WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

складових дезорієнтації противника, що не дозволяло туркам зосередити всі сили проти головної армії [365, с.143]. Запорозькі судна постачали продовольство гарнізону Очакова навесні 1738 р. [384, с. 469]. та зв'язували головну армію з тилом у 1739 р. [536, с. 89]. Такі допоміжні функції мали для січової флотилії другорядне значення. Основними були бойові рейди. Спираючись на захоплений генералом Леонтьєвим Кінбурн, 5 запорозьких кораблів перекинули 1000 козаків на Буг. Цей загін спалив кілька татарських поселень і захопив полонених. Інший загін (80 січовиків на 3 чайках) здійснив рейд під Очаків, захопивши турецьку галеру з яничарами [384, с. 281]. Наймасштабнішим рейдом став похід у липні 1737 р. 1500 козаків на 38 кораблях під Очаків і далі, на Дністер. Піднявшись вгору цією річкою, козаки захопили гарну здобич [339, с. 118-119]. Прикладом дій, які не узгоджувалися з російською армією, може служити річковий похід у Дніпровий лиман, який відбувся в березні 1737 р. Запорозькі козаки, очолені полковником, зненацька захопили татарські війська, які поверталися з успішного набігу на Гетьманщину. Під час переправи через Дніпро січовики атакували противника, завдавши йому відчутних втрат і відбивши частину ясиру [366, с. 310-311]. У розпал війни російське командування всіляко заохочувало такі рейди. Натомість у 1735 р., коли імперія зберігала надію на перехід ногайських орд на бік Росії, "шарпання" татарських улусів суворо засуджувалося. У грудні 1735 р. загін зі 137 січовиків на чолі з В. Малюгою здійснив набіг на татарські кочовища між Очаковом та Білгородом. Козаки вбили двадцятьох татар, а двох захопили у полон. Трофеями запорожців стали 500 коней. Двома тижнями пізніше схожу виправу проти калмиків здійснив загін курінного отамана М. Мойсеєва [366, с. 16]. Такі прикордонні сутички були швидше правилом, ніж винятком, і ставлення до них верховної влади залежало від стану стосунків між державами. Вже менше ніж за рік, у жовтні 1736 р., запорозький загін у 40 шабель здійснив набіг під Казикермен, захопивши 1000 баранів та кількох полонених, за що козаки отримали подяку [366, с. 196]. У травні 1739 р. близько 900 татар рейдували територією Вільностей Війська Запорозького. Півтори сотні козаків, які швидко могли зібратися, наздогнали їх 10 травня поблизу річки Мертві Води. Січовики напали вночі, вбили до сотні татар і визволили полон. У цьому випадку Б. Мініх знову подякував Війську за виявлену ініціативу та двох полонених [366, с. 4]. Козацькі таланти до грабунків активно використовували російські генерали під час перебування на території противника. Загони запорожців, гетьманців та інших нерегулярних військ висилалися від армії з кількома завданнями: палити поселення, захоплювати худобу, фураж і т. ін. Іноді такі загони складалися виключно з січовиків чи гетьманців, але іноді їх приналежність не фіксується і джерела містять доволі неясний термін "наші козаки", що могло означати в т. ч. донських та слобідських. Про спільні дії запорожців та донців можна говорити, наприклад, 30 травня 1736 р., коли вони під час знищення татарських селищ наштовхнулися на організований опір і зазнали значних втрат [68, арк. 13]. Більше двохсот козаків втратив І. Малашевич під час фуражировки неподалік Бахчисарая [384, с. 270]. Значних втрат зазнавали і гетьманці [339, с. 84]. Незрозумілими залишаються обставини загибелі наказного переяславського полковника В. Томари. Принаймні корпус гетьманців у день його загибелі активних бойових дій не вів і тому цілком вірогідним виглядає припущення, що він загинув під час знищення одного з татарських поселень, діючи у відриві від основних сил [68, арк. 14]. Такі рейди могли мати на меті зруйнування не тільки сіл, а й міст. Зокрема, десятитисячний загін генерала Ізмайлова, до складу якого входило дві тисячі козаків, захопив та спалив Ак-Мечеть [384, с. 271]. Вище вже згадувалися активні дії корпусу Я. Горленка у Криму в 1737 р. Для відвернення уваги від основних сил, які переправлялися через Сиваш, фельдмаршал Лассі відрядив 1600 козаків та 300 драгун у демонстративний напад на Арбат. Після форсування Сивашу гетьманці знову отримали завдання нищити та палити все на теренах, куди тільки могли досягнути [339, с. 126; 384, с. 431-433]. На початку Хотинського (1739) походу, який у першій своїй частині відбувався територією Речі Посполитої, Б. Мініх спробував охолодити запал козаків, заборонивши чіпати місцевих мешканців. Наприклад, 29 травня головнокомандуючий видав наказ, у якому погрожував козакам смертною карою. Але вже наступного дня було спалено обійстя у м. Триліси і винних знайти не вдалося. [365, с. 2, 5]. Упійманий же наприкінці червня запорожець не мав жодних шансів на помилування і був повішений [365, с. 32]. Така ж кара спіткала іншого запорожця, який відзначився грабунками у м. Городенка, а його компаньйони, в т.ч. з Гетьманщини, були засуджені до каторжних робіт [332, с. 80]. Фельдмаршалу, незважаючи на рішучість, так і не вдалося остаточно припинити грабунки [365, с. 63]. Це, врешті, і не дивно, оскільки сам головнокомандуючий відряджав і гетьманців, і запорожців грабувати підданих противника [332, с. 72, 73, 75] Захоплена у цих рейдах худоба за наказом Б. Мініха використовувалася для потреб війська [365, с. 63, 73] Одночасно з діями невеликих козацьких загонів, які знищували поселення вздовж маршруту армії, здійснювалися і рейди вглиб території противника. Миргородський полковник В. Капніст з 1000 відібраних гетьманців та 400 запорожцями 22 червня 1739 р. розпочав похід по Дністру в район м. Сороки та Могилів. Його демонстративні дії мусили дезорієнтувати противника. В. Капніст, залишивши з обозом під Сороками втомлених, розділив свої сили на дві частини: перша (сотник бориспільський (Переяславський полк) С. Афендик) атакувала Сороки, друга на чолі з самим Капністом перетнула противнику шлях до відступу. Козаки спалили Сороки, пограбувавши турецький склад провіанту. В. Капніст переслідував противника близько 50 верст. Турецькі тилові команди були знищені у с. Больницях та м. Могилев. Врешті противник оговтався і В. Капніст почав відступ. Передовий загін переслідувачів з 400 ногайців так і не ризикнув вступити у бій і обтяжений здобиччю та 18 полоненими миргородський полковник приєднався до основних сил [332, с. 69; 365, с.38-40, 197-198]. Цей рейд не став для Миргородського полку останнім. Наприкінці серпня 1739 р. В. Капніст повів своїх козаків по річці Прут із завданням добути провіант , а у середині вересня він же вирушив у глибину території Валахії, маючи наказ знищувати села на своєму шляху. Зі схожими інструкціями молдовською територієюрейдував вже згаданий сотник С. Афендик з добровольцями з різних полків [365, с. 104, 124, 191, 182]. 4.3. Специфіка дій лівобережного козацтва в ближніх походах Ближні походи, які передбачали виконання козаками завдань у межах кордонів Гетьманщини, виразно розпадаються на козацькі виправи для проведення фортифікаційних робіт та походи для охорони кордонів від нападу противника. Вивчаючи
Loading...

 
 

Цікаве