WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

літописах. Суспільний інтерес до подій російсько-турецької війни 1735-1739 рр. спричинив до появи вже під час бойових дій перших розвідок, пов'язаних з проблематикою цієї війни, якими закладалася база для подальшого наукового вивчення. У 1738 р. побачило світ видання, яке задовольняло цікавість російської громадськості до щойно захопленого імперією Азова, його військової історії. Штурм Азова у 1736 р. обійшовся без гетьманців і в контексті даної теми книга "Описание (краткое) всех случаев, касающихся Азова от создания сего города до возвращения оного под Русскую державу" цікава нам швидше як реакція на події. Захоплення Азова розцінювалося тут як повернення раніше відторгненої території [357]. Військове протистояння Росії та Туреччини вже у XVIII столітті провокувало цікавість до південного сусіда Росії, яка втілювалася, перш за все, у різноманітні країнознавчі роботи [557]. Відлунням російсько-турецької війни 1735-1739 рр. стало видання у 1741 р. перекладу англійської книги "Монархія Турецька" [520]. Спробу осмислити події другої половини 1730-х рр. зробили вже молодші сучасники, які могли використовувати свідчення очевидців та певні власні враження. Важливим з такої недалекої відстані бачилися наступні аспекти. З іменем військового канцеляриста Г. Покаса пов'язане "Описание о Малой России". Цей твір до наукового обігу ввів М. Горбань, який у 1923 р. надрукував з нього кілька уривків. Автор довів оповідь до початку 1750-х рр. і, на відміну від офіціозного "Краткого описания Малой России", не приховував антиросійських ноток. Г. Покас докладно змалював правління Анни Іоанновни та дав барвисту негативну характеристику діяльності Б. Мініха. Основними провинами фельдмаршала автор вважав зубожіння Гетьманщини та порушення її стародавніх прав. Він же зробив одну з перших спроб опису військових дій, докладно висвітлюючи участь лівобережних полків у російсько-турецькій війні 1735-1739 рр. Як вважав О. Оглоблин, робота Г. Покаса була відомою О. Дівовичу, деякі вчені припускають зв'язок цього твору з "Разговором... " С.Дівовича [493, с. 179 - 187]. С. Дівович у своїй поемі "Разговор Великороссии и Малороссии" не ставив завданням викладати історію козаччини, історичний матеріал підібрано так, щоби аргументувати рівність Великої та Малої Росії. Для нас цікаво триразове згадування Б. Мініха у негативному контексті - як людини, що безпідставно принижувала козаків і як зрадника. Тут же у двох випадках наводилися заперечення П. Лассі, який став на захист козацької звитяги [329, с. 70, 93, 95]. Про бойові дії 1735-1739 рр. згадувалося загалом коротко, але окремо наголошено на невдалих діях російського командування у битві при Чорній долині (1736), що призвело до значних втрат серед козаків, винуватцем автор вважав генерала Гейна [329, с. 93, 95]. Сам С. Дівович подій 1736 р. пам'ятати не міг. Очевидно, ця битва залишила яскраві згадки у козацькому середовищі. Майже одночасно з С. Дівовичем бунчуковий товариш П. Симоновський писав свій твір "Краткое описание о казацком малороссийском народе...". Автор хронологічно виклав події війни, з окремих битв згадав битву при Гайман-долині (1738), у якій загинув генеральний бунчужний С. Галецький. Інформація П. Симоновського не завжди вірогідна, не позбавлена фактичних неточностей. Особливо це стосується дій на Кримському напрямку. Здобуття Бахчисарая, Перекопа, Кінбурна, Карасу-Базара П. Симоновський відносить до 1738 р., об'єднуючи таким чином наслідки походів 1736-1738 рр.. Крім того, автор говорить про бойові дії корпусу П. Лассі у Криму в 1739 р., в той час як фельдмаршал обмежився прикриттям кордонів Гетьманщини і до Криму не входив [452, с. 145 - 147]. Крім бойових дій, автора "Краткого описания..." цікавили постаті голів ПГУ. Він також дозволив собі дуже гострі висловлювання з приводу зубожіння Гетьманщини протягом війни та поборів, які здійснювала російська армія. Як і С. Дівович, автор негативно ставився до особи фельдмаршала Мініха [452, с. 145 - 147]. Скупі відомості про війну у своїй "Літописній оповіді" подав військовий інженер за фахом О. Рігельман, який вже у 1738 р. займався будівництвом укріплень навколо Києва, наступного року брав участь у Хотинському поході, а в 1740 р. розмежовував російсько-турецький кордон. Проте опис бойових дій він подав надзвичайно стисло, не вмістив подробиць щодо участі козацьких частин у боях [519, с. 651 - 652]. В той же час історик звернув особливу увагу на повернення запорожців під російську протекцію у 1734 р. [519, с. 639 - 643], запровадження ПГУ і особу першого голови цієї інституції, О. Шаховського [519, с. 644 - 647]. Автора "Історії Русів" приваблювали дещо інші сюжети. Побіжно згадуючи заснування ПГУ, він розлого описав атмосферу терору Таємної канцелярії і, як ілюстрацію, ввів оповідь про поневіряння поміщика, вся вина якого полягала в орлах, зображених на кахлях печи. Про бойові дії козацьких полків у 1735-1739 рр. автор не мав чіткого уявлення. Центром оповіді став бій при Чорній долині, проте опис його абсолютно фантастичний. У цьому сюжеті накладаються одна на одну важкі для козаків битви на Кримському напрямку у 1736 та 1738 рр., причому загибель генерального бунчужного С. Галецького переноситься з 1738 у 1736 р. Поразка козаків при Чорній долині стала, на думку автора, причиною упередженого ставлення Б. Мініха до гетьманців. Ще одним елементом картини війни були реквізиції російськими військами провіанту та худоби [436, с. 237 - 242]. Другий етап вивчення російсько-турецької війни 1735-1739 рр. та участі в ній лівобережного козацтва припадає на 1820 - початок 1930-х рр. Цей етап характеризується початком застосування наукових методів до вивчення проблеми, залученням архівних документів, цілою низкою публікацій джерел. Наукове вивчення історії Гетьманщини започаткував Д. Бантиш-Каменський, який використав для свого дослідження роботи Х. Манштейна, О. Рігельмана, українські літописи та документи з московських архівів. Характеризуючи другу половину 1730-х рр., автор, перш за все, звернув увагу на бойові дії, але вірогідної інформації у розпорядженні історика було небагато. Він майже дослівно повторив створену "Історією Русів" легенду про загибель у битві С. Галецького, хоча й навів, на відміну від попередника, його справжній ранг. Інформація про війну взята, перш за все, у Х. Манштейна, але додані дуже цікаві відомості про В. Капніста, який виступає однією з провіднихфігур цієї війни. Дослідник, захоплюючись діями цього справді непересічного військовика, приписав йому командування гетьманцями під час Очаківського (1737) походу. З симпатією ставився Д. Бантиш-Каменський до гетьманців, вступивши у полеміку з принизливими характеристиками Х. Манштейна щодо їхньої боєздатності. З невійськових сюжетів наведена оповідь про самозванця, який проголосив себе царевичем, але швидко був скараний на горло [387, с. 445 - 448]. У ХІХ столітті відбувається становлення російської воєнної історії. Її представники у переважній свої більшості намагалися дати огляд війн, які вела Росія, або звертали увагу на найбільш яскраві події XVIII ст. - війни часів Петра І та Катерини ІІ [471]. Під час загальних оглядів війн
Loading...

 
 

Цікаве