WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

марно було нарікати на некваліфіковане виконання полковою старшиною наказів, оскільки часто полкове правління тримали сотники (у Гадячі - полковий сотник В. Велицький) або взагалі значкові товариші (в Прилуках - зн. т. В. Білич). Здійснюючи свою місію, В. Гуреєв іноді діяв жорстко. 22 серпня в Лубнах він просто заарештував полкову старшину, наказавши не випускати їх з помешкання канцелярії доти, доки козаки не будуть відряджені в похід [30, арк. 2-3; 37, арк. 2-4]. 27 серпня до Г. Ґалаґана прибули козаки Переяславського, Прилуцького та частини Лубенського полків. Схожим чином складалися справи у генерального осавула Ф. Лисенка. Річ у тому, що старшина була дезорієнтована. Чигириндубровський наказний сотник Д. Булюбаш запитував у Лубенської полкової канцелярії, як йому висилати козаків до Переяслава, маючи противника на тому боці Дніпра. Схожі питання, тільки тепер вже перед ГВК, ставив миргородський полковий обозний С. Родзянка. Врешті ГВК доручила Ф. Лисенку розташувати зібраних козаків Полтавського, Гадяцького та Миргородського полків на найбільш небезпечних ділянках кордону [72, арк. 47, 84, 94]. Наскільки дозволяють зрозуміти документи, більш віддалені полки (Ніжинський, Київський, Чернігівський, Стародубський) не отримали наказу щодо повної мобілізації. Принаймні 24 серпня 1736 р. ніжинський полковий писар І. Кужчич та 31 серпня стародубський полковник А. Радищев наводили цифри, які цілком тотожні з початковим планом [34, арк. 2; 52, арк. 2]. Але і в північних полках козаки збиралися важко. Чернігівський полковник В. Ізмайлов, не встигаючи зібрати 738 козаків, терміново відрядив до Переяслава 200 козаків з сосницьким наказним сотником П. Ломиковським [32, арк. 2; 49, арк. 2-3]. На щастя, козакам, які наприкінці серпня зібралися під Переяславом, не довелося вступати в бій. Татари, вдовольнившись спаленням кількох правобережних хуторів, не ризикнули перейти кордон, зважаючи на армію, яка поверталася з Криму. Прорив кордону було здійснено значно пізніше і значно східніше. 28 жовтня 1736 р. близько 6000 татар прорвалися через Українську лінію між фортецями Святого Михайла та Слобідською. Князь Урусов, який командував військами на Українській лінії, відрядив полковника Штокмана з 80 компанійцями до генерал-майора Радінга (фортеця Св. Олексія) з наказом про виступ, а сам, не чекаючи підмоги, ввечері 29 жовтня з 600 чоловіками ландміліції та 55 гетьманцями вирушив назустріч татарам. Татарські війська, не приймаючи бою, відійшли у степ. Жовтневий прорив кордону був настільки блискавичним і закінчився так швидко, що заклики до походу по полках ГВК навіть не встигла розіслати [384, с. 308-309]. Проте, як з'ясувалося, жовтневі події були лише репетицією. Запорозькі козаки, захопивши в полон декілька буджацьких татар, доповіли фельдмаршалу Мініху про відплатні плани Туреччини. Як тільки замерзнуть річки, в похід мали вирушити 20000 буджацьких татар, молдовські та боснійські загони. Найбільш сприятливими для удару місцями визначалися Царичанка та Посамар'я. Реакцією на ці повідомлення стало зміцнення оборонних споруд навколо Царичанки, Орлика, Маячки, а полтавський полковник В. Кочубей збільшив залогу Царичанки. Але прорив відбувся в іншому місці. На початку січня 1737 р. кримський хан Феті-Гірей, зібравши 17000 кримських татар, перейшов Дніпро неподалік Казикермена. Дочекавшись приєднання 20000 буджацьких, ногайських, білгородських татар, хан вирушив на північ і 12 лютого форсував Дніпро поруч м. Келеберда (Полтавський полк). 13 та 14 лютого татарські війська просунулись на 50 верст вглиб Гетьманщини між річками Псел та Ворскла, винищуючи населені пункти та захоплюючи ясир. Відчайдушна спроба генерала Леслі, який з двома сотнями драгун намагався перетнути шлях татарам, коштувала життя йому та його загону. Гадяцький полковник Г. Грабянка був вимушений замкнути ворота Гадяча, сподіваючись за стінами пересидіти татарську загрозу. Напевно, йому було прикро згадувати, що 10 лютого він відрядив 1019 козаків з гадяцьким полковим суддею М. Штишевським до Дніпра і тепер був не в змозі захистити свій полк [99, арк. 2; 384, с. 346]. ГВК довідалася про напад противника від Г. Грабянки та миргородського полковника В. Капніста. Одним з перших було знищено с. Шиповка, Остапівської сотні Миргородського полку. Керуючий справами ГВК А. Безбородько негайно повідомив І. Барятинського і цього ж дня до кожного полку виїхав гонець з указом, який вимагав від полкової старшини та козаків протягом доби вирушити в похід. У розпорядженні ГВК на цей час було близько 100 козаків Глухівської сотні та надвірна корогва (80 козаків). Генеральний осавул Ф. Лисенко з цими козаками негайно вирушив до Ворскли, в його команду було включено полтавського полкового осавула І. Левенця [50, арк. 41; 100, арк. 2-4]. Проте швидкоплинність татарського нападу зробила непотрібною мобілізацію козаків . Хан 15 лютого відступив за Дніпро, але ще до 5 березня перебував в повній готовності загін Ф. Лисенка. Втрати Гетьманщини від набігу були відчутними, перш за все, для Полтавського полку, з якого 106 чоловік вбили, а 4296 захопили в полон. Миргородський полк втратив 6 чоловік вбитими та 627 полоненими. Татарська і турецька сторони були схильні перебільшувати успіх набігу, а турецький історик Субхе писав про десятки тисяч полонених [385, с. 129; 530, с. 61]. Досить нервовими для військ в Гетьманщині та Слобожанщині виявились січень-лютий 1738 р. У розвідувальній інформації, яка поступала до генерал-аншефа Румянцева, стверджувалось, що кримський хан Менглі-Гірей II з Буджацькою, Ногайською, Кримською ордами (близько 100000 чол.) та 4000 турок здійснить похід на Гетьманщину. Сам О. Румянцев планував 11 січня 1738 р. вирушити до Переволочни, щоби звідти керувати заходами по налагодженню охорони кордонів. Інформація О. Румянцева дублювалась повідомленнями генерал-лейтенанта Дуклуса зі Слобожанщини [144, арк. 2; 244, арк. 16]. ГВК нарядила в похід генерального осавула Ф. Лисенка, який отаборився в Гадячі і відслідковував появу татар. Ф. Лисенку, як і на початку 1737 р., довелося діяти терміново, але зараз під його командуванням зосередилися досить значні сили. Вирушаючи з Глухова, він мав у своєму розпорядженні 7 бунчукових товаришів, 41 жолдака, 72 козака з надвірної корогви (ротмістр П. Кулюба), 45 регулярних козаків (сотник М. Мороз). На марші до нього приєдналися 6 засейменських сотень Ніжинського полку: Глухівська (сотник Ф.Уманець) - 580 козаків, Кролевецька (сотник К.Генваровський) - 90 козаків, Новомлинівська (сотник І. Шишкович) - 144 козака і посполитих, Королівська - 54 козака і 41 посполитий, Ямпільська (сотник М.Одоманський) - 87 козаків і посполитих, Воронізька -236 козаків і посполитих. У Гадячі до генерального осавула приєдналися гадяцький полковник Г. Грабянка, з полкової старшини - обозний П. Борзаківський, осавул О. Бугаєвський, хорунжий І. Донченко, а також 7 дійсних сотників та 18 значкових товаришів. Всіх козацьких чинів Гадяцького полку у Ф. Лисенка було 527 та ще 63 посполитих. Таким чином на 4
Loading...

 
 

Цікаве