WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

тому ж 1909 р. побачила світ книга М. Слабченка "Малороссийский полк в административном отношении", де полк розглядається, перш за все, як управлінський механізм. Автор, спираючись в тому числі на дані 1730-х рр., докладно проаналізував функції полкової та сотенної старшини і канцелярій відповідного рівня [533]. Згодом вийшла аналогічна розвідка М. Слабченка, присвячена центральним органам влади Гетьманщини. Окресливши загалом обов'язки генеральних старшин, автор зазначив, що найбільшою проблемою для дослідника є невпорядкованість таких обов'язків. Вони визначалися традицією, яка змінювалася під впливом обставин та конкретних осіб, що перебували на певних посадах [534]. Оприлюднення на початку ХХ ст. документів Кабінету Міністрів стимулювало інтерес українських дослідників до імперської політики стосовно Гетьманщини. З-під пера І. Джиджори вийшло кілька статей, об'єднаних вже після його смерті в книгу, присвячених стосункам російського уряду з Гетьманщиною за часів Анни Іоанновни. Автор у розвідці "Україна в першій половині 1738 року" висунув тезу про посилення централізаторських тенденцій в політиці російського уряду і обґрунтував її, посилаючись не тільки на стратегічні, а й на тактичні рішення Кабінету Міністрів щодо українських справ [423, 424]. У центрі уваги дослідників Гетьманщини у пореволюційний час опиняється соціально-економічна та історико-юридична проблематика. Економічні наслідки російсько-турецької війни 1735-1739 рр. дослідив В. Романовський. Автор навів велику кількість цифрового матеріалу про реквізиції провіанту та худоби, залучення козаків та селян до походів і т. ін. На основі цих даних зроблено підрахунки збитків, яких зазнали лівобережні полки внаслідок війни. Ця війна, за висновком В. Романовського, поставила Гетьманщину на межу економічної катастрофи, прискорила процес переходу ослаблених козацьких та селянських господарств у залежність до старшин [521]. У розвідці П. Клименка, надрукованій у 1930 р., увагу автора зосереджено на проведенні ревізій у Гетьманщині. Історик широко використав матеріал 1730-х рр., оскільки саме у цей час ревізії стають регулярними. Порівняння ревізьких документів цього часу й попередніх епох свідчить про значний відхід від звичних українських форм переписів і впровадження імперських зразків. Цікавим нюансом є об'єднання результатів перепису всього населення полку, в тому числі козаків, в одній ревізькій книзі, тоді як раніше особи, належні до козацького стану, вписувалися до компутів. Це може свідчити про розмивання станової свідомості та наростання темпів "оселянення" козацтва [444]. Вивчення центральних установ Лівобережної України XVII-XVIII ст., започатковане свого часу М. Слабченком, продовжив Л. Окиншевич. Він активно досліджував Раду старшин як інститут [497] та функціональні обов'язки генеральних старшин [496]. Науковець зазначав, що у другій половині 1730-х рр. рада генеральних старшин існувала де-факто, за її відсутності де-юре. У цей час спостерігаються також спроби визначити обсяг повноважень деяких генеральних старшин, зокрема писаря. Вивчення історії Гетьманщини, ускладнене в радянській Україні, було продовжено істориками-емігрантами. У контексті даної теми варто зупинитися, перш за все, на " Очерках социальной истории Украины в XVII-XVIII вв." В. Мякотіна, які були надруковані у Празі у 1926 р. Автор докладно проаналізував різні категорії населення Гетьманщини, їх обов'язки перед державою та (або) власниками. Окрему увагу В. Мякотін приділив тим шляхам, якими маєтності переходили до рук панства, описав різні види гетьманських пожалувань. З певною іронією дослідник змалював спроби російського уряду розібратися в заплутаній українській термінології щодо надання земель. Для розв'язання завдань дисертаційного дослідження важливими є спостереження історика щодо поширення під час російсько-турецької війни випадків складання з себе козацького звання і визнання залежності від державця [487, 488]. В еміграції Л. Окиншевич закінчив роботу "Значне військове товариство в Україні-Гетьманщині XVII-XVIII століть", яка побачила світ у 1948 р. в Мюнхені. Історик окреслив межі цієї соціальної групи, дослідив шляхи її формування, проаналізував документи, які формалізували права та обов'язки різних категорій значного військового товариства. Автору, за його зізнанням, не вистачало доступу до архівів України. Це не дозволило Л. Окиншевичу розгорнути повну картину діяльності представників цієї елітної групи у різні періоди історії Гетьманщини. На думку науковця саме другою половиною 1730-х рр. датується спроба російського уряду розібратися з підставами функціонування значного військового товариства, а також обмежити його кількісно та примусити відбувати обов'язкову державну службу [498]. У творчості О. Оглоблина певне місце відведене вивченню історії Лівобережної України у 1730-і рр. В контексті даної теми особливий інтерес представляють нариси, присвячені відомим старшинським родам, об'єднані в книзі "Люди старої України" [493]. Докладні біографічні відомості, подані істориком, в тому числі, на основі вже втрачених архівних джерел дозволяють уточнити дані щодо участі того чи іншого старшини у походах 1735-1739 рр. Крім того, історик звертав увагу на сприйняття російсько-турецької війни 1735-1739 рр. у старшинській писемній традиції XVIII ст. В той же час, робота не позбавлена незначних фактичних помилок. Наприклад, історик вважав, що В. Капніст брав участь у Кримському (1738) поході, тоді як він разом з Миргородським полком діяв на Дністровському напрямку [493, с. 50]. Цікаві повідомлення про початок фактичного розподілу козаків на виборних та підпомічників містить дослідження О. Оглоблина "Іван Мазепа та його доба" [494]. В українській еміграційній історіографії у другій половині ХХ ст. у дослідженнях, присвячених особі П. Орлика, зачіпалася проблема міжнародного становища у Центрально-Східній Європі1730-х рр. Наприклад, Б. Крупницький у монографії "Гетьман Пилип Орлик" розглянув політичну біографію цього державного діяча. За думкою Б. Крупницького, у 1730-х рр. гетьман активно сприяв створенню широкої антиросійської коаліції. Автор реконструював зусилля П. Орлика, який у 1730-х рр. домігся відновлення інтересу до українського питання з боку Туреччини, Кримського ханства та Франції [457]. У контексті європейської історії XVII-XVIII ст. розглянув мазепинський рух О. Субтельний. У своїй монографії "Мазепинці: Український сепаратизм на початку XVIII століття." він докладно зупинився на останньому періоді життя П. Орлика. Залучаючи широке коло джерел, науковець проаналізував спробу гетьмана утримати запорожців від повернення під владу Російської імперії. Поразка позбавила П. Орлика можливості спиратися на власні сили і зробила його позиції в очах французького та турецького дворів дуже непевною. О. Субтельний велику увагу приділив діям російського уряду в умовах наближення війни та заходам, які убезпечили Петербург від відкритого опору в Гетьманщині [547]. В центрі уваги радянської історіографії переважно знаходилися соціально-економічні проблеми, що обумовило тривалу неувагу до подій російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Одним з
Loading...

 
 

Цікаве