WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

фортифікаційних робіт поза його межами. Гадяцький полк у лютому 1737 р. розпочав комплектування двох команд - 200 чоловік для ремонту Тору та Ізюму й 700 чоловік для ремонту Української лінії в районі фортеці Бузовської [98, арк. 2-3]. Надзвичайно обтяжливою справою для населення було т. зв." полонение льда". Воно полягало у тому, що по Дніпру від Києва до Самари . прорубували кригу, утворюючи безперервну лінію чистої води завширшки у п'ять кроків [343, с. 681]. До цієї роботи залучалися козаки та селяни зі своїм інструментом та провіантом. Механізм такого залучення проілюструємо на прикладі Гадяцького полку. Полкова канцелярія на початку січня 1737 р. отримала від генерала Леслі ордер, який вимагав відрядження козаків для прорубування криги і вже 18 січня команда полкового судді М. Штишевського вирушила до Дніпра. Проте за два тижня до Гадяча надійшов черговий ордер за підписами генералів Леслі та Гессен-Гомбургського, який вимагав додати до загону М.Штишевського всіх козаків, крім тих, хто був задіяний при полкових справах. Ці козаки зі зн. т. С. Цюпкою вирушили до Келеберди. Документ містить цифру 1019 козаків, не пояснюючи докладно, чи це всі гадячани, вислані на Дніпро, чи тільки другий наряд. Більш вірогідним є перший варіант, бо доручення команди у 1019 осіб значковому викликає певні сумніви. Показовим є той факт, що полкова канцелярія негайно виконувала накази російських офіцерів, лише повідомляючи про це ГВК [99, арк. 2]. Обсяги залучення населення до фортифікаційних робіт важко піддаються обрахунку, проте орієнтовним показником для 1737 р. може служити цифра у 50 000 осіб, визначена Кабінетом Міністрів. Гвардії майор Шипов займався мобілізацією цих людей, але вона проходила надзвичайно важко [324, с. 331]. У цьому ж році лубенський обозний І. Кулябка, призначений на заміну полковникам стародубському А. Радищеву та переяславському М. Богданову, прийняв головну команду на кордоні з Польщею. У своїй "сказке о службах" І. Кулябка подав загальну чисельність цієї команди у 30 778 козаків та робітників, проте точно невідомо, чи одночасно ці особи перебували на кордоні [310, арк. 2]. Види робіт та їх географія були різноманітними. Наприклад, у липні 1737 р. козаків та селян на 10000 возів мобілізували для перевезення провіанту до порогів [323, с. 172] , а у вересні 2000 осіб вирушили до нещодавно захопленого Очакова для відновлення укріплень [91, арк. 2]. На півночі Гетьманщини близько 9000 осіб валили ліс для Дніпровської флотилії. За звітом підполковника Владикіна внаслідок смертей, хвороб та втеч його команда зменшилася майже на чверть [244, арк. 26-27]. З точки зору урядових структур втечу з робіт не могло виправдати нічого, навіть загроза для життя. Під час несподіваного нападу татар більша частина робітників з Царичанки розбіглася. Коли все вляглося, ГВК мусила розшукати їх і повернути на роботи, а за втечу накласти штраф [323, с. 172]. Наближення татар чи навіть чутки про це спричиняли пожвавлення фортифікаційних робіт. У січні 1738 р. ГВК, виконуючи рішення Кабінету Міністрів, надіслала до полків накази про полагодження укріплень всіх полкових міст та сотенних містечок, особливо прикордонних [145, арк. 3]. Реакція полків була досить схожою, вони скаржились на нестачу людей. Виключенням був лише Миргородський полк. Його нещодавно призначений полковник, В. Капніст, розпочав ремонтні роботи на своїй території ще у грудні 1737 р.. Власне, у січні 1738 р. він вже звітував про закінчення робіт майже на всіх укріпленнях (крім м.Хомутці, Яреськівка та Шишаки.). Сотні Миргородського полку описували роботи , які було проведено. Зокрема, в звіті про стан м. Хорол зазначено: "Вал очищен и на оном кошики поставлены и землею насыпаны, ров подкопан, башты з воротами построены и над ровом рогатины поставлены, округ вала пристби поделаны." [145, арк. 21]. З інших полків звіти були більш песимістичними. У Стародубському вдалося полагодити лише полкове місто, а чернігівці не зуміли зробити нічого [145, арк. 59, 61]. Старшинські пояснення у всіх випадках є більш-менш однотипними. Переяславський обозний С. Сулима звітував, що всіх дієздатних людей вислано на "полонение льда", а ніжинський суддя Л. Гроновський у березні посилався на польові роботи посполитих та відрядження козаків [145, арк. 14, 68]. ГВК, у свою чергу, посилювала тиск. До полків надіслали наглядачів, які відстежували хід робіт. Переважно таку інспекцію доручали бунчуковим товаришам [145, арк. 168, 190, 198-199], але іноді - значковим [145, арк. 247, 251]. Дозволивши використовувати для ремонтних робіт приватновласницьких селян, ГВК у серпні вимагала від полкових канцелярій відомостей про хід робіт. Звідти знову лунали вже знайомі аргументи, покликані пояснити причини невиконання наказу. Гадяцький суддя В. Биковський навіть дозволив собі висловити невдоволення залученням людей до фортифікаційних робіт [145, арк. 228], але йому минулося, оскільки влітку полк навів лад на своїй території і будь-які претензії були недоречними. У вересні 1738 р. справа отримала новий поштовх завдяки промеморії Б. Мініха і полкова старшина почала діяти енергійніше. ГВК, з свого боку, для пожвавлення ремонту укріплень дозволила полковникам заарештовувати бунчукових товаришів, які не надають для роботи своїх селян [145, арк. 206]. У листопаді 1738 р. голова ПГУ О. Румянцев наказав вирядити для "полонения льда" 15 000 чоловік з Гетьманщини. В ході дослідження вдалося розшукати цифри лише по двох полках - Миргородському та Чернігівському. У першому мобілізували 1300 працівників, в другому - 1 817. Ймовірно, не були включені у 15-тисячне число 600 чоловік з Київського полку, які працювали на річці Ірпінь та команди Київського й Ніжинського полків, які зміцнювали укріплення Переяславської фортеці. До речі, на 24 грудня 1738 р. всі робітники з-під Переяслава розбіглися і їхні командири, значкові товариші Я. Зубко (Ніжинський полк) та І. Бобруйко (Київський полк) змушені були просити інструкцій у ГВПК [249, арк. 16-17, 36, 62; 332, с. 50]. У березні 1739 р. О. Румянцев отримав черговий указ Кабінету Міністрів про спорядження працівників на Дніпровську флотилію та для фортифікаційних робіт по Дніпру [326, с. 224]. Більш докладні відомості про залучення населення до робіт у 1739 р. у обстежених фондах відсутні. Ближні походи лівобережних козаків для охорони кордонів можна розділити на планові, які передбачалися заздалегідь і тривожні, в які козаки вирушали при загрозі прориву противника на територію Гетьманщини. Основний тягар охорони кордону лягав на нерегулярні війська, власне на гетьманців,слобожан та ландміліцію. Козаки використовувалися для прикриття південного кордону Гетьманщини та Слобожанщини, а також кордону по Дніпру. Мобілізація гетьманців на охоронну службу переважно заздалегідь планувалася, але були і вирядження за потребою, коли російські воєначальники, вважаючи недостатньою кількість військ на своїй ділянці, зверталися до Б. Мініха або безпосередньо до ГВК. У переважній більшості випадків прохання офіцерів та
Loading...

 
 

Цікаве