WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Літературна реакція на бойові дії, які вели у 1730-х рр. козацькі війська, була слабкою. Вдалося виявити лише кілька віршів, як сучасних подіям війни, так і написаних пізніше [329, 347, с. 248, 250-256, 302-315]. Оскільки однією з проблем, якої доводилося торкатися в контексті даного дослідження є проблема співіснування українського та турецько-татарського світів, до роботи було залучено також твори авторів, переважно кінця XVII - початку XVIII ст., які зверталися до теми боротьби з мусульманським світом. Це Л. Баранович, К. Зиновіїв, Й. Шумлянський, С. Яворський, П. Терлецький, З. Дзюбаревич [347, с. 28-42, 62-63, 67, 69-75, 92-93, 108, 135-137, 149, 169-171, 232-233], Ф. Прокопович [315, с. 146]. Переважна більшість цих творів була написана наприкінці XVII - на початку XVIII ст. Промовистим є той факт, що автори демонстрували наступальну позицію, вони закликали до боротьби і оспівували лицарів, які її ведуть. У пізніших творах такої експресії майже немає. Більше того, у 1720-х рр. з-під пера З. Дзюбаревича виходить відверто пацифістський твір. Автор, козак Гадяцького полку, скаржився на постійні походи і закінчив вірш закликом "Дай нам, Боже, мирно жити" [347, с. 232-233]. Архівні матеріали представлені переважно документальними джерелами, Для того, щоби з'ясувати характер інформації, що міститься в різновидах джерел, а також визначити найінформативніші з них. умовно розподілимо їх на такі, що звернені до вищої, нижчої або рівної інстанції. На прикладі ГВК, центру управління Гетьманщиною, проаналізуємо наявні різновиди джерел. Якщо для інших управлінських ланок той чи інший різновид не є характерним - це буде зазначено. Працюючи з неопублікованими джерелами, які стосуються участі лівобережного козацтва у російсько-турецькій війні 1735-1739 рр., дослідник наштовхується на змішування російської та української діловодних традицій. Відзначимо кілька моментів. Російські правила діловодства впроваджувалися як на рівні офіційних наказів, так і практикою життя, після переходу ГВК та половини полків під безпосереднє керівництво росіян. У той же час на рівні сотня-полк, а іноді й на рівні ГВК зберігаються деякі українські форми документів. Офіційне діловодство здійснювалося тогочасною російською канцелярською мовою, виключення пов'язані з тими випадками, коли під час походу старшини самостійно, без канцеляристів, укладали документи для вищих інстанцій. Тут домінувала українська канцелярська мова, почерки мають велику кількість елементів скоропису й суттєво відрізняється написання літер від загальноприйнятого у 1730-х рр. Вищою управлінською інстанцією для ГВК був Кабінет Міністрів. На офіційному рівні, коли російський офіцер, який очолював адміністрацію Гетьманщини, від імені цієї адміністрації звертався до Кабінету Міністрів з "доношенням", то Кабінет Міністрів, в свою чергу, відповідав "указом". Проблеми, які підіймались у цих документах, були різноманітними - військовими, організаційними, економічними. Певною мірою ці матеріали введені до наукового обігу [321, 322, 323, 324, 325, 326, 327], але вони відклалися в архіві ГВК, де присутні й тексти "указів" з Санкт-Петербурга, і чернеткові, підготовчі матеріали для звернень до центру. Наприклад, імператорський указ від 18 липня 1735 р. стосовно підготовки до походу проти Кримського ханства [321, с. 212-213], продубльовано у надісланих до полків указах ГВК, які вимагали від старшини та козаків вирушати до Царичанки і бути готовими до походу [17, арк. 3-5]. Копія тексту імператорського указу могла надсилатися ГВК до полкових канцелярій. Так сталося, наприклад, з іменним імператорським указом, у якому йшлося про запровадження поділу козаків на виборних та підпомічників. Цей документ ГВК супроводила власним указом, де рішення імператриці деталізувалося та визначався механізм його виконання [277, арк. 25]. Підготовчі матеріали, які передували зверненню до Кабінету Міністрів з приводу особи командира гетьманців у Кримському (1736) поході, знаходяться у справі 5344 архіву ГВК [46, арк. 7-11]. Присутні у ГВК надіслали на розгляд О. Шаховському, який знаходився у Санкт-Петербурзі, кандидатури генерального обозного Я. Лизогуба та генерального хорунжого Я. Горленка. Голова ПГУ вийшов з цією пропозицією до Кабінету Міністрів і отримав указ щодо призначення Я. Горленка [322, с. 75]. Це рішення він переадресував до ГВК [46, арк. 11]. Про секретні справи голова ГВК міг писати до Кабінету Міністрів "листом". Такий лист, наприклад, надіслав 11 травня 1735 р. з Глухова до Петербурга О. Шаховськой. У документі розглядається проблема вибору одного з трьох кандидатів на посаду переяславського полковника. Переяславська старшина воліла бачити полковником бунчукового товариша В. Томару, але Кабінет негативно поставився до цієї пропозиції, підтриманої головою ПГУ. В. Томару у російській столиці сприймали як людинуненадійну і запропонували О. Шаховському призначити когось іншого. Проте голова ПГУ намагався відстояти саме цього кандидата, характеризуючи його якнайкраще і наголошуючи на бажанні місцевої старшини, яке в даному випадку не суперечило інтересам імперії [301, арк. 475-476]. Правлячий Сенат, який міг документально оформлювати кадрові призначення, висловлював свою волю у вигляді "указів". Саме відсутність такого документу дозволила гадяцькій старшині тривалий час не допускати до уряду полковника П. Галецького, який отримав цей ранг за наказом П. Лассі [151, арк. 15]. Для присутніх у ГВК голова ПГУ де-факто був керівником, запропоновані йому варіанти розв'язання якогось питання оформлювалися "представленнями", як це було з кандидатурами на посаду командира лівобережних полків у 1736 р. [46, арк. 11]. Існували також паралельні ГВК владні інституції - Канцелярія міністерського правління, Київська губернська канцелярія. З ними ГВК обмінювалася "промеморіями". Саме такий документ надіслав київський губернатор С. Сукін до ГВК 22 червня 1736 р. Губернатор повідомляв, що ним отримано указ Кабінету Міністрів стосовно охорони кордонів, який дозволяв вимагати людей з лівобережних полків. Оскільки прикордонні редути, довірені цьому посадовцю, не були забезпечені нормальними залогами, то він вимагав від ГВК 3 000 козаків [45, арк. 2]. "Промеморії", "повідомлення", "ордери" також надходили від Б. Мініха й інших російських генералів. Саме "промеморією" фельдмаршал Мініх довів до ГВК 26 січня 1736 р. інформацію стосовно мобілізації 16 000 гетьманців та 280 компанійців для походу на Крим [116, арк. 2]. У грудні 1735 р. цей же воєначальник надіслав до ГВК "повідомлення", у якому зазначив, що він відпускає додому козацькі команди Чернігівського та Стародубського полків на чолі з чернігівським обозним П. Сандурським [1, арк. 1-2]. За "ордером" Б. Мініха, отриманим 12 листопада 1737 р., ГВК почала збирати 2 500 гетьманців та 500 слобожан на чолі з ніжинським полковником І. Хрущовим для відрядження на Українську лінію. Трохи згодом від Б. Мініха надійшов ще один ордер, внаслідок якого команда І. Хрущова була розбита навпіл, сам він з 1 500 козаків прикривав кордон по Дніпру, а його колега, полтавський полковник В. Кочубей з 1 500 козаків перебував на лінії [90, арк.
Loading...

 
 

Цікаве