WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

січня 1738 р. в його команді перебувало 1987 чоловік, підсилених 6 гарматами Генеральної артилерії [125, арк. 2-7]. За пропозицією генерал-аншефа Румянцева 15 січня ГВК прийняла рішення про виступ до кордону ще одного загону, очоленого цього разу генеральним хорунжим Я. Горленком. Останньому належало включити до своєї команди Ніжинський (крім засейменських сотень) та Прилуцький полки і чекати від О. Румянцева інструкцій. Загін Я. Горленка комплектувався досить складно. 15 січня 1738 р. Прилуцька полкова канцелярія отримала з ГВК наказ у 24-годинний термін вирушити до кордонів по Дніпру. Полковник Г. Ґалаґан, посилаючись на хворобу, сподівався обмежитися відрядженням незначної кількості козаків з прилуцьким полковим осавулом М. Мовчаном. Після кількох попереджень з ГВК та від Я. Горленка справа трохи пожвавилась. Але ключове слово тут "трохи", оскільки після всіх попередніх відряджень (останнім було відрядження 500 козаків в редути по Дніпру) Прилуцький полк був не в змозі виставити більш-менш прийнятне число козаків. До Я. Горленка вирушили Григорій Ґалаґан (за полкового командира), полковий обозний М. Огронович, полковий осавул М. Мовчан та 180 козаків (з яких 34 були без зброї) [144, арк. 2, 6, 7-12; 304, арк. 1, 3, 5]. Генеральний хорунжий мав не менші проблеми з Ніжинським полком. Надіславши до Ніжина вимогу прямувати на Переяслав, Я. Горленко отримав відповідь від полкового писаря І. Кужчича, який інформував, що полковий обозний І. Величковський з козаками вирушив в похід ще 12 січня. Наказ генерального хорунжого І. Величковському був переадресований, але останній звітував, що вирушив в похід за ордером О. Румянцева і отримав указ ГВК йти до Я. Горленка вже на марші. І. Величковський доповів про все генерал-аншефу Румянцеву і Я. Горленко вимушений був погодитись з втратою ніжинців. Цікавою є тональність листування між Я. Горленком та І. Величковським. Генеральний старшина, схиляючи голову перед наказами російського генерала, все ж дорікав ніжинському полковому обозному за те, що останній не приєднався до козацької команди. До речі, у Я. Горленка намагалися забрати і Прилуцький полк. Г. Ґалаґан отримав декілька гнівних ордерів генерал-майора Хрущева, який вимагав переходу прилучан під його командування. На початку лютого ГВК розіслала в усі полки указ з пропозицією козакам і посполитим вирушати до Дніпра для відбиття можливого нападу татар. Команди Ф. Лисенка та Я. Горленка перебазувалися до Лубенського полку в м. Соколки та Говтва, причому Я. Горленко, як молодший за рангом, мав підлягати наказам генерального осавула [144, арк. 21, 27, 29-30, 42, 58, 82-83, 85]. 17 лютого 1738 р. лубенський полковник П. Апостол, залишаючи територію свого полку під захистом козаків Ф. Лисенка та Я. Горленка, вирушив з 1000 шабель на південь до Китайгорода [149, арк. 2]. Ймовірно, що комплекс заходів по охороні кордонів вплинув на рішення Менглі-Гірея ІІ про місце прориву. 6 лютого 1738 р. кримський хан з 40000 татар, переправившись через Ганчул та Вовчі Води, підійшов до Української лінії. Про подальші події до ГВК доповів чернігівський полковий осавул М. Мокрієвич. Татари спробували прорвати кордон між Ізюмом та Співаковкою, але були зупинені та відкинуті у степ. Фельдмаршал Мініх особисто очолив переслідування, проте далі Самари взимку йти не ризикнув, доручивши переслідування противника запорожцям. Внаслідок відбиття татарського нападу 4 березня козаки генерального осавула Ф. Лисенка та генерального хорунжого Я. Горленка були розпущені по домівкам [144, арк. 93; 150, арк. 2; 384, с. 465-468]. Черговий тривожний похід було здійснено у вересні-жовтні 1738 р. Йому передувала звістка, що татарські війська переправляються через Дніпро неподалік Кодака. ГВК розіслала в усі полки наказ на протязі доби вирушити в похід. Цікаво, що Гадяцький полк вирушив до лінії на вимогу генерала Трубецького ще до того, як 31 серпня отримав указ з ГВК. Інші полки (наприклад, Переяславський та Чернігівський) отримали укази ГВК 2 вересня [152, арк. 2]. Не обходилося без плутанини. Чернігівський полковник В. Ізмайлов отримав одночасно 2 накази, які суперечили один одному. ГВК вимагала нарядити козаків до фортеці Св. Іоанна, а генерал Леонтьєв пропонував прикрити Київ та кордони свого полку. ГВК прийняла "соломонове" рішення, запропонувавши козаків південних сотень нарядити на Українську лінію, а інших - залишити для захисту кордонів полку [127, арк. 2; 152, арк. 14]. Мобілізованих козаків розділили на 2 частини. П'ять полків (Чернігівський, Стародубський, Гадяцький, Ніжинський (засейменські сотні), Прилуцький) увійшли до команди генерального обозного Я. Лизогуба. Ще п'ять (Київський, Лубенський, Миргородський, Полтавський, Переяславський) та частина Ніжинського полку отримали окремі завдання. Команда генерального обозного Я. Лизогуба розташувалася в фортеці Св. Іоанна на Українській лінії. Сам Я. Лизогуб прибув на лінію 22 вересня 1738 р. і прийняв командування над Чернігівським (командир - полковий осавул С. Леонтович, 380 козаків та 357 посполитих) і Гадяцьким (командир -зн. т. В. Яворський, 308 козаків) полками. 30 вересня до фортеці Св. Іоанна прибули 613 козаків засейменських сотень Ніжинського полку з осавулом Генеральної артилерії С. Карпекою [152, арк. 98-99]. Трохи пізніше до генерального обозного приєдналися Стародубський (командир - зн. т. М. Юркевич, 320 козаків) та Прилуцький полки (командир - полковий суддя Я. Огронович, 497 козаків і посполитих) [152, арк. 216, 258]. З інших полків свою територію покинув тільки Київський, 921 козак і посполитий, козаки якого з б. т. Д. Рубцем охороняли кордони Переяславського полку, допомагаючи команді Переяславського полковника М. Богданова (кількісно її склад не відомий). 754 козака Миргородського полку знаходились в с. Власівка, а Лубенський полк прийняв одразу 2 команди. В полковому місті перебувало 557 козаків - ніжинців з полковником І. Хрущевим , а лубенська старшина (полковник П. Апостол і хорунжий Ф.Зарудний) з 2399 козаками і 431 посполитим розташувалися на кордоні, в Чигириндубровській сотні [152, арк. 62, 263]. Козаки перебували в тривожному стані до середини жовтня 1738 р., коли О. Румянцев врешті наважився розпустити їх по домівках, так і не дочекавшись нападу. Незначна кількість людей залишилась в фортеці Св. Іоанна для патрулювання, причому Я. Лизогуб навіть образився, коли голова ПГУ О. Румянцев забув звільнити його від обов'язків командира такого незначногозагону. ГВК, звичайно, прислухалася до аргументів людини, яка обіймала найвищу на той час серед українських старшин посаду і Я. Лизогуб міг вирушити додому [152, арк. 155-156]. Цікаво, як діяла на самолюбство Я. Лизогуба ситуація, в якій він, генеральний обозний, вимушений просити дозволу покинути команду в сотню шабель? Початок 1739 р. був знову затьмарений повідомленнями розвідки про намір татар здійснити похід на Україну. На деякий час Б. Мініх навіть був вимушений відкласти свій від'їзд до Петербурга, проте наприкінці січня все таки відбув. Фельдмаршал Лассі вже після
Loading...

 
 

Цікаве