WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

до запорізьких козаків як складової російської армії у війні 1735-1739 рр. [486]. На початку ХХ ст. центром військово-історичних досліджень стала Академія Генерального Штабу, що зумовило розвиток військової історії переважно як навчальної дисципліни. Проте керівництво Генштабу намагалося підтримувати і академічні дослідження. Вдалим прикладом поєднання академічної та викладацької кар'єри є доля А. Байова. Він отримав стипендію для вивчення російсько-турецької війни 1735-1739 рр., внаслідок чого в 1906 р. побачила світ ґрунтовна монографія А.Байова "Русская армия в царствование императрицы Анны Иоанновны. Война России с Турцией 1736-1739 гг.". Автор охарактеризував стан збройних сил Російської та Османської імперій, після чого подав щорічний опис військових кампаній. Докладно він зупинявся на приготуванні до походу, перераховував залучені сили, описував бойові дії та пересування армій Б. Мініха та П. Лассі. Головну увагу дослідник приділив російській армії, причому не обмежувався лише регулярними військами. Це, на його думку, могло б значно збіднити уявлення про збройні сили Росії у 1730-х рр. Таким чином, у матеріалах, які подав А. Байов, зустрічається чимало згадок про українських козаків - гетьманців, запорожців та слобожан. Історик ґрунтувався на джерелах, які продукувались вищим керівництвом російської армії або надходили з козацьких частин до канцелярій цих воєначальників. На жаль, автор просто не встиг опрацювати весь матеріал до виходу книги, який вже був запланований на 1906 р., тому виклад матеріалу обмежується 1735-1738 рр. [384, 385]. У 1909 р. в Києві було організовано філію Військово-історичного товариства, яка одразу почала випускати свій бюлетень. Провідники цієї установи вважали своїм обов'язком вивчення російської військової історії у зв'язку з історією місцевого краю. За п'ятирічний термін виходу у "Військово-історичному віснику" не було вміщено окремих розвідок про бойові дії у 1735-1739 рр., але у межах інших тем російсько-турецька війна згадувалася, нехай побіжно. Це, перш за все, розвідка, присвячена розвитку фортифікації Києва та зусиллям, що докладалися російським командуванням для укріплення міста у 1735-1739 рр. [495, с. 2]. Представники української історіографії другої половини ХІХ ст. дослідженням військової історії спеціально не займалися. Проте фрагментарні дані щодо подій 1735-1739 рр. містяться, зокрема, в роботах О. Лазаревського, В. Модзалевського, Д. Міллера. У роботі О. Лазаревського "Люди Старой Малороссии" неодноразово згадуються старшини - учасники бойових дій 1735-1739 рр., щоправда в першу чергу в контексті проблеми формування старшинського землеволодіння [462]. Ще однією працею О. Лазаревського, яка зберігає актуальність і досі, стало "Описание Старой Малороссии". У 1888-1903 рр. побачили світ томи, присвячені Стародубському [459], Ніжинському [460] та Прилуцькому [461] полкам. Автор подав короткий опис полку та його сотень, зафіксував зміни на посадах і там, де це дозволили документи, охарактеризував діяльність старшин. О. Лазаревський звернув увагу не тільки на кар'єри своїх героїв, а й на особисте життя старшин, їх родинні проблеми. Все це дозволяє більш чітко зрозуміти порядок переміщень старшин з посади на посаду, інтриги, які велися у полках, роль військових заслуг у кар'єрному зростанні [460, с. 22; 461, с. 48]. Одним з важливих осередків дослідження Гетьманщини наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. був журнал "Киевская Старина". Дослідники, що співпрацювали з цим виданням, підіймали найрізноманітніші проблеми, що мають стосунок до даної теми. Це історія окремих місцевостей (Переяславщини, Гадяча) [346; 542] , літописні матеріали, які оприлюднювали В. Антонович [352], О. Лазаревський [343], дослідження з історії старшинських родів А. Дабижа [419], М. Стороженка [544], вивчення процесу колонізації Лівобережжя та історія займанщини у XVII-XVIII ст. [350, 382]. В контексті даної роботи важливим є згадки стосовно служби старшин під час війни 1735-1739 рр., дрібні деталі битв, які зустрічаються у літописах і т. ін. В роботі Д. Міллера "Очерки из истории и юридического быта старой Малороссии. Превращение казацкой старшины в дворянство." переважно розглядаються події 60 рр. XVIII - початку ХІХ ст. [478]. Проте, серед іншого, автор звернув увагу на спроби старшини у 1730-х рр. добитися від імперського уряду визнання рівності українських рангів з російськими. Автор наголосив, що це було пов'язано, перш за все, з діями козацьких корпусів у складі російської армії та тими непорозуміннями, що виникали через заплутаність субординації. Д. Міллер не обґрунтував це твердження, проте такі випадки справді були. Наприклад, росіянин на посаді ніжинського полковника, І. Хрущов, відмовлявся підлягати владі генерального обозного Я. Лизогуба під час польського походу 1733 р. [497, с. 150-151]. За підписами канцлера Головкіна, віце-канцлера Остермана та ін. було укладено табель відповідності чинів, який, проте, не був офіційно затверджений [478, с. 15-16]. У 1908-1914 рр. вийшла друком робота В. Модзалевського "Малороссийский родословник". У цьому багатотомному довіднику шляхетних родів Лівобережної України містяться дані щодо більшості козацьких старшин XVIII ст., автор стисло подав відомості про їхню кар'єру та родинні зв'язки. Відбивається, нехай і на рівні згадок, участь представників того чи іншого роду в російсько-турецькій війні 1735-1739 рр., що дає можливість уточнити склад командування козацьких полків під час походів [484]. Оскільки в дисертації підіймається проблема ставлення козацтва до виконання своїх військових обов'язків, то особливий інтерес представляє невелика розвідка В. Модзалевського, у якій історик розглянув обставини відставки І. Забіли з посади хорунжого генеральної артилерії. Дослідник відзначив, що не приведення до присяги на вірність імператриці під час вступу на посаду було для голови ПГУ О. Шаховського підставою, яка не дозволяла притягнути І. Забілу до відповідальності за невиконання посадових обов'язків [485, с. 185]. Показовими є виправдання хорунжого генеральноїартилерії, який посилався на стан здоров'я, пояснюючи свою недбалість. Така аргументація під час російсько-турецької війни була поширеною. В. Модзалевський вважав, що відставка І. Забіли була прикладом позитивного впливу приходу російських генералів до керма Гетьманщини, оскільки це вимагало від старшини виконання своїх безпосередніх обов'язків. Одночасно історик не зважав, що ініціатором відставки І. Забіли був його безпосередній начальник - генеральний обозний Я. Лизогуб, а сама справа набрала обертів у 1734-1735 рр., під час польських походів гетьманців та напередодні війни з Туреччиною [485]. У 1909 р. у Харкові була надрукована розвідка В.Барвінського про вибори у 1735 р. носівського (Київський полк) сотника. Науковець змалював боротьбу козацької громади з родом Шаул, які прагнули зберегти цю посаду за собою, не гребуючи порушенням законів та звичаїв. Тривале протистояння завершилося поразкою сотнян, проте наявність боротьби, апелювання козаків у 1730-х рр. до права обирати старшину є важливим з огляду на проблематику дисертаційного дослідження [388]. В Одесі у
Loading...

 
 

Цікаве