WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

фронт оборони більшості лівобережних полків, утримався тільки Переяславський [384, с. 247]. Про напругу битви свідчать втрати корпусу Я. Горленка в Чорній долині. Тут полягло 496 рядових козаків і 4 старшин, було поранено 36 козаків і 1 старшину [68, арк. 11]. можна точно навести втрати Гадяцького полку - 137 козаків, значковий товариш і полковий осавул І. Бутович [50, арк 16; 74, арк. 11]. У цьому ж бою загинули 80 козаків Київського полку [238, арк.3]. Менше інформації маємо про битву 8 липня 1738 р., яку вели козаки під командуванням генерального бунчужного С. Галецького. Лівобережні полки (загалом близько 5 тисяч шабель) прикривали відступ армії П. Лассі з Криму. Їхній загін атакувала татарська кіннота, причому співвідношення сил було 1:4 на користь нападаючих. Гетьманці встигли замкнути табір і прийняли бій. Лише допомога генерала Шпігеля, а пізніше і основних сил на чолі з П. Лассі дозволила відкинути противника. Загальні втрати армії П. Лассі склали 562 чоловіка вбитими і 483 пораненими. Ймовірно, що більшість цих втрат припадає на гетьманців [384, с. 551]. Втрати у цьому бою були не тільки серед рядового козацтва. У битві полягли генеральний бунчужний С. Галецький та гадяцький полковник Г. Грабянка. Після бою найстаршим серед боєздатних старшин залишився ніжинський обозний І. Величковський. На знак визнання заслуг гетьманців у битві фельдмаршал Лассі передав їм трофейні гармати [151, арк. 15-16]. Поза цими наймасштабнішими зіткненнями зафіксовано багато випадків дій лівобережних козаків у обороні. Чи не найпоширенішим варіантом був бій удень, коли розвідка встигала повідомити про наближення противника, а гетьманці - зайняти зручні для оборони позиції. Наприклад, з 25 по 28 травня 1736 р. документи засвідчують кілька атак татарської кінноти, яку гетьманці зустрічали рушничним та гарматним вогнем [68, арк. 12-13]. Лівобережні козаки не завжди встигали приготуватися до оборони. Зранку 8 червня 1736 року під захист табору не встигли перегнати табун і татари відбили 84 коней. Шестеро козаків загинули, намагаючись захистити табун [68, арк. 14]. Оборонні бої гетьманці вели і в наступні роки. У Кримському (1737) поході лівобережні козаки часто діяли у відриві від основних сил. Після взяття Карасу-Базару козаки отримали наказ палити навколишні татарські села. Але 26 липня, під натиском переважаючих сил противника, гетьманці Я. Горленка відступили до свого старого табору. Проте татари, зважаючи на відсутність регулярних військ, вирішили здобути табір. Козацька артилерія близько години стримувала наступаючих. Врешті татари прорвалися до позицій гетьманців і лише перехід у рукопашну дозволив відкинути їх [339, с. 126-127] Думку Б. Мініха про гетьманців як про "найгірше російське військо" Х. Манштейн наводив поруч з описом бою 11 липня 1738 р. неподалік річки Кодима. Цікаво, що сам же автор писав, що козаки успішно відбили напад [339, с. 143]. Під час цього бою табір гетьманців знаходився між першою та другою дивізіями і противник, атакувавши спочатку караули другої дивізії, згодом весь удар переніс на корпус Ф. Лисенка. Гетьманці відбилися навіть без допомоги регулярних частин і тому дивно виглядає ремарка Х. Манштейна саме тут [384, с. 506-507]. Не так часто, як оборонні бої гетьманців, згадуються подібні дії запорожців. Під час Дністровського (1738) походу, коли армія перебувала в районі річки Саврань, саме швидкі дії запорожців дозволили уникнути значних втрат. Турецькі війська з'явилися настільки несподівано, що армія не встигла відреагувати. Натомість січовики висунулись трохи вперед і зайняли оборону на висоті перед розташуванням регулярних військ. Противник вимушений був атакувати спочатку їх, що дало час Б. Мініху перегрупувати війська і, спершись правим флангом у табір запорожців, а лівий прикривши гетьманцями, перейти у наступ [384. с. 511]. Про схожу ситуацію 8 травня 1739 р. згадував Я. Маркович, але у ній замість запорожців фігурують гетьманці [332, с. 79]. Час на підготовку до оборони випадав не завжди. Татари дуже часто атакували війська, які знаходилися на марші. Такі напади, наприклад, доводилося відбивати 1 червня [68, арк. 13] та 2 липня 1736 р. Останній напад противник здійснив не на основну армію, а на загін генерал-майора Аракчеєва, який доставив провіант з Перекопу. До складу цього загону входили козаки під командуванням стародубського обозного О. Єсимонтовського, ніжинського обозного І. Величковського та переяславського осавула Г. Лукашевича [68, арк. 15]. Схожий випадок стався 2 травня 1736 р., коли під час татарського нападу на обоз загинуло 2 козаків Чернігівського полку [238, арк. 4]. Постійні татарські атаки на козаків під час маршу згадував у своїх донесеннях імператриці Б. Мініх [366, с. 107]. За сприятливих умов гетьманці, відбивши атаку противника, переходили у наступ. Наприклад, 23 липня 1737 р. татари атакували армію П. Лассі неподалік від Карасу-Базару. Удар прийняли на себе нерегулярні війська, після чого перейшли у контрнаступ. Підлеглі генерального хорунжого Я. Горленка, підкріплені калмицькими загонами, переслідували противника протягом 15 верст [339, с. 125-126]. Схожий алгоритм дій спостерігаємо під час Ставучанської битви. Жорстокий бій точився навколо турецьких артилерійських позицій, розташованих на узвишші. Вогонь російських гармат заважав роботі артилерії противника і яничари спробували захопити їх. Однак щільний рушничний вогонь примусив турок відступити, а козаки увірвалися до турецьких батарей на плечах противника, після чого продовжили переслідування і першими увійшли до ворожого табору [332, с. 83-84]. Як бачимо, межа між обороною та наступом була доволі хисткою. Гетьманці брали участь і в наступальних діях, запланованих командуванням. Перш за все, це стосується облоги й взяття міст. Під час штурму Перекопу 20 травня 1736 р. піші запорожці та донці влаштували демонстративну атаку на фортецю, у той час як основні сили атакували Перекоп з боку лиману [68, арк 12; 384, с. 252]. Гетьманці діяли разом з основними силами, залишивши у таборі погано озброєних козаків та частину своєї артилерії [275, арк. 22]. Захоплення Козлова було здійснено без участі лівобережних полків. До складу загону генерала М. Бірона, який вирушив до цього міста, крім гренадерів та донців, входили запорожці. Але татари не чинили опору, підпаливши місто і відступивши [339, с. 81]. Очевидно, пожежа не знищила міста повністю. Принаймні, вона не завадила генеральному хорунжому Я. Горленку наступного дня обідати у Козлові [68, арк. 13]. За умови вмілого керівництва гетьманці могли бути вирішальною силою при здобутті міст. Під час Кримського (1737) походу саме 5-тисячний корпус Я. Горленка , зміцнений 2 тисячами регулярних солдат, здобувКарасу-Базар. У бою під Карасу-Базаром поразки зазнав 12-тисячний татарський відділ [339, с. 126; 384, с. 432]. У складі армії Б. Мініха гетьманці під командуванням генерального обозного Я. Лизогуба штурмували Очаків. До нас дійшов документ, у якому згадуються мінні тунелі, що їх вели гетьманці до очаківських
Loading...

 
 

Цікаве