WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

ширші відомості. При Василькові знаходилися 192 козака (сотник вибельський М. Тризна), під Києвом - 747 (сотник киселювський І. Лисенко), сюди ж перекинули ще 298 козаків при значковому товаришу Булавці, у Переяславі несли службу під командою чернігівського осавула С. Славатинського 244 чернігівця. Цьому ж командиру підлягали 648 козаків Ніжинського полку. Ще 168 козаків Чернігівського полку перебували на Любецькому форпості і 194 - на польському кордоні. Таким чином, в далекий похід з фельдмаршалом Лассі вийшло 1 006 чернігівців, а у ближніх походах було задіяно 1843 особи [117, арк. 3-5; 118, арк. 3]. У 1738 р. знову давалася взнаки проблема втеч, з якою постійно стикалися козацькі старшини. Наприклад, з команди у 325 козаків з різних полків, які несли службу на дистанції Слобідського ландміліцького полку, втекли 185 чоловік. Ані їхній командир, писар охочекомонного полку Ф. Левенець, ані контролер з ГВК, військовий канцелярист Й. Максимович не могли тому ніяк зарадити [123, арк. 2-3]. Влітку, після того як армії вирушили у походи, Кабінет Міністрів пропонував О. Румянцеву мобілізувати для охорони кордонів 16666 козаків та селян, а минулорічна цифра у 50000 осіб визнавалася завищеною як на реальні потреби. Крім цього, голові ПГУ наказали слідкувати, щоби селяни та козаки обробляли землю й не тікали зі своїх обійсть [324, с. 331]. Документи ГВК свідчать про три великі команди, задіяні влітку 1738 р. на охороні кордонів. Загальне керівництво козаками і селянами, які пильнували кордон з Польщею, здійснював (з невеликою перервою для участі у Немирівському конгресі) лубенський обозний І. Кулябка [310, арк. 2]. У липні 1738 р. за наказом князя Трубецького ГВК відрядила до Усть-Самари 4666 козаків та селян з різних полків під командуванням ніжинського осавула С. Костенецького. Реально до Самари прибуло на 98 осіб менше, але не це турбувало командира. Протягом місяця через втечі команда С. Костенецького зменшилася на 602 чол. [120, арк. 2, 24-26]. На Українській лінії козаків та посполитих очолював генеральний хорунжий Я. Горленко. Загальну кількість його підлеглих встановити не вдалося. Збереглися звіти Гадяцького полку про відрядження 140 козаків [108, арк. 2], Орлянської та Нехворощанської сотень Полтавського полку - відповідно 165 [157, арк. 2] та 267 чоловік [156, арк. 2]. Зрозуміло, що загальна чисельність команди Я. Горленка була набагато більшою, оскільки у травні у генерального хорунжого відібрали 1600 козаків у погоничі для армії і ГВК мусила відрядити на заміну відповідну кількість посполитих до лінії. Врешті, російські офіцери часто забирали козаків з-під команди українських старшин, залишаючи їх фактично ні з чим. Чудово ілюструє це твердження доля команди нехворощанського сотника К. Слоновського, який 27 травня 1738 р. з 267 козаками та посполитими вирушив з Переволочи до Маячки. Капітан Щетинін 6 липня "по ордерам высокого генералитета" забрав 67 козаків та селян для земляних робіт на Лівенській фортеці. Наступного дня він же забрав 50 кінних козаків для патрулювання дистанції Лівенського ландміліцького полку та 30 кінних козаків для прикриття косарів цього полку. Якщо врахувати, що трохи пізніше 100 козаків вирушать охороняти Самарський монастир, то не буде викликати здивування листування між К. Слоновським та Я. Горленком. На початку серпня генеральний хорунжий повідомляв нехворощанському сотнику про чутки щодо появи татар неподалік Кодака і вимагав бути готовим до бою. Слоновський не відмовлявся, він тільки питав у свого командира про можливі форми опору з 6 пішими та 8 кінними козаками [156, арк. 2-4, 28-29]. До звичайних турбот по охороні кордону влітку 1738 р. додалися заходи, спрямовані проти поширення пошесті. У червні фельдмаршал Мініх писав до Кабінету Міністрів про швидке розповсюдження інфекційних хвороб з Очакова. ГВК спробувала зупинити хворобу, як татар, на кордоні. Загони, що поверталися зі степу, залишалися на карантин. Кореспонденція з Очакова піддавалася термічній обробці. Проте наприкінці липня хвороба з'явилася в Ізюмському та Харківському полках, у вересні - в Полтавському і Гадяцькому. Козацьку старшину не треба було заохочувати до протиепідемічних заходів. Полтавський полковник В. Кочубей, отримавши звістку про появу хвороби у м. Соколки, спочатку блокував цей пункт заставами і лише потім повідомив до ГВК [325, с. 2, 86-87, 101, 144, 227]. ГВК, намагаючись виконати різноманітні накази Кабінету Міністрів та генералітету, іноді заплутувалася у наявній кількості козаків, ставлячи перед старшиною явно нереальні завдання. На початку вересня 1738 р. Стародубська полкова канцелярія отримала наказ відрядити Шептаківську, Новоміську, Новгородську та полкову сотні (командир - полковий суддя А. Рубець) на Українську лінію до фортеці Св. Іоанна. Всі інші козаки мусили розташуватися на кордонах полку, пильнуючи ворога та виставляючи застави для запобігання пошесті. У своєму звіті до ГВК стародубський полковник А. Радищев доповідав про виконання наказу, але не без іронії запитував, як він може з 400 козаками прикрити 569 верст кордону. ГВК наказала А. Рубцю повернути 100 козаків на кордони полку, а сам він з командою мав чекати біля Десни, допоки надійдуть нові інструкції [132, арк. 2-3]. У жовтні 1738 р. за пропозицією фельдмаршала Мініха ГВПК мала відрядити 2000 гетьманців та 1000 слобожан на кордон по Дніпру (1500 чол.) та Українській лінії (1500 чол.) За початковим розписом передбачалося так розподілити лівобережних козаків: Гадяцький полк - 235, Київський - 80, Лубенський - 380, Миргородський - 115, Переяславський - 230, Ніжинський - 340, Полтавський - 130, Прилуцький - 180, Стародубський - 100, Чернігівський - 190. За планом, складеним керуючим справами ГВПК А. Безбородьком, було задіяно 2000 гетьманців. Козаки Полтавського, Гадяцького та Миргородського полків спрямовувалися на Українську лінію до генерал-майора Девіца, Лубенського, Переяславського, Ніжинського, Київського та Прилуцького - у Кременчук до генерал-майора Бахметьєва, а Чернігівського й Стародубського - у Переяслав, до генерал-аншефа Румянцева [163, арк. 2, 6]. На етапі виконання до цього плану внесли певні корективи. До Переяслава прибули тільки чернігівці на чолі з сотником любецьким І. Павичем, а стародубців та лубенців об'єднали в одну команду під началом лубенського хорунжого Г. Манжоса і передали в резерв О. Румянцева [109, арк. 2-6]. Таким чином до Кременчука прибули команди Переяславського, Ніжинського, Київського та Прилуцького полків [163, арк. 2-6]. Збереглисядокладні відомості про загін киян. З 80 чоловік кожен мав коня, спис та 3-місячний запас провіанту. Лише 30 козаків мали шаблі та 58 - рушниці [249, арк. 5-7]. Козаків, які вирушили на Українську лінію, очолив лубенський осавул Ф. Зарудний [109, арк. 3]. До запланованих 235 гадячан та 115 миргородців (сотник яреськівський Потапенко) додалися 300 (замість 130) козаків Полтавського полку, яких привів великобудищанський сотник А. Сулима [249, арк. 4, 6, 12, 16, 29, 62]. Крім згаданих вище команд, у
Loading...

 
 

Цікаве