WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

листопаді під Києвом на форпостах перебували 226 козаків Переяславського полку, 100 - Київського, 300 - Чернігівського, 100 - Стародубського. Одночасно на фортифікаційних роботах були задіяні 300 ніжинців та 100 прилучан [249, арк. 85-87]. Того ж місяця генерал-майор Бутурлін звернувся до полтавського полковника В. Кочубея з пропозицією надіслати козаків до Мишуриного Рогу. В. Кочубей, посилаючись на те, що у полку лишилося 800 козаків, відмовив. Справа перейшла на розгляд генерал-аншефа Румянцева. Врешті по 250 козаків з Полтавського та Миргородського полків було надіслано під Мишурин Ріг. У самому містечку лютувала пошесть і до пункту призначення козаки не дійшли, отаборившись неподалік [248, арк. 2-3]. Крім того, лубенський, полтавський та київський полковники у грудні 1738 р. отримали наказ з усією полковою старшиною виступити на охорону кордону. Чернігівський та стародубський полковники таких наказів не отримали і тому важко сказати, скільки саме полків взимку у повному складі перебували на кордоні. Такий захід виглядає доволі сумнівним з точку зору ефективності. Звичайно, на випадок прориву татар той же О. Румянцев міг виправдати себе перед Кабінетом Міністрів, подаючи виступ полковника з полком як свою турботу про збереження кордону в недоторканості. Але в реальності полковник (наприклад, той же В. Кочубей) міг вивести з собою дуже малу кількість козаків [249, арк.10, 12, 14, 50, 60, 65]. На початку 1739 р. головну команду над гетьманцями на Українській лінії мав генеральний обозний Я. Лизогуб, ставка якого розташовувалася неподалік від фортеці Св. Олексія. У березні в його розпорядження ГВК надіслала загін бунчукових товаришів, яких генеральний обозний розподілив по козацьких командах вздовж лінії. Частину бунчукових було у квітні відпущено додому для підготовки до походу у складі армії фельдмаршала Мініха [332, с. 59-60]. Інші залишилися на кордоні, як це видно з прикладу Г. Юркевича, який з березня по червень ніс службу з командою неподалік від фортеці Орловської і навіть у червні не сподівався потрапити додому [283, арк. 12-13]. Прикордоння навесні 1739 р. не виглядало спокійним. Мешканці Мишуриного Рогу навіть не ризикували виганяти худобу в степ, оскільки декілька сміливців вже потрапили до татарського полону. На прохання полковника Мерзлякова, який командував мишуринорожинською залогою, з Полтавського полку надіслали козацький загін, який певною мірою міг захистити селян [267, арк. 2, 8]. До охорони кордону влітку 1739 р. планувалося залучити 8000 козаків, половину з них кінних. Реально на кордоні перебувало 6708 гетьманців; докладні відомості про їхній розподіл не знайдені. Вдалося виявити згадки про команду стародубського полковника А. Радищева, 614 козаків якого стояли у форпостах навколо Любеча та Лоєва [14, арк. 22]. У жовтні 1739 р. ще раз довелося підтягувати полки на кордон і лише у грудні 1740 караули було знято остаточно. Однією з форм участі гетьманців у ближніх походах були тривожні походи лівобережних полків. Козаки вирушали у тривожний похід за указом ГВК при звістці про наближення татарських військ до кордонів України. Від планових нарядів козаків для фортифікаційних робіт чи охорони кордонів тривожні походи відрізнялись саме нагальністю та залученням до них як підпомічників, так і виборних козаків (цими соціальними групами справа іноді не обмежувалась). Вперше в тривожний похід під час війни козаки вирушили в серпні 1736 р. Зауважимо, що прихід татар не став несподіванкою. Російське командування передбачало можливість відплатних акцій і 22 липня 1736 р. І. Барятинський доручив ГВК оголосити в полках 24-годинну готовність до виступу. Крім того, біля Переяслава планувалося залишити 12000 козаків генерального хорунжого Я. Горленка, що поверталися з Криму. Заздалегідь до Переяслава мав вирушити прилуцький полковник Г. Ґалаґан з 6000 козаків з різних полків, які після прибуття Я. Горленка з Криму переходили в його підпорядкування, замінюючи відповідну кількість виснажених походом. За розписом ГВК планувалося нарядити з полків: Стародубського - 332 козака, Київського - 232, Полтавського - 593, Гадяцького - 708, Миргородського - 449, Чернігівського - 738, Ніжинського - 935, Лубенського - 1151, Прилуцького - 391, Переяславського - 471 [72, арк. 2, 14, 17-19]. Цікава справа пов'язана з оголошенням 24-годинної готовності в полках. Звіти про виконання надійшли з усіх полків, проте чернігівський полковник В. Ізмайлов відмовлявся особисто очолити полк в разі тривоги. Він посилався на свою хворобу, атестовану Військовою колегією та на указ імператриці, в якому Чернігівський полк дається В. Ізмайлову для прогодування. ГВК, не маючи в своєму розпорядженні особливого указу щодо В. Ізмайлова, наказала йому діяти згідно з попередніми інструкціями [72, арк. 10-12]. Всі вищезгадані плани складалися у ГВК з 22 липня по 9 серпня. Але 10 серпня ситуація почала стрімко змінюватися. Козацькими загонами в районі Кременчука командував прилуцький полковий осавул Г. Панкевич, і саме від нього надійшли перші звістки про небезпеку. Його підлеглий, красноколядинський сотник М. Ангеліовський, з 220 козаками охороняв кордон неподалік Кам'янського перевозу через Дніпро. Він доповідав, що 10 серпня 1736 р. татари спалили декілька хуторів на правому березі, відбулися сутички з козаками і одного татарина було захоплено в полон. Відомості М. Ангеліовського незабаром було підтверджено. 12 серпня власівський наказний сотник Д. Василенко (Миргородський полк) надіслав на правий берег Дніпра розвідувальний загін, який наштовхнувся на татарський відділ. Обтяжені здобиччю татари не зуміли уникнути сутички. В бою було вбито одного татарина, ще одного захоплено в полон, а ясир в 11 чоловік звільнено. Цей полонений дав більш докладну інформацію про орду. З'ясувалося, що в районі р. Кам'янка отаборилася Білгородська орда (20 000 чол.) на чолі зі Слан-Гіреєм, підсилена 2000 яничар. В подальших планах татар передбачався поділ війська на 3 частини, з яких одна повинна була залишитися проти Миргородського полку, а інші - вирушити вгору та вниз Дніпром, шукаючи шпаринку, через яку можна було б вдертися на лівий берег. Д. Василенко, крім повідомлень до полкової канцелярії, надіслав інформацію про появу татар своїм сусідам-сотникам. Про це сповіщав чигириндубровський наказний сотник Д. Булюбаш (Лубенський полк) [37, арк. 3; 72, арк. 66-68, 77-78]. 18 серпня 1736 р. з Глухова до Прилуцького, Лубенського та Переяславського полків було відряджено присутнього в ГВК зросійського боку В. Гуреєва; до Полтавського, Гадяцького та Миргородського полків - генерального осавула Ф. Лисенка. Ці урядовці повинні були нарядити всіх наявних козаків вищеозначених полків для відсічі противнику. Залучення козаків до походу відбувалося повільно. Наприклад, В. Гуреєв, доручивши розбиратися з Переяславським полком Г. Ґалаґану, зосередив свої зусилля на Лубнах та Прилуках. В своїх звітах до ГВК В. Гуреєв констатував, що полкова канцелярія обмежилася переадресуванням наказу про похід до сотень. До речі, ГВК
Loading...

 
 

Цікаве