WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

фактичний матеріал, який стосується, наприклад, відмов від козацького звання в зв'язку з неможливістю для багатьох виконувати той обсяг служб, який вимагався від пересічного гетьманця протягом 1735-1739 рр. [330]. Використані в роботі наративні джерела умовно було поділено на такі, що несуть у собі безпосередню інформацію про участь козацтва у війні та такі, що мають фоновий характер. До першої групи варто віднести твори, написані українцями, що дозволяє подивитись на козацький стан під час війни зсередини. Для української традиції XVIII ст. характерними є хроніки, діаріуші, генеалогічні оповідання, мемуари, які мали як компілятивний характер, так і створювалися самостійно, слідом за подіями, або поєднували обидва вищезгадані способи творення [559, с. 17]. Найінформативнішими є "Дневные записки..." Я. Марковича, який на час війни носив звання бунчукового товариша. Він особисто брав участь у різних (як ближніх, так і дальніх) походах, через батька та знайомих отримував найсвіжішу інформацію, що й відбилося на сторінках щоденника. Проте така інформація доступна й за іншими джерелами. Унікальність щоденника Я. Марковича полягає швидше у картинах буденного життя Гетьманщини, сприйнятті старшиною війни та російської політики і т. ін. Автор в оцінках будь-яких подій чи осіб зазвичай дуже обережний. Лише особистий конфлікт з Б. Мініхом призвів до гостро критичного сприйняття цього військовика [331, 332]. Досить стисло події війни викладаються в "Летописи или описании кратком знатнейших действ и случав что в каком году деялося в Украине малороссийской обеих сторон Днипра и кто именно когда гетманом был козацким...". Текст виразно вказує на безпосередню причетність Я. Лизогуба, тогочасного генерального обозного, до створення літопису. Найбільш розгорнуто подається опис Очаківського (1737 р.) походу, у якому гетьманців очолив саме він, а сцена допиту полоненого у наметі Б. Мініха знову підтверджує авторство генерального обозного [344] Окремої уваги заслуговують різноманітні літописні замітки. Загалом констатуючи відомі з інших джерел факти, вони іноді містять нюанси, яких немає в інших джерелах. Наприклад, в "Летописных заметках (1651-1749)", знайдених О. Лазаревським у Сулимівському архіві, зазначається причина смерті миргородського полковника П. Апостола - поранення внаслідок артилерійського обстрілу 5 червня 1736 р. Така звістка підтверджується похідним журналом наказного гетьмана у Кримському (1736) поході Я. Горленка. А от повідомлення про те, що тіло Г. Грабянки після битви при Гайман-долині не знайшли, за відомими документами не перевіряється - вони обмежуються вказівкою на смерть гадяцького полковника у цій битві [343; 151, арк. 15]. З-поміж наративів неукраїнського походження вирізняються "Исторические, политические и военные мемуары о России" Х. Манштейна. Автор цього твору служив у російській армій, був ад`ютантом Б. Мініха, брав участь у російсько-турецькій війні 1735-1739 рр. У його мемуарах є розділ, присвячений загальній характеристиці козаччини, але більший інтерес являють згадки про Гетьманщину та козаків у контексті подій 1735-1739 рр. Найчастіше це коротка інформація про участь козаків у боях, дії козацької розвідки під час походу і т. ін. Проте тільки походами Х. Манштейн не обмежився - він змалював систему захисту Гетьманщини взимку, подав інформацію щодо залучення населення до фортифікаційних робіт [339]. Треба зауважити, що великого інтересу гетьманці для Х. Манштейна не представляли, він називав їх найгіршим військом у складі російської армії [339, с. 143]. Набагато рідше згадки про козаків зустрічаються у записках Е. Мініха, С. Пархомова, Й. Лерхе. Складається враження, що для Ернста Мініха, сина фельдмаршала, головним завданням було піднесення ролі батька у війні 1735-1739 рр., основні події він передав точно, але намагання виправдати батькові помилки іноді призводило до малообгрунтованих тверджень. Наприклад, причиною невдалої кампанії 1738 р. Е. Мініх вважав те, що запорожці не знали степів між Дніпром та Дністром, і тому російська армія змушена була блукати [354, с. 367]. Війна з точки зору рядового учасника подана в "Исторических записках Саввы Пархомова с 1735 по 1740 годы." Цей вояк був сержантом піхотного полку, брав участь у далеких походах, але козаки знаходилися на периферії його уваги [479]. Козацької теми у своїх спогадах торкнувся Й. Лерхе, військовий лікар, який залучався до Кримського (1738) походу фельдмаршала Лассі. Поруч з етнографічним матеріалом він подав описи сутичок з татарами, дані про участь козацьких полків у поході. Особливе зацікавлення у Й. Лерхе викликали запорозькі козаки, що приєдналися до російської армії біля Кам'яного Затону [489, с. 354]. Наративів українського походження, які мають фоновий характер, небагато, що не дивно з огляду на вагомість російсько-турецької війни 1735-1739 рр. для життя Гетьманщини. Незалучення матеріалів 1735-1739 рр. швидше було виключенням, ніж правилом, для авторів таких творів. Ймовірно, такі виключення можна пояснитипостійною участю в походах. Наприклад, активний учасник бойових дій Г. Грабянка, який щороку особисто очолював Гадяцький полк у далекому поході, створив "Літопис" раніше і, наскільки відомо, під час війни на літературну роботу у нього не залишалося часу. Проте "Літопис" - яскрава пам'ятка, яка демонструє рівень станової свідомості [345]. Дещо інший характер має щоденник М. Ханенка. Незважаючи на прикру для дослідника відсутність нотаток за період 1735-1739 рр., щоденник дозволяє яскраво уявити особу одного з активних учасників війни, який у 1736-1737 рр. організовував охорону кордону Гетьманщини в районі Києва, у наступному році у ранзі обозного водив Стародубський полк у Кримський похід і врешті, за підсумками війни, отримав ранг генерального бунчужного [371]. Інформацію щодо життя верхівки Російської імперії, її настроїв та звичаїв несуть мемуари, написані особами, наближеними до двору. Наприклад, побут імператорського двору описувала А. Шестакова [550, с. 247], поневіряння родини Долгоруких за царювання Анни Іоанновни - Н. Долгорукая [367] та П. Долгорукий [336]. До цієї ж категорії варто віднести "Очерк, который дает представление об образе правления Российской империей" Б. Мініха. Це не мемуари фельдмаршала, а швидше нариси про царювання, що змінюють одне одне. Події війни 1735-1739 рр. згадуються дуже побіжно, хоча автор використав цю можливість для самовихваляння [353]. Погляд на Росію доби Анни Іоанновни ззовні подають у своїх мемуарах Ф. Дешвуд [337], Е. Джастіс [328], К. Берк [318], П. фон Хавен [370], Д. Кук [342], які в силу різних причин опинились в імперії. Найближче, навіть географічно, до війни перебував медик Д. Кук, який у 1737 р. працював у Воронежі та Пітер фон Хавен, який виконував обов'язки секретаря віце-адмірала П. Бредаля і певний час знаходився в захопленому російськими військами Азові [319, с. 22, 28-32]. Окрему групу в структурі джерельної бази становлять літературні, власне, поетичні, твори. Вони несуть інформацію про реакцію тодішнього українського суспільства на події війни 1735-1739 рр. та військове протистояння з мусульманським світом загалом.
Loading...

 
 

Цікаве