WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Реферат на тему: Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. ? Історія козацтва є однією з провідних проблем української історіографії, а образ козака-лицаря, звитяжного захисника Вітчизни міцно увійшов у свідомість сучасних українців багато в чому завдяки зусиллям істориків. Незважаючи на це ціла низка тем та сюжетів все ще залишається недостатньо розробленою. Українські історики звертали увагу переважно на військово-політичні події, в першу чергу, тих періодів, коли козацтво виступало самостійним суб'єктом історії. В цьому контексті менш дослідженим виявилося XVIII ст., особливо друга половина 30-х - 40-і рр. Традиційний погляд на "козацьку добу" в історії України як на "історію гетьманів" призвів до зменшення інтересу до даного періоду "міжгетьманства" , що характерно і для сучасної української історіографії. Показово, що у книзі серії "Україна крізь віки", присвяченій Гетьманщині, добі Правління гетьманського уряду (далі - ПГУ) в розгляді політичної історії приділено значно менше уваги, ніж періоду правління Д. Апостола або К. Розумовського [418, с. 48-57]. Певним виключенням є стаття Л. Мельника, у якій висвітлено процес виникнення та перші роки функціонування ПГУ [476]. В російській історіографії 30-і рр. XVIII ст. також є сутінковою зоною між яскраво освітленими епохами Петра І та Єлизавети Петрівни. Наприклад, праця одного з кращих знавців даної доби Є. Анісімова має назву "Росія без Петра" [373]. Вивчення цих років також ускладнюється наявністю стереотипів стосовно засилля іноземців при дворі та сприйняттям політики Анни Іоанновни* як відступу від традицій Петра І [376]. ________________________________________ * У вітчизняній традиції існують також інші варіанти написання імені цієї російської імператриці, проте було обрано варіант, який є найближчим до російського оригіналу ________________________________________ Досліджуючи російсько-турецьке протистояння в означений період та війну 1735-1739 рр., представники потужної школи російської воєнної історії все ж не створили завершеної картини подій війни [384], яка дещо випадала з фокусу уваги істориків, незважаючи на те, що впевнене просування імперії до берегів Чорного моря почалося, власне, з цього часу. Така неувага, найшвидше, пов'язана з "неяскравістю" результатів Белградського миру в порівнянні зі здобутками російської зброї у другій половині століття. На сучасному етапі в Росії зростає зацікавлення історією 1730-х рр., про що свідчить і видання мемуарів [317, 319, 359], і поява досліджень, які виходять за межі традиційних підходів та оцінок [376, 439, 440, 505].Одночасно на тлі загального підвищення наукового інтересу до 30-х рр. XVIII ст. пожвавилося вивчення і військової історії, свідченням чого є дослідження Н. Петрухінцева, присвячені внутрішній політиці уряду Анни Іоанновни і розвитку армії та флоту в 1730-1735 рр., які дозволяють краще зрозуміти загальний стан збройних сил Російської імперії напередодні війни [505]. В той же час, участь українського козацтва у війні 1735-1739 рр. ніколи не була предметом спеціальної уваги російських істориків. Схожа ситуація склалася з вивченням цієї проблеми й в українській історіографії, оскільки вітчизняні історики дуже мало цікавилися військовими подіями 30-х рр. XVIII ст. і участю в них козацьких підрозділів. Ймовірно, це можна пояснити зменшенням у помазепинський час самостійності козацтва як політичної та військової сили. В контексті даної теми однією з важливих є проблема підходів у висвітленні війн. Якщо у воєнній історіографії ХІХ - початку ХХ ст. війни не розглядалися як системне явище, вивчалися, в першу чергу, військові дії, дипломатичні заходи, сили сторін, підраховували втрати, поза увагою як правило залишався вплив війн на суспільство, зрушення у соціальній сфері, то в останній час спостерігається тенденція зміни ракурсу під кутом зору "мир під час війни" [525]. Сучасна українська історіографія виявилася не зовсім підготовленою до такого повороту, оскільки на конкретно-історичному рівні, особливо щодо XVIII ст., ще недостатньо досліджені і "мир", і "війна". Крім того, для української історії кінця ХVII - XVIII ст. актуальною можна вважати проблему "війна і Гетьманщина як соціально-політична структура, війна і козацтво як соціальна структура", а з огляду на те, яке місце займало козацтво у суспільно-політичному, економічному, культурному житті Лівобережжя, в сучасній історіографії вона набуває виняткового значення. З одного боку, козацька державність виникла як результат розвитку військового стану, тому війна була одним з елементів підтримки козацької держави, оскільки в короткі періоди миру спостерігалися тенденції до переродження її на звичайну цивільну, станову. З другого боку, навіть поверховий погляд на період кінця ХVII -XVIII ст. показує, що майже кожна війна, у якій брало участь козацтво, призводила до зменшення автономії, до збільшення ступеню інкорпорації Гетьманщини. Окремо варто зауважити, що козацтво XVIII ст. як соціальна категорія майже не стало предметом спеціальних наукових зацікавлень, що пояснюється досить повільною "переорієнтацією напряму розвитку української історичної науки в бік її соціалізації", а також тим, що "засвоєння новітніх парадигм світової історичної науки, в тому числі й у сфері соціальної історії, відбувається недостатньо динамічно" [535, с. 9]. Якщо проблема перетворення козацтва на окрему соціальну верству, формування його станової свідомості у ХVI - першій половині ХVII ст. розглядалася в науковій літературі [463, 464, 528, 556, 568], то причини та зміст процесу станової трансформації протягом XVIII ст. в цілому майже не привертали уваги дослідників, або вивчалися під кутом зору "оселянення" козацтва, формування козацько-старшинського землеволодіння [414, 415, 459, 460, 461]. Тому еволюція свідомості козацтва від лицарського етосу до сприйняття себе, перш за все, як "людей праці", зміна ставлення козаків до військового обов'язку та війни загалом потребує вивчення. Можна припустити, що саме моменти, коли козацтво мусило проявити себе як військовий стан, з притаманним йому сприйняттям війни як органічної частини свого життя, дозволять опукліше побачити його трансформацію. Російська-турецька війна 1735-1739 рр. може послужити тим "лакмусовим папірцем", який допоможе краще зрозуміти процес еволюції козаччини. Підстави для такого припущення дає реформа 1735 р., яка свідчила про те, що саме в цей час гостро постала проблема збереження козацтва як військової сили. Крім того, російсько-турецька війна 1735-1739 рр. була однією з перших війн, в яких лівобережне козацтво вже не виступало самостійним політичним суб'єктом. Вибір лівобережного козацтва як об'єкта дослідження був обумовлений низкою причин. Слобідські козацькі полки сформувалися та функціонували у дещо відмінних, ніж інші іррегулярні підрозділи, умовах і традиційно знаходилися у значно більшійзалежності від російського уряду, тоді як для лівобережних козаків у 1730-х рр. така залежність тільки ставала реальністю і вплив цього чинника на самоусвідомлення козацтва як військової спільноти не з'ясовано.
Loading...

 
 

Цікаве