WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

завдяки сусідству з кочовою цивілізацією. Вчений запропонував відмовитися від погляду на контакти з татарським та турецьким світом тільки як антагоністичні [420]. Ці методологічні позиції, які поділяє автор даного дослідження, знаходять втілення у сучасній українській історіографії, а розгляд козацтва як феномену прикордоння полегшує відмову від класичного для вітчизняної історіографії стереотипу споконвічної боротьби з татарсько-турецькою агресією. Про історичні корені цього стереотипу та потребу більш виваженого підходу до вивчення українсько-татарських та українсько-турецьких відносин писали М. Дмітрієнко, О. Ясь [425], О. Галенко [400]. Дослідники все частіше відмовляються від конфронтаційних схем. Йдеться, наприклад, про роботи В. Станіславського та С. Каюк. Вивчаючи взаємини Кримського ханства та Запорозької Січі, В. Станіславський звертає увагу на гнучкість політики Коша щодо південного сусіда, поступове потепління стосунків наприкінці XVII ст., обумовлене як економічними причинами так і російським тиском на Запоріжжя [541]. С. Каюк, вивчаючи історію Задунайської Січі, показала залежність самого існування козацтва від сусідства з Великим кордоном. На її думку, воно мусить або "мігрувати" разом з кордоном, або втратити більшість своїх визначальних рис [443]. Історіографічні уявлення про розвиток Гетьманщини у другій половині 1730-х рр. у концентрованому вигляді представлені у загальних курсах історії України, посібниках та підручниках, науково-популярних виданнях, які, крім іншого, впливають ще на формування історичного світогляду широкого загалу. М. Грушевський у своєму "Нарисі історії українського народу" звертав увагу, перш за все, на заходи російського уряду , які були спрямовані на посилення впливу центру [411, с. 257-259]. Цей сюжет вже не є домінуючим у його ж "Ілюстрованій історії України", де на рівних фігурують ще два - лютування Таємної канцелярії та тяжке становище, до якого довела народ російсько-турецька війна 1735-1739 рр. Власне провина за народні страждання, на думку історика, порівну лягає на ненажерливу старшину і російських солдат, які без оплати забирали продовольство та волів [410, с. 374-378]. О. Єфименко цікавили не стільки військово-політичні події, скільки те, як вони відбивалися на житті суспільства. Коротко констатуючи знайомство Гетьманщини з жахаючим гаслом "слово й діло", автор розлого описувала зловживання російської армії, заохоченої Б. Мініхом з його глибокою антипатією до всього українського. Як результат загальної тенденції до зубожіння низів українського суспільства розглядала О. Єфименко і зниження боєздатності лівобережного козацтва, що призвело до поділу на виборних та під помічників [428, с. 318-320]. У цей же час історик-аматор М. Аркас показав другу половину 1730-х рр. як добу звитяги козацьких військ та всевладдя Таємної канцелярії, причому "слово й діло" кричали "москалі та інші бродяги й п'яниці", а страждали від цього українці. Відомості про дії Таємної канцелярії у цього автора, як і у М. Грушевського, запозичений з "Історії Русів" [381, с. 238-239]. Використавши класичні сюжети, Д. Дорошенко вперше ввів до загального курсу інформацію про участь козацьких полків у війні та, на підставі роботи В. Романовського, обґрунтував цифрами тезу про виснаженість економіки Гетьманщини внаслідок війни 1735-1739 рр. [426, с. 192-194]. Використовуючи роботи М. Грушевського та Д. Дорошенка компонувала відповідну частину своєї "Історії України" Н. Полонська-Василенко [509, с. 92-95], включаючи певні відомості з соціальної історії 1730-х рр. [509, с. 176]. Співвідношення матеріалу щодо Д. Апостола та періоду 1734-1750 рр. у книзі І. Крип'якевича "Історія України" ще раз засвідчує недостатню увагу фахівців до доби ПГУ. Якщо гетьману, чиє правління тривало менше 7 років, присвячено майже півтори сторінки тексту, то наступному періоду у 16 років - лише один абзац, у якому констатується чергове обмеження автономії [456, с. 240-242]. Зміну пріоритетів радянської історіографії стосовно розвитку Гетьманщини в другій половині 30-х рр. XVIII ст. рр. зафіксували узагальнюючі виклади української історії. Наприклад, у популярному нарисі О. Касименка 1960 р. зацікавлений читач знайде один абзац про створення ПГУ [441, с. 93], а у роботі під загальною редакцією Ю. Кондуфора, що побачила світ двома десятками років пізніше, утворенню цієї інституції присвячено один рядок. Проте цілий абзац відведено війні 1735-1739 рр., початок якої характеризується як вдалий, проте підсумки були для Російської імперії незадовільними [434, с. 102, 109]. Багатотомні видання з історії України радянського часу, звичайно, виділяли дещо більше місця для висвітлення доби ПГУ. Значні відмінності спостерігаються в обсягах матеріалів з політичної та військової історії. Наприклад, у третьому томі "Історії Української РСР" про політику обмеження автономії не згадується, лише один рядок присвячено заснуванню ПГУ [435, с. 268]. Натомість опис подій російсько-турецької війн 1735-1739 рр. зроблений докладно, явно залучена надзвичайно цікава робота Н. Мельникової , з якої запозичено матеріал про участь козацьких полків у бойових діях [435, с. 395-399]. Для сучасних авторів підручників найбільш важливим є питання ступені збереження автономних прав. Н. Яковенко визначила підстави функціонування ПГУ та наголосила на необмеженій владі російських урядовців (зокрема,фельдмаршала Мініха протягом війни) над Гетьманщиною [567, с. 285]. В. Борисенко пішов тим же шляхом, виділяючи курсивом тезу про посилення влади російських чиновників. Окремий розділ у його підручнику присвячено перебігу подій та підсумкам російсько-турецької війни 1735-1739 рр., яку автор воліє розпочинати у 1734 році. Згадано участь козаків у походах; перед читачем також постає жахлива картина нападів татарсько-турецьких військ на правобережні (саме так!), лівобережні та слобідські полки. Вороги "руйнували міста й села, винищували й полонили людей, забирали худобу, майно, спалювали те, що не могли вивезти" [392, с. 310]. Апокаліптична картина, змальована автором, немов би повертає нас до часів Руїни. Для О. Бойка 1734-1750 рр. - це, перш за все, посилення імперського тиску після певної ліберальності доби Д.Апостола. Згадується про заснування ПГУ та ті втрати й збитки, що їх принесла Гетьманщині війна [391, с. 163]. В межах науково-популярної серії "Україна крізь віки" побачив світ том, присвячений історії Гетьманщини кінця XVII-XVIII ст. Автори дуже лапідарно констатували запровадження ПГУ після смерті Д. Апостола, натомість значно більше уваги приділили подіям російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Однак її опис є дуже загальним, участь козацьких полків у ній тільки констатовано, не наведено імен командирів лівобережних корпусів у складі армій Б. Мініха та П. Лассі [418, с. 52-53, 177-183] Крім питомо українських праць загальну популярність у 90-х рр. ХХ ст. здобула робота канадського дослідника О. Субтельного. Власне, і тут стикаємося з відомою традицією. 1734-1750 рр. розглядаються з точки зору занепаду української автономії, автор коротко переказав засади політики ПГУ, навів класичний приклад арешту князем Барятинським
Loading...

 
 

Цікаве