WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

генералів про збільшення козаків у їхній зоні відповідальності задовольнялися, незважаючи на протести полкової старшини. Системи у таких вирядженнях за потребою не простежується, що дозволяє створити дещо мозаїчну картину. Після виступу війська під командуванням генерал-лейтенанта Леонтьєва в похід постало питання про можливі контрзаходи з боку Кримського ханства. ГВК 25 вересня 1735 р. розіслала до полкових канцелярій вимогу вирядити до 1 листопада на охорону кордонів козаків, які повернулися з Польщі. Фортеця Св. Анни, Ізюм та Суми були збірними пунктами для військ. Наприкінці жовтня ГВК скасувала своє попереднє розпорядження і дозволила повернути козаків додому, оскільки відступ корпусу генерал-лейтенанта Леонтьєва зробив їхню присутність на кордоні непотрібною. На цей час до кордону вже вирушили команди п'яти полків (дивись таблицю № 24) [23, арк. 13, 26, 28, 32]. Скасування наказу зупинило вихід у похід Лубенського, Полтавського та Переяславського полків, які приготували відповідно 1260, 777 та 1400 козаків [23, арк. 94, 123, 155]. Зауважимо, що частина козаків виступала у похід без зброї: у Переяславському - 505, у Прилуцькому - 100 [23, арк. 28]. Документи не засвідчують значної присутності гетьманців на кордонах взимку 1735-1736 рр. У січні 1736 р. на Українській лінії знаходилася команда полтавського полковника В. Кочубея у 1500 шабель, з них 690 осіб складали власне полтавці [117, арк. 2]. У квітні, в зв'язку з виступом головних армій у похід, справа охорони кордонів стала більш актуальною. За вимогою Б. Мініха ГВК відрядила 2000 козаків до Дніпра. Крім звичайних охоронних завдань вони мусили перегнати мешканців правого берега на лівий [332, с. 5]. Виконання цього наказу не забарилося. Верхню ділянку Дніпра прикривали козаки Стародубського, Чернігівського, Київського, Гадяцького та Лубенського полків на чолі з стародубським полковим суддею М. Ханенком; нижче форпости та редути були обсаджені козаками Полтавського, Ніжинського, Миргородського, Прилуцького та Переяславського полків [14, арк. 13]. Російський уряд нагадував голові ПГУ О. Шаховському про необхідність підтримання пильності в умовах перебування основної маси військ в далеких походах [322, с. 216, 227]. Влітку основна увага ГВК скеровувалася на охорону кордону по Дніпру, оскільки Українська лінія контролювалася переважно ландміліцькими полками (не без винятків, про які мова піде нижче). У червні 1736 р. київський губернатор С. Сукін, посилаючись на вищезгадану інструкцію з Петербургу про посилення пильності, вимагав від ГВК відрядити 1 000 козаків до Києва та 2000 - до Кременчука, де загальне керівництво здійснював підполковник Роде [45, арк. 2]. Лінія редутів та форпостів від Києва до гирла Орілі не задовольняла російське командування, оскільки іноді відстань між редутами перевищувала 10 верст. ГВК ухвалила рішення про виступ 1000 козаків з Стародубського, Чернігівського, Київського та Переяславського полків до Києва, в команду переяславського полковника М. Богданова, який замінив М. Ханенка. До Кременчука мали вирушити 2000 козаків Полтавського, Ніжинського, Миргородського, Прилуцького, Гадяцького та Лубенського полків, яких очолив прилуцький полковий осавул Г. Панкевич. Козаки збиралися надзвичайно повільно і ще на початку серпня Г. Панкевич скаржився на відсутність у його команді ніжинців [45, арк. 2, 4, 8, 21]. Залоги редутів по Дніпру зміцнювалися неодноразово, як, наприклад, у вересні (78 козаків Київського полку) чи у жовтні (460 козаків Прилуцького полку) [117, арк. 4, 6, 8]. До кінця 1736 р. загальне командування над гетьманцями на київській ділянці кордону зберігав М. Богданов. У листопаді під Київ перевели 1931 козака з команди прилуцького полковника Г. Ґалаґана. Цей загін перебував в урочищі Кленики, очікуючи можливого татарського нападу, проте привезений б. т. В. Гудовичем указ ГВК спрямував козаків під Київ. Як далі використовувалися ці сили, сказати важко. Зрозуміло лише, що вони не потрапили у відання М. Богданова, команда якого на початок 1737 р. нараховувала не більше 2 000 осіб [76, арк. 2; 89, арк. 2]. Восени 1736 р. було здійснено кілька нарядів козаків на південний кордон. Важливою лінією оборони була Самара, на якій розташовувалися міцні Усть - Самарський та Самарський ретраншементи. Їх залоги, які підпорядковувалися генерал-квартирмейстеру Дебрінею, за нашими підрахунками в значній (30-50 %) частині складалися з гетьманців. Спочатку ці загони комплектувалися з козаків, які поверталися з Кримського походу, але у жовтні Дебріней відпустив 922 особи, які взагалі не могли нести службу через нестачу одягу, взуття, через хвороби. У його підпорядкуванні залишилося 319 козаків, чого було явно недостатньо. Для поповнення команди Дебрінея 8 жовтня ГВК спорядила 1060 козаків на чолі з б. т. Я. Затиркевичем (Гадяцький - 522 чол., Прилуцький - 219 чол., Переяславський - 141 чол., Лубенський - 178 чол.). Додатково на заміну воякам, які вийшли з Криму, 7 листопада було відряджено по 25 чол. з Полтавського, Гадяцького, Лубенського та Миргородського полків. Крім Самарського та Усть-Самарського ретраншементів гетьманці несли службу в редутах між Самарою та Орликом. Їхній командир, полковник Лесевицький, звітував про наявність 911 козаків з полковим осавулом. З-поміж них значну частину, як і у попередньому випадку, складали козаки, які вже відбули літню кампанію у Криму. За рішенням ГВК їм на заміну відрядили 651 козака (Лубенський полк - 356, Полтавський - 153, Миргородський - 142) [36, арк. 2; 75, арк. 5, 9, 18]. На Українській лінії службу несли 1000 козаків під командою чернігівського осавула М. Мокрієвича. У середині серпня кожен полк відрядив по 100 чол. до фортеці Св. Параскеви, проте безпосередньо під орудою Мокрієвича вони перебували недовго. Загони по 100 козаків командування розпорошило вздовж лінії для патрулювання. За осавулом залишився загальний нагляд і його звіти до ГВК дозволяють простежити, як змінювалося становище козаків. У вересні, щойно прибувши до фортеці Св. Параскеви, команда налічувала 959 чол., маючи, таким чином, зовсім невеликий некомплект. Зведених даних про озброєння і спорядження знайти не вдалося, але збереглися дані про сотню козаків Гадяцького полку. Кожен з них мав коня, рушницю, списа, запас провіанту на 2 місяця. Шабель, щоправда, було лише 76 [38, арк. 2; 63, арк. 7]. Донесення М. Мокрієвича від 13 жовтня 1736 р. подає вже іншу картину. Генерали Урусов та Леонтьєв, які прибули на лінію, отримали від М. Мокрієвича прохання про заміну, оскільки провіант вже закінчився та й коні, яким зайнятіщоденною службою козаки не встигли накосити сіна, почали вмирати. З команди чернігівського осавула втекли 229 осіб з різних полків, що примусило інших козаків нести службу інтенсивніше. Проте ГВК ніяк не відреагувала на прохання і козаки мусили залишатися на лінії далі. Наступний, грудневий рапорт М. Мокрієвича вражає. Козаки, не маючи харчів, почали продавати сорочки, кожухи. Голод тягнув за собою хвороби; на всю команду налічувалося не більше 200 коней, але
Loading...

 
 

Цікаве