading...

 
 

Цікаве