WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

не бажала воювати. Відмови могли обумовлюватися різними причинами - станом здоров'я (це спостерігалося найчастіше), участю у діяльності різноманітних комісій, несправедливістю рішення вищої інстанції щодо призначення у похід саме цього старшини. При цьому старшини не бажали йти у відставку, демонструючи таким чином поступове забуття того, що їх влада опирається, перш за все, на "шаблю" і що всі переваги високого становища обумовлюються військовою службою. Очевидно, у старшинській свідомості серед переліку якостей, які складають ідеал поведінки, війна вже не була обов'язковою. Промовистим є обурення деяких бунчукових товаришів з приводу того, що частина з них не воює. Підставою цього обурення була не апеляція до того, що козаку ганебно уникати війни, а лише незадоволення хитрістю товаришів, яка спричиняла надмірне навантаження на тих, хто не зумів ухилитись від військової служби. Символічними є нечисленні виключення з-поміж загальноприйнятого в старшинському середовищі ставлення до війни. Прилуцький осавул М. Мовчан, один з найстарших за віком старшин, очолював загони гетьманців (в тому числі й такі, які діяли у відриві від основних сил) протягом російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Все життя цієї людини, з самої молодості, пов'язано з війною. Як свідчить його записна книга, рідко який рік обходився без походу. Очевидно, його ставлення до своїх старшинських обов'язків сформувалося ще в іншу епоху, в другій половині XVII ст. І саме таке ставлення дозволяло доручити М. Мовчану відповідальні завдання, оминаючи довірою більш молодих та, теоретично, більш енергійних. Стрімкий кар'єрний зріст В. Капніста пов'язаний з бойовими діями 1735-1739 рр. Його активність, націленість на результат, вміння повести за собою людей принесло ізюмському сотнику миргородське полковництво. Середовище лівобережної старшини не зуміло у 1730-х рр. висунути такого лідера і чужий, прибулець з-за кордону, продемонстрував якості, властиві психології "людини меча". Не варто вважати, що В. Капністом рухали виключно меркантильні мотиви. Наприклад, значно пізніше, в битві під Ґрос-Єґерсдорфом, бригадир слобідських полків і немолода людина, В. Капніст повів своїх козаків у відчайдушну атаку, відволікаючи увагу прусської кавалерії від загрожених позицій регулярної російської армії. Раціональними спонуками такий вчинок цього військовика, який призвів до його загибелі, пояснити важко. Фактична відсутність енергійних військовиків у середовищі старшини Гетьманщини співпадає з ситуацією, характерною для рядового козацтва. Крім погіршення економічного становища козацтва, яке не сприяло високим бойовим якостям, можна виділити ще низку факторів, зокрема зміну характеру війн у XVIII ст. та домінування регулярних армій на європейських театрах бойових дій. Це важливо з огляду на те, що у XVIII ст. козаки самі перетворюються на складову регулярної армії, тоді як у другій половині XVII ст. вони взаємодіяли переважно з військами, нерегулярними за своєю природою. У порівнянні з регулярними частинами козацтво програвало. Риси "людини меча", характерні для козака попередніх епох, втрачали у XVIII ст. свою значимість. Тепер армією рухав швидше "обов'язок", аніж "честь". Крім того, у гетьманців фактично не існувало традиційних джерел забезпечення реєстрового козацтва - "стацій", "леж" і т. ін.Усвідомлення свого особливого призначення все ще притаманне козацтву, але ставлення гетьманців до обов'язку суспільства "годувати" їх відрізняється від уявлень реєстровців польської доби. Від початку свого формування лівобережне козацтво було більш орієнтоване на господарювання, оскільки значну частину його становили вихідці з селянства та міщанства. З 1735 р. припиняються також грошові виплати з державної скарбниці, а можливість отримати військову здобич на ворожій території з'являється лише під час війни, причому і цей шлях міг бути обмежений, як це сталося у 1739 р., під час маршу Правобережною Україною. На відміну від гетьманців, запорожці зберігають хлібне і грошове жалування, а прикордонне положення Січі давало можливість для козакування та гайдамакування у Кримському ханстві та Речі Посполитій, що сприяло більш тривалому збереженню військового стилю життя. В Гетьманщині у XVIII ст. змінюється поняття про спосіб життя козацтва, а в структурі "козацького хліба" на перший план в виступають прибутки від господарської діяльності. Це наближало більшість гетьманців до селянства та міщанства, оскільки в нових умовах лівобережний козак мало чим відрізнявся від гречкосія. Розмивання поняття лицарського стану на Лівобережжі відбувалося доволі просто ще й через глобальний характер "покозачення" за часів Хмельниччини. Відсутність станової замкненості лівобережного козацтва, відносна легкість переходу з козацького до інших станів і навпаки, не дозволила створити чіткого усвідомлення себе як "людей меча", що могло би стати на заваді "оселяненню" козацтва в нових умовах. Проте російсько-турецька війна 1735-1739 рр. дозволяє простежити "реанімацію" в умовах бойових дій певних рис, властивих козацтву як військовій спільноті. В умовах походу застосовувалися принципи старшинського самоуправління, коли це стосувалося конфліктів, пов'язаних з питаннями честі. Рядові козаки за екстраординарних обставин згадували про своє право судити старшин і демонстрували непогане знання історії власного полку, апелюючи до аналогічних подій, які відбувалися більше ніж півстоліття тому. Важливою складовою успіху козацтва під час рейдування тилами противника, нанесення йому несподіваних ударів була не тільки відсутність боїв з великими армійськими відділами, а й можливість захоплення здобичі, яка приваблювала активних людей, що для них важливішим був принцип "або здобути - або вдома не бути", аніж кредо більшості "моя хата скраю". Саме вони складали тих "шукачів козацтва", які в умовах війни прагнули повернути колись втрачений статус, що суперечило діям більшості гетьманців, які тікали зі своїх домівок або продавали землю, шукаючи захисту від жахів війни у селянському або міщанському статусі. Лівобережне козацтво у 1730-х рр. багато в чому втратило властиві йому риси військової спільноти. Для більшості козаків та старшин війна не була способом життя, а на перше місце в пріоритетах вийшли добробут та спокій. Участь у бойових діяхреанімувала певні риси та навички, проте прагнення воювати гетьманці в означений період не виявляли. Для невеликої частини козацтва російсько-турецька війна 1735-1739 рр. була шансом вирватись з замкненого кола щоденності, пошукати свій шанс на кар'єру чи здобич у бою. Російсько-турецька війна 1735-1739 рр. засвідчила, що лівобережне козацтво в цей час перебувало на етапі перетворення з військового стану на стан, у якому переважають цивільні ознаки, які все більше домінували. ? Список літератури 1. № 5004. По сообщению фон Миниха об отпуске им в дом ради дороговизны козаков и старшин Стародубского и Черниговского полков, чтобы они были готовы в поход. 1735. 8 арк. 2. № 5044. О присмотрении в полку Стародубском приезжаючих и
Loading...

 
 

Цікаве