WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

відбувся. Фельдмаршал залишився у степу, перетинаючи татарським військам можливий шлях в Україну. У такій ситуації відомості про наміри противника ставали життєво важливими. П. Лассі відрядив під Казикермен запорозького полковника О. Білого з командою. Січовики захопили кількох "язиків", які дали командуючому необхідну інформацію [316, с. 500]. Розвідувальні операції лівобережні козаків не були такими численними та яскравими. Але ми маємо дуже цікаве свідчення запорожців Полтавського куреня, наведене в атестаті козака цього куреня Я.Козельського, який у 1759 р. обіймав посаду полтавського полкового осавула. Січовики стверджували, що добровольці з-поміж гетьманців постійно входили до запорозьких розвідзагонів [316, с. 465]. Всі ті види розвідувальної діяльності, які були характерні для запорожців, притаманні і лівобережним полкам. Наприклад, київський полковник А. Танський, чудовий знавець Правобережжя, давав поради Б. Мініху під час вибору маршруту у 1738 р. [384, с. 534]. Гетьманці вели далеку розвідку. На південь від кордонів Гетьманщини висилалися у 1736 р. партії компанійців полку Павлова [316, с. 217]. У цьому ж році лівобережні козаки , тепер вже поодинці, збирали на Правобережжі інформацію про активність поляків. Центром цієї розвідмережі стала Біла Церква [385, с. 65]. Про таку діяльність козаків згадується й у звітах Б. Мініха до Петербурга [366, с.187]. Окремі загони гетьманців виконували розвідувальні доручення під час далеких походів. Такі завдання отримували лівобережні козаки , які діяли у складі угруповання генерал-лейтенанта Леонтьєва під Кінбурном у 1736 р. [384, с. 275]. У серпні 1737 р. П. Лассі розсилав козацькі загони степом, прагнучи виявити можливий похід татарського війська на Гетьманщину. Врешті козаки захопили полонених, які засвідчили, що хан не ризикнув йти у набіг, побоюючись бути відрізаним від Криму [384, с. 434]. Під час Хотинського (1739) походу фельдмаршал Мініх отримав інформацію про те, що частина сил противника знаходиться у гирлі річки Кодима, а основні сили - на правому березі Дністра. Усі нерегулярні частини, в тому числі лівобережні полки, одержали наказ відряджати у степ посилені загони, які мусили точно визначити місцезнаходження противника Схожі завдання виконували козаки і під час переправи через Дністер, коли Б. Мініх остерігався несподіваного нападу. Окреме завдання отримали козаки Миргородського полку [365, с. 27, 61, 63]. Яскравим прикладом військової активності козацтва протягом російсько-турецької війн 1735-1739 рр. були рейди та конвої. У таких видах бойових дій козацькі загони оперували у відриві від основних сил, демонструючи притаманні власне їм способи ведення війни. Особливо це характерно для рейдів територією противника, оскільки завдання конвою обмежене переважно охороною обозу з продовольством чи пораненими. Даних про широке залучення січовиків до охоронної служби в джерелах не виявлено, в той же час гетьманці були однією з обов'язкових складових степового конвою. Такі конвої спрямовувалися від бази до самого війська, яке заглибилося на територію противника, або навпаки. Базою могла бути як своя територія, так і ретраншемент (чи фортеця) на території противника. Зі своєї території Прилуцький полк відрядив обоз з провіантом до Перекопу. До конвою увійшло 284 козака під орудою зн. т. А. Кириленка [74, арк. 7]. З Казикерменського ретраншементу під Перекоп конвой з продовольством відрядив у травні 1736 р. гадяцький суддя М. Штишевський. Козаки, які охороняли обоз, влилися до корпусу генерального хорунжого Я. Горленка [68, арк 12; 238, арк. 2]. Після того, як армія заглибилася у Крим, постачання ускладнилося. Генерал-майор Аракчеєв пробивався з обозом до Б. Мініха з боями. До цього конвою входили команди ніжинського (обозний І. Величковський), стародубського (обозний О. Єсимонтовський) та переяславського (осавул Г. Лукашевич) полків [68, арк. 15]. Зі схожими проблемами пробивався до армії генерал Леслі. До його конвою входили козаки Миргородського та Лубенського полків. Під час одного з боїв цього конвою картеччю в ногу був поранений миргородський полковник П. Апостол. Через кілька днів, вже перебуваючи у розташуванні основних сил гетьманців, П. Апостол вмер [343, с. 681; 384, с. 265]. Цілком можливим був варіант, коли конвой, сформований під час походу, вирушав до складів за провіантом і з ним наздоганяв армію. Наприклад, 300 гетьманців вирушили з Білозерки до самарських магазинів за провіантом на початку травня 1736 р. [384, с. 241-242]. Такий загін, який складався виключно з гетьманців, відрядив у 1737 р. за харчами в Азов фельдмаршал Лассі. У конвой, очолений переяславським хорунжим Д. Прохоровичем, увійшли 968 козаків Лубенського, Гадяцького та Прилуцького полків [78, арк. 3]. Відряджалися від армії і конвої, які не мусили повертатися. Найчастіше це відбувалося наприкінці походу, коли командуючий прагнув позбутися трофеїв, хворих та поранених, які обтяжували військо. М. Штишевський наприкінці Кримського (1736) походу вивів поранених у Гетьманщину [68, арк. 17]. Так було у 1737 р., коли наприкінці Очаківського походу половина корпусу гетьманців генерального обозного Я. Лизогуба вирушила до Мишуриного Рогу, супроводжуючи хворих та полонених [384, с. 399] Точно так же діяв Б. Мініх наприкінці Хотинського (1739) походу, відрядивши половину підлеглих генерального осавула Ф. Лисенка з трофеями та хворими додому [332, с. 86-87]. Конвой міг виділятися для супроводу частин, які діяли у відриві від основних сил чи не встигали за ними. У Кримському (1736) поході гетьманці прикривали пересування понтонів. Вперше Я. Горленко отримав відповідний наказ 23 квітня. Наказний гетьман виділив для конвоювання понтонів 500 лубенців з 1 полковим старшиною [68, арк. 9]. Пізніше кілька разів відбувалася ротація особового складу цього конвою [68, арк.10-12]. Аналогічне за змістом завдання виконували гадяцький полковий старшина та 40 козаків, відряджених у 1737 р. до флотилії віце-адмірала Бредаля [78, арк. 3]. Тимчасовий конвой міг бути дуже великим кількісно. Під час Дністровського (1738) походу Б. Мініх, знаходячись на річці Саврань, щохвилини очікував нападу. Для конвоювання продовольчого обозу, який відставав, він виділив весь корпус Ф. Лисенка та деякі інші частини [384, с. 515]. Рейди легких військ вглиб території противника були поширеним видом бойових дій. Вони приносили командуванню додаткову інформацію, дезорієнтували противника та дезорганізовували його тили. Найчастіше війська, які вирушали у рейд, отримували наказ палити й нищити все, що може становити якусь цінність. Чимале значення мали трофеї та провіант, здобуті у рейді. Активно рейдувалипротягом війни запорожці. Тепер звичне "шарпання" татарських улусів, яке раніше не схвалювалося, ставало формою служіння інтересам імперії. Специфічним видом бойових дій були річкові та морські рейди запорожців. Вони відбувалися як скоординовано з основними силами, так і цілком самостійно. Зауважимо, що морські походи запорожців Б. Мініх вважав однією з важливих
Loading...

 
 

Цікаве