WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

рр. Дослідників у цей час цікавить перш за все зовнішньополітична та воєнна проблематика, яка пов'язана з російсько-турецькою війною 1735-1739 рр. Напрямок досліджень радянської історіографії, визначений марксистською ідеологією, було переорієнтовано на соціально-економічну проблематику. Сучасна українська історіографія не проявляє інтересу до Гетьманщини доби ПГУ, проте в межах вивчення військової, соціальної та інституціональної історії Гетьманщини використовуються матеріали стосовно доби ПГУ та участі лівобережних полків у бойових діях 1735-1739 рр. Комплексне вивчення визначеної у роботі проблеми - лівобережне козацтво та російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - потребує широкого кола джерел. Джерельна база дослідження, що складається з опублікованих та неопублікованих джерел різної родо-видової приналежності, є цілком достатньою і репрезентативною для вирішення поставлених у роботі завдань. Розділ 2. "Козацьке питання" в геополітичних планах Російської імперії в 30-х роках XVIII ст. Місце козацької проблематики у геополітичних планах Російської імперії в 1730-х рр. залишається багато в чому невизначеним. Російська історіографія, розглядаючи міжнародні відносини у 30-х рр. XVIII ст., основну увагу приділяла діям власної дипломатії та урядів союзних або ворожих держав [429, 430, 450, 490, 554 ]. Звернення до українського фактору було фрагментарним, він вписувався у більш широкий контекст [477, 539] Такі ж підходи властиві вітчизняній історіографії, коли складові української проблематики у 1730-х рр. розглядаються переважно ізольовано [457, 532, 566]. Системний погляд на проблему запропонував О. Субтельний, але для цього дослідника вивчення козацького чинника у міжнародних планах Росії не є головним [547]. Нижче буде розглянуто політику Російської імперії стосовно Гетьманщини, Війська Запорозького та гетьмана у вигнанні П. Орлика, які в означений час і представляли "козацьке питання". Саме вони розглядались російським урядом як суб'єкти, чию лояльність або нейтралізацію слід забезпечити для реалізації власних намірів на чорноморському напрямку імперської геополітики. Нижче буде простежено еволюцію урядової політики щодо "козацького питання" напередодні та під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр. В контексті даної теми найбільш важливими є суб'єктні риси, які проявляла у 1730-х рр. Гетьманщина та спроби противників Росії реанімувати лівобережне козацтво як самостійну силу в міжнародних відносинах. 2.1. Козацький аспект в загостренні протиріч між Російською та Османською імперіями напередодні війни 1735-1739 рр. Підготовка до ревізії наслідків Прутського миру (1711) та Константинопольського договору (1712) тривала досить довго. Російський уряд, обираючи союзників у Європі, зважав на потребу війни з Туреччиною. У серпні 1726 р. Росія уклала з Австрією угоду, за умовами якої Петербург визнавав права жіночої лінії на успадкування віденського престолу. Зі свого боку Австрія гарантувала непорушність європейських кордонів Росії. Договір містив у собі ще й секретну частину, яка передбачала взаємодопомогу в разі війни. Сторони зобов'язувалися виставити для допомоги один одному тридцятитисячний корпус. Підписання цієї угоди викликало велике занепокоєння у Туреччині [429, с. 124]. На початку 1730-х рр. Росія коливалася між вже існуючим союзом з Австрією та можливою угодою з Францією. Жодним чином не втрачала для російської політики актуальності турецька проблема, але до неї додалося питання про обсадження польського престолу після смерті Августа ІІ зручною для Петербурга особою. Фельдмаршал Мініх у середині 1732 р. намагався з'ясувати, наскільки далеко Франція може зайти, шукаючи союзу з Росією. Він пропонував французькому уряду підтримати можливу війну Росії з Туреччиною. У свою чергу, Росія могла би підтримати зручну для Франції кандидатуру на польський престол за відмови Польщі від претензій на Лівонію та перетворення Курляндії на незалежне герцогство. Відповідь Парижа була надзвичайно обтічною, що ускладнювало дії Б. Мініха, спрямовані на укладення союзу зі Францією [539, с. 279-282]. Натомість позиціїприхильника союзу з Австрією, графа Остермана, зміцнилися. Він нагадував імператриці, що Франція відмовилась підтримати претензії Росії до Туреччини, натомість російсько-австрійський договір продовжував діяти і Петербург мав всі засоби для того, щоби примусити Австрію його виконувати. Крім того, російські інтереси у Польщі набагато краще узгоджувалися з австрійськими, аніж з французькими. У 1732 р. було укладено угоду між Росією, Прусією та Австрією стосовно координації дій після смерті Августа ІІ. У 1733 р. Росія та Австрія спільно підтримали як кандидата на польський престол Августа ІІІ [539, с. 283-285, 330-332]. Польські події прискорили початок російсько-турецької війни. Певною мірою до цього долучилася Франція, яка за умови протистояння з російсько-австрійським альянсом сподівалася створити санітарний кордон, що складався б з Туреччини, України, Польщі та Швеції [547, с. 132]. За повідомленнями російського посланника у Стамбулі І. Нєплюєва французький посол Ж. Вільнев надзвичайно активно схиляв Високу Порту до війни з Росією [539, с. 377]. Антиросійську позицію займали і представники шведського уряду в Туреччині Гепкен та Карлсон [334, с. 141]. Неоднозначно діяли представники англійського зовнішньополітичного відомства. У лютому 1734 р. британські посланники у Петербурзі отримали інструкції, які повідомляли про велику занепокоєність короля Георга ІІ можливим конфліктом Росії та Туреччини і пропонували вжити всі заходи для відвернення війни [333, с. 175]. З іншого боку, посол Великої Британії у Стамбулі лорд Кінуль активно сприяв укладенню антиросійського союзу Швеції та Туреччини [539, с. 383-384]. Польська проблема, задля зручного вирішення для себе якої французький уряд сплітав мереживо інтриг у Східній Європі, була присутня і в російсько-турецьких відносинах. За одним з пунктів ненависного для Петербурга Прутського договору Порта виступала гарантом невтручання Росії у польські справи [429, с. 116]. Різкий демарш султана з приводу намагання посадити на польський престол Августа ІІІ на певний час збентежив російський уряд наприкінці 1733 р., але прийшла звістка про перемогу перської армії над турками і занепокоєння зникло [333, 157]. Туреччина проте не знімала польське питання з черги денної і російські резиденти доповідали про можливість втручання османів у проблему вибору нового короля [564, с. 22]. Водночас серед російської еліти ширилась думка про те, що саме зараз настав зручний час для ревізії Прутського договору. Важливу роль у поширенні таких настроїв відігравали представники Російської імперії при дворі Високої Порти І. Нєплюєв та А. Вєшняков. Вони переконували імператрицю у слабкості турецької армії. Послаблювало турецькі позиції також усунення радника султана Мухамеда ІІІ і реформатора збройних сил Порти Алі-паші [504, с. 63]. Після відкликання внаслідок хвороби восени 1735 р. І. Нєплюєва тональність рапортів А. Вєшнякова не змінилася, хоча навіть в умовах розпочатих бойових дій турецькі чиновники зверталися до нього з пропозиціями про врегулювання
Loading...

 
 

Цікаве