WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

київського магістрату, згадав тотальний страх перед Таємною канцелярією та шкоду, яку заподіяла економіці Гетьманщини війна 1735-1739 рр. [548, с. 155-156]. 1.2. Джерельна база У вступній частині дисертаційного дослідження були визначені основні підходи до формування джерельної бази, класифікація якої проводилася за родо-видовими ознаками з врахуванням схем, напрацьованих в джерелознавстві, зокрема в роботах О. Пронштейна [513], Л. Пушкарьова [518], В. Горобця [408], А. Голікова, Т. Круглової [403]. Виходячи з завдань даного дослідження, на початковому етапі роботи було побудовано ідеальну модель джерельної бази, що гіпотетично складалася з усіх документів, які могли бути продуковані установами та особами, дотичними до участі лівобережного козацтва у російсько-турецькій війні 1735-1739 рр. Та реальна джерельна база значно відрізняється від побудованої моделі. Найперше, йдеться про втрати документів внаслідок пожеж, поганих умов зберігання і т. ін. Треба також враховувати специфіку діловодства та збереження документів в умовах ведення бойових дій, що також призводило до їх втрати. Проте, частину інформації можна реконструювати на підставі внутрішньоканцелярських документів, як це дозволяє зробити журнал реєстрації справ, які надходили до похідної канцелярії наказного гетьмана Я. Горленка у 1736 р. [68] чи окремий журнал наказів російських генералів Я. Горленку під час походу 1736 р. [275], і таким чином наблизити реальну джерельну базу до ідеальної моделі. Окремі лакуни в джерельній базі обумовлена несамостійністю лівобережних полків у бойових діях. Важко піддається реконструкції воєнне мислення козацьких командирів, оскільки планів битв, самостійно розроблених наказів на бій до нас не дійшло. Очевидно, що оперативні рішення вони приймали, проте такі рішення за своєю природою не документувалися. Частина матеріалів щодо участі лівобережних полків у російсько-турецькій війні 1735-1739 рр. зберігається у російських архівосховищах, зокрема в Центральному державному військово-історичному архіві (Москва). В зв'язку з цим треба зазначити, що документи російських установ, які прямо торкаються лівобережного козацтва (наприклад, звіти про особовий склад чи втрати) укладалися на підставі відповідних відомостей, поданих козацькими чинниками. В той же час укази та накази вищих інстанцій, що направлялися в Гетьманщину, в копіях відклалися в українських архівах. Тому завдання, поставлені в дослідженні, можуть бути розв'язані на базі вітчизняних архівосховищ і опублікованих джерел. Весь комплекс документальних джерел, які складають основну частину джерельної бази, розбито на такі групи: законодавчі джерела, акти, діловодна документація та матеріали особистого походження. Окрему групу джерел складають літературні твори. Цей поділ стосується як опублікованих, так і архівних джерел. В роботі проведено аналіз джерел, введених до обігу історіографічним шляхом в роботах А. Байова, О. Апанович, В. Панашенко під кутом зору повноти та точності використання інформації. Найінформативнішими серед документальних джерел є документи вищих органів влади Російської імперії та документи вищого військового командування. Частина документів, що мають відношення до теми, опубліковані в різноманітних збірках, які містять джерела до історії XVIII ст. Документи, що походять з вищих органів влади, вміщені в таких серійних виданнях, як "Полное собрание законов Российской империи" [360] та "Бумаги Кабинета Министров императрицы Анны Иоанновны" [321, 322, 323, 324, 325, 326, 327]. Ці видання дозволяють реконструювати політику, яку проводив уряд імперії стосовно Гетьманщини, економічні та військові вимоги до Лівобережжя під час війни, міру самостійності ПГУ. За наявними резолюціями у багатьох випадках може бути відновлено зміст документів, що надходили з Глухова. Представники російської влади у Гетьманщині зносилися з урядом найчастіше "доношеннями", з колегій (наприклад, Іноземної) Кабінет Міністрів міг отримувати "доповіді", рідше, коли йшлося про довідку - "повідомлення". З Гетьманщини до центру надходили також "чолобитні". Натомість з Кабінету Міністрів до Гетьманщини найчастіше надсилали "укази", рідше - "інструкції". Секретні справи також могли оформлюватися "листом", причому як з Петербурга до Глухова, так і навпаки. Документи вищого військового командування опубліковані в "Сборниках военно-исторических материалов" [365, 366]. Найчастіше це щоденні "накази" під час походу, а також "рапорти" та "реляції", які надсилались до Санкт-Петербурга. Крім того, Б. Мініх звертався до імператриці з "представленнями", у яких викладалися плани майбутньої кампанії. Цей корпус документів містить також "рапорти" та "доношення" від нижчих ланок армійського командування до генералітету; іноді наводиться "екстракт з рапорту". Протягом ХІХ ст. були опубліковані документи, які висвітлюють дипломатичну історію 1730-х рр. Зі сторінок донесень послів до своїх столиць з Санкт-Петербурга постає картина життя двору Анни Іоанновни, боротьба різних угруповань російської еліти за вплив, реакція суспільства на події російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Увагу європейських дворів у зв'язку з наближенням війни у 1734 р. привертализапорожці, повернення яких під російську протекцію розцінили як сигнал про підготовку Росії до конфлікту з Туреччиною [333, 334] Російським та українськими істориками велика увага приділялася виданню документів з історії певних регіонів [348, 355], історії родів [335, 341, 363]. У збірках, присвячених Запоріжжю XVIII ст. містяться матеріали щодо боротьби проросійської і протурецької партій на Січі [348]. Власне в контексті вивчення історії старшинських родів широко використовувалися "сказки о службах", які дозволяють визначити як військові, так і цивільні обов'язки старшин під час війни, їх співвідношення. Наприклад, коли йдеться про прилуцького осавула М. Мовчана, то перед істориком постає людина, життя якої нерозривно пов'язане з війною [363], натомість переяславський обозний (пізніше - полковник) не гребував робити кар'єру за рахунок посвоячення з оточенням фельдмаршала Мініха [355]. Зростання інтересу до історії України наприкінці ХХ ст. призвело до оприлюднення документів з історії суспільної думки [358]. Джерела, вміщені у цьому збірнику, засвідчують, що проблема збитків від реквізицій російських військ у 1735-1739 рр. залишалася актуальною і через три десятки років, а старшинський загал вважав її настільки важливою, що ця тема фігурувала в проханнях, які старшина разом з гетьманом подавали Катерині ІІ в 1764 р. [364]. Реакція частини запорозької старшини на початок бойових дій з Туреччиною відображена в опублікованому Ю. Мициком листі козацького полковника до очаківського паші, де повідомлялося про невдоволення значної частини заможних козаків розривом з Туреччиною. Проте така позиція не заважала полковнику Саві брати участь в боях і сам лист написаний під час Кримського (1736) походу [356]. Особливості діловодства у студійований час представлені у збірці документів "Ділова документація Гетьманщини". Вміщені тут джерела дозволяють не тільки зрозуміти специфіку канцелярської роботи у 1730-х рр., а й подають
Loading...

 
 

Цікаве