WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

ближні походи, дослідник стикається з певними ускладненнями, оскільки іноді важко відповісти, для якого саме виду служби залучалися козаки. Наприклад, вирядження на Українську лінію іноді йде в документах без уточнення - чи то на охорону кордонів виступають козаки, чи то для полагодження укріплень. Але не таке вже часте "мовчання" джерел не є головною перепоною для чіткого поділу ближніх походів на фортифікаційні та охоронні. Більшу складність вносить нерозчленованість самого поняття "служби". Козацька команда, яка сьогодні переймалася полагодженням фортечних мурів, завтра, у разі потреби, перекидалася на загрожену ділянку кордону для охоронної служби чи відбиття татарського нападу. Одним з аспектів використання ресурсів Гетьманщини стало залучення козаків, а пізніше селян та міщан до проведення різноманітних фортифікаційних робіт. За законом проведення таких робіт покладалося на підпомічників, яких, на відміну від виборних, заборонялося відряджати у далекі походи і навіть ближні наряди підпомічники мусили відбувати позмінно, не щороку [277, арк. 3, 25, 34]. Початок бойових дій у 1735 р. спричинив посилення уваги до укріплень на південному кордоні. Особливу активність виявляв фельдмаршал Мініх, який, проінспектувавши стан оборонних споруд на Українській лінії, знайшов його незадовільним. Обравши Царичанку та Китайгород пунктами збору і головним складом для армії, Б.Мініх домігся додаткового зміцнення оборонних споруд навколо цих містечок. Для оборони Китайгороду слугував зімкнутий окоп, який іменувався замком; перед містечком було побудовано невелику фортецю з земляним валом, що поєднувався з Українською лінією. Царичанку прикривав великий ретраншемент на 8 бастіонних фронтів. Для зручності переправи через Оріль в районі Царичанка - Китайгород - Маячка було побудовано 7 мостів [384, с. 195]. Шляхи сполучення лагодилися по всій Гетьманщині, про що турбувалася ГВК, вимагаючи у жовтні 1735 р. від полкової влади ремонтувати греблі та мости на дорогах, якими будуть просуватися війська [6, арк. 2]. Демонструючи подиву гідну активність, фельдмаршал Мініх постійно знаходив у існуючій системі укріплень недоліки, усунення яких вимагало залучення додаткової робочої сили. Всі замовлення цього воєначальника, як свідчить указ Кабінету Міністрів від 26 листопада 1735 р. до князя О. Шаховського, мусили негайно виконуватися [321, с. 497]. Масштаби залучення людей до фортифікаційних робіт викликали все більше роздратування у голови ПГУ, оскільки Гетьманщина і Слобожанщина, доручені його управлінню, мусили продовжувати платити податки, виставляти козаків і т. ін. Напруга, що існувала у стосунках О. Шаховського та Б. Мініха, переросла у відкрите протистояння у березні 1736 р. Фельдмаршал вимагав виділення 24000 працівників для побудови нової лінії від Донця до Лугані, ще 26263 працівника мали займатися закінченням лінії між Дніпром та Дінцем. З цим абсолютно не погоджувався О. Шаховськой, посилаючись на неможливість відрядження такої кількості людей. Справу довелося розбирати у Петербурзі, де Кабінет Міністрів став на бік правителя України, заборонивши будівництво нової лінії. Уряд постановив, що з Гетьманщини треба вирядити 15000 працівників, які до 12 травня прибули у розпорядження генерал-лейтенанта Урусова [322, с. 142, 227]. ГВК так визначила кількість працівників від кожного полку: Гадяцький - 743, Київський - 991, Лубенський - 1989, Миргородський - 1353, Переяславський - 1203, Полтавський - 1254, Прилуцький - 1292, Стародубський - 1528, Чернігівський - 1730 [66, арк. 6]. Залучення українського населення до виконання різноманітних робіт тривало й далі. У травні було ухвалено рішення про полагодження Ізюму, Тора та Бахмата, у червні - про побудову мостів через Дніпро та флотилії на Дніпрі та Дону. Новий голова ПГУ І. Барятинський 14 липня отримав указ Кабінету Міністрів про відрядження додатково 5400 працівників на Українську лінію. До речі, вищенаведена цифра знову являла компроміс між прагненням генерал-майора Трубецького та можливостями підлеглих І. Барятинському територій [322, с. 227, 262-263; 332, с. 8]. Документи полкового рівня не завжди чітко окреслюють, згідно якого наказу здійснювався той чи інший наряд. Наприклад, з Прилуцького полку на Українську лінію 29 червня 1736 р. прибули 490 козаків на чолі з наказним сотником варвинським П. Ладинським. На місці вони зустріли аналогічну команду Переяславського полку (командир - сотник воронківський М. Афендик) [62, арк. 2-3]. Команда Прилуцького полку в означеному випадку могла бути вислана для заміни частини козаків, які перебували на лінії з березня 1736 р. В той же час не виключено, що це окремий наряд, оскільки розпорядження Кабінету Міністрів дозволяли генералітету вимагати від ГВК додаткових людей у разі потреби [322, с. 227]. Можливий ще один варіант. На випадок втечі козаків з лінії полк мав додатково вирядити відповідну кількість людей. Втечі були швидше правилом, ніж винятком. У жовтні 1736 р. б. т. В. Завадовський звітував про стан справ у командах 7 полків, які знаходилися на лінійних роботах. Втікачів у команді Гадяцького полку нараховувалося 15, Київського - 8, Стародубського - 41, Лубенського - 184, Миргородського - 76, Прилуцького - 54, Переяславського - 216, що разом складало цифру 680. Взамін втікачів надіслано 98 чол. з Лубенського полку та 28 з Миргородського [70, арк. 5]. Іноді козацькі команди діяли досить далеко за межами кордонів Гетьманщини та Слобожанщини, проте виконували там власне фортифікаційні роботи. Після захоплення російськими військами Азова виникла необхідність у поверненні артилерії, яка вже зробила свою справу, до Ізюму. Для виконання цього завдання з Глухова 28 липня було відряджено 1 500 козаків з різних полків під командуванням миргородського осавула А. Волевача, який на час походу отримав ранг наказного полковника. З рапортів полковників чернігівського В. Ізмайлова та стародубського А. Радищева стає зрозуміло, що ГВК вирядила навздогін А. Волевачу ще 500 козаків. Прибувши до Азова, загін гетьманців потрапив під команду генерал-лейтенанта Левашова, який волів використовувати козаків на ремонтних роботах у місті, оскільки артилерія вже була перевезена до Ізюму. Лише у жовтні, отримавши відповідний дозвіл, козаки повернулися додому [31, арк. 2, 6; 41, арк. 2-3; 55, арк. 5-7]. Успішний прорив татарськими військами Української лінії у жовтні 1736 р. призвів до чергового пожвавлення фортифікаційних робіт. Полтавський полковник В. Кочубей отримав наказ відрядити до південних сотень свого полку кращих козаків, які одночасно з охоронною службою мусили зміцнити укріпленняЦаричанки, Орлика, Маячки. У Китайгороді навколо продовольчого магазину було побудовано ретраншемент. Увага до поновлення укріплень торкнулася не лише Полтавського полку. Після відповідних пропозицій фельдмаршала Мініха ГВК наказала розпочати ремонт фортець у всіх полках [34, арк. 2; 68, арк. 17; 72, арк. 2-6; 322, с. 604; 384, с. 308-309, 312]. Ремонт укріплень на території полку не звільняв від постійних
Loading...

 
 

Цікаве