WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Миргородському полку, який у складі 1 488 чоловік на чолі з В. Капністом вчасно прибув до р. Омельник [146, арк. 6-11]. Склад корпусу гетьманців генерального осавула Ф. Лисенка в армії Б. Мініха представлений у таблиці № 22. Всього рядових козаків - 3645 [137, арк. 4]. Відтворити картину підготовки гетьманців до кампанії 1739 р. проблематично. ГВК ще 16 грудня 1738 р. вирішувала питання поповнення кількості виборних козаків. До всіх полкових канцелярій надійшли укази, які передбачали покарання за нестачу виборних. З полковника і старшини могли не тільки стягнути два карбованця штрафу за кожного козака, а й конфіскувати майно та маєтки. На 18 березня 1739 р. гетьманці повинні були підготуватися до походу. В експедицію фельдмаршала Мініха планувалося нарядити 6 000 виборних козаків з Стародубського, Чернігівського, Прилуцького, Переяславського, Миргородського та Полтавського полків. Командиром цього загону було призначено генерального осавула Ф. Лисенка. Його війська мали зібратися у трьох містах. В Києві - Київський, Стародубський та Чернігівський полки, в Переяславі - Переяславський та Прилуцький, в Каневі - Миргородський та Полтавський [124, арк. 2-12]. ГВК вдалося виконати планові показники і в Хотинський похід вирушили: Полтавський полк - 882 козака, Миргородський - 1194, Прилуцький - 841, Переяславський - 1234, Київський - 549, Чернігівський - 800, Стародубський - 500 [264, арк. 2]. Особовий склад старшини в команді Ф. Лисенка невідомий. Ми тільки знаємо, що В. Капніст очолив Миргородський полк, В. Кочубей - Полтавський, А. Танський - Київський, С. Сулима - Переяславський [332, с. 68, 77]. В експедиції фельдмаршала Лассі мусили взяти участь 5 300 виборних козаків з Лубенського, Гадяцького та Ніжинського полків. Їхній командир, генеральний хорунжий Я. Горленко, мав зібрати війська неподалік Харкова. Мобілізація відбувалася вкрай погано. Генерал-аншеф Румянцев (голова ПГУ) 11 травня 1739 р. був вимушений відрядити б. т. В. Завадовського з наказом заарештувати за затримку лубенського полковника П. Апостола і командирів Ніжинського та Гадяцького полків [332, с. 63]. Врешті заплановані цифри було виконано. Лубенський полк виставив 2100 козаків, Гадяцький - 1400, Ніжинський - 1800) [264, арк. 2]. Проінспектувавши свої регулярні і нерегулярні війська та оцінивши їхній склад, П. Лассі звернувся до імператриці з пропозицією не проводити похід на Крим. Після нетривалого вагання Петербург схвалив відповідне рішення [326, с. 384-385, 396]. 4.2. Лівобережне козацтво в далеких походах Розглядаючи участь лівобережних козаків у далеких походах необхідно враховувати, що корпус гетьманців був складовою частиною російської армії. Тому перед дослідником стоять кілька взаємопов'язаних завдань. По-перше, визначити місце козацького корпусу у системі підпорядкування під час походу. По-друге, проаналізувати форми бойової активності гетьманців і специфіку їх використання під час походу вищим командуванням. По-третє, вивчити звичайне життя в таборі та стосунки козаків і російських солдат. Питання субординації під час далекого походу є досить заплутаним. Компетенція ГВК, здавалося б, закінчувалася після останнього передпохідного огляду. Далі козаки переходили у відання фельдмаршалів Мініха або Лассі. Проте могла існувати ще й маршова команда, і якщо козацький корпус просувався до місця зосередження армії разом з іншими військами, тоді гетьманці на час переходу підлягали старшому російському офіцеру в цій команді. Наприклад, корпус генерального хорунжого Я. Горленка у 1737 р. до Ізюма дійшов у команді генерал-квартирмейстра де Брінея і вже у цьому місті козацький командир звітував про прибуття фельдмаршалу Лассі, переходячи під його командування [80, арк. 2]. Очевидно, що на початку походу командир корпусу мусив зголоситися до служби перед командуючим армією. Так діяв Я. Горленко у 1737 р., так же він чинив і роком раніше, доповідаючи Б. Мініху про своє прибуття [68, арк.2]. У поході командир гетьманців безпосередньо підлягав не головнокомандуючому, а командиру нижчої ланки - дивізії, на які поділялася армія. Наприклад, 14 квітня 1736 р. генерального хорунжого Я. Горленка підпорядкували генерал-фельдцехмейстеру Гессен-Гомбургському. Незабаром, 18 квітня, гетьманців перепідпорядкували генерал-лейтенанту Леонтьєву, проте реально вони увійшли до йог команди 24 квітня [68, арк. 4, 6]. Після штурму Перекопу козаки знову опинилися у підпорядкуванні генерал-фельдцехмейстера [68, арк. 13-15]. У 1737 р. генеральний обозний Я. Лизогуб підлягав командиру 2 дивізії [385, с. 137]. Під час Хотинського (1739) походу генеральний осавул Ф. Лисенко у різний час виконував накази командирів дивізій генерал-аншефа Румянцева та генерал-лейтенанта фон Левендаля [365, с. 35, 132]. Всі ці звістки стосуються армії Б. Мініха. За браком джерел важко стверджувати, чи повністю аналогічним було становище в армії П. Лассі. Логіка підказує, що незначний за чисельністю корпус гетьманців справді мусив входити до складу однієї з дивізій. Проте деякі повідомлення про самостійні дії лівобережних козаків у складі армії П. Лассі дозволяють припустити, що у певні моменти командуючий міг ставити їм завдання особисто [151, арк. 16; 339, с. 153; 384, с. 433]. У випадках, описаних вище, українські старшини підлягали високопоставленим генералам, які керували значною кількістю підлеглих. Невизначеність відповідності українських чинів російським рангам разом зі впевненістю командування у вищості російських офіцерів призводила до підпорядкування старшин офіцерам явно невідповідних рангів. Наприклад, на зворотному шляху з Криму 1736 р. генеральний хорунжий Я. Горленко підкорявся наказам підполковників Гарта та Друцького [68, арк. 16-17]. У цьому ж поході лубенський полковий старшина входив до команди поручника Єфремова [68, арк. 8]. Хоча ще в 1734 р. Кабінет Міністрів та Іноземна колегія підготували проект рішення, згідно з яким російський підполковник прирівнювався до козацького полковника, а генеральний хорунжий стояв сходинкою вище. Аналогічне становище і з полковими старшинами. Вони аж ніяк не могли підлягати поручнику, оскільки цей чин відповідав сотнику [331, с. 417-418, 425]. Лівобережні полки під час походу від регулярних частин з точки зору субординації відрізняла наявність ще одного, крім армійського командування, центру підпорядкування - ГВК. Здавалось би, після влиття гетьманців до складу армії всі зв'язки з ГВК мусили перерватися. Документи свідчать, що це не так. ГВК та козацький корпус пов'язували, наприклад, проблеми постачання [68, арк. 4, 6, 7] та доукомплектування [68, арк. 6]. Тільки такими питаннями контакти не обмежувалися. Поруч зі звітами до головнокомандуючого командир козаків про найважливіші справи писав до ГВК [68, арк. 4, 7, 12, 13]. У цих звітах йдеться про стан корпусу, його підпорядкованість, важливі битви і т. ін. Козацькі командири явно розрізнялиросійських генералів регулярної армії та у керівництві ГВК. На утиски під час походу козаки скаржилися, перш за все, до Глухова і ГВК намагалася
Loading...

 
 

Цікаве