WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

стін [82, арк. 2]. Про свою активну участь у штурмі Очакова писав б. т. В. Романович [516, с. 17]. Лівобережні козаки вели наступальні дії також у полі. У червні 1737 р. армія П. Лассі, залишивши захоплений Карасу-Базар, зіткнулася з 70-тисячним татарським військом. Гетьманці у складі загону генерала Дуклуса здійснили обхід противника, пройшовши 4 версти вгору річкою Карасу і несподівано атакувавши позиції ворожої артилерії. Татари зуміли відбити 3 атаки гетьманців, але дії козаків не дозволили противнику використати можливості артилерії у повному обсязі [384, с. 432]. Чимало боїв було у гетьманців під час Хотинського (1739) походу. Про такі бої, наприклад, згадував фельдмаршал Мініх у своєму наказі від 5 серпня, а Я. Маркович описував постійні сутички, які мали козаки протягом 15 серпня [332, с. 81; 365, с. 84]. Ефективно діяли лівобережні полки у бою 14 серпня. Турки заважали переправі російської армії, але вдалий рушничний та гарматний вогонь Миргородського та Переяславського полків і загону бунчукових примусив противника відступити [332, с. 81]. Зауважимо, що у наступальних боях, починаючи з 8 серпня, після відповідного наказу фельдмаршала, брали участь козаки-добровольці [365, с. 86, 90, 95]. Гетьманці непогано проявили себе у Ставучанській битві, атакуючи табір противника [332, с. 83-84]. Втрати корпусу генерального осавула Ф. Лисенка були незначними. Загинуло двоє козаків Миргородського полку, ще п'ятеро з різних полків поранено [365, с. 204]. Важливою складовою будь-якої успішної операції є достовірна інформація. Дослідники, які вивчали російсько-турецьку війну 1735-1739 рр. звертали особливу увагу на діяльність розвідників-запорожців. Січ забезпечувала російське командування інформацією, здобутою безпосередньо на території Кримського ханства [378, с. 152; 384, с. 197; 539, с. 391-392]. Наприклад, перед початком війни кошовий І. Малашевич повідомив про існуючі серед ногайців наміри щодо переходу під протекцію Російської імперії [316, с. 83]. Восени 1735 р. Б. Мініх доручив Кошу провести таємні переговори з представниками Ногайської та Білгородської орд, зацікавлених у російській протекції [316, с. 90]. Російський генералітет звертався до Коша за відомостями про наміри татар [316, с. 79, 84-86], а відсутність інформації ініціювала гнівні ордери Б. Мініха на адресу Січі [316, с. 96]. Повідомлення запорожців про відсутність значних турецьких військових контингентів у Криму фельдмаршал врахував під час підготовки до походу 1736 р. [366, с. 82-83]. Запорожці також надавали російській армії дані про найзручніші степові шляхи, як це було на початку Кримського (1736) походу чи при поверненні з Дністровського (1738) походу [384, с. 241, 534]. Цікаво, що у сучасних російських науково-популярних роботах зустрічаються звинувачення січовиків у незнанні місцевих та кримських умов, що немов би стало однією з причин поганого планування походу 1736 р. [373, с. 411]. Особливо непереконливим виглядає таке твердження у світлі повідомлення Х. Манштейна про те, що козаки вказували броди під час перебування армії в Криму [339, с. 80]. Запорозькі загони і після початку бойових дій робили розвідувальні рейди вглиб степу. Б.Мініх у серпні 1736 р. виконав кілька прохань січовиків, зокрема виділив Кошу провіант. Фельдмаршал у звітах до Петербургу мотивував своє рішення тим, що він потребує інформації про Білгородську та Буджацьку орди, а така інформація надходить тільки від січовиків [366, с. 33]. У 1737 р. запорожці сягали Дніпрового лиману. Іноді такі партії вирушали вниз по Дніпру не кінно, а водою. Полонені, захоплені козаками, свідчили про ремонтні роботи і посилення залоги у Перекопі та про відсутність у Криму, як і минулого року, турецьких військ [384, с. 341-342, 346]. Перед походом 1738 р. фельдмаршал Мініх скеровував запорозькі розвідзагони в район Дністра. На початку весни 1738 р. одна з таких партій досягла Бугу, не виявивши противника [384, с. 484-485]. Активно діяла запорозька розвідка і безпосередньо під час далекого походу. На початку маршу у 1736 р. розвідка регулярною армією взагалі не велася і січовики діяли за власною ініціативою [378, с. 154]. Така ініціатива всіляко віталася командуванням. Б. Мініх прийняв рішення про виплату 50 карбованців винагороди кожному запорожцю за захопленого "язика". (Байов. С. 55прим.) Це давало можливість козакам добре заробити. Наприклад, четверо запорожців, які поверталися з Молдавського (1739) походу, мали при собі 800 карбованців. Цілком можливо, що частина цих грошей - премії за "язиків" [316, с. 277]. Про те, що одним з основних завдань Війська Запорозького було захоплення "язиків" свідчать атестати козаків Д. Гуржія, Т. Горкушенка, К. Мишури, Я. Козельського, О. Більського, В. Швидкого, Г. Федорова, М. Рогулі, Я. Андрієвського [316, с. 439-440, 451-453, 465, 473, 499-500, 504, 509, 515]. Невеликі партії козаків відсилалися Б. Мініхом у напрямку Азова [316, с. 509, 516], проте головні завдання щодо захоплення полонених фельдмаршал ставив протягом маршу армії. Особливо важливим був випадок, коли січовики захопили двох мурз, які володіли значно більшим обсягом інформації, ніж рядові вояки татарської армії [316, с.439]. Ефективність запорозької розвідки була високою. Наприклад, після виступу від річки Білозерки на далеких підступах до армії вони виявили татар [384, с. 244]. Козаки також утруднювали контакти між частинами противника, перехоплюючи гінців [384, с. 249]. Перед початком штурму Перекопу загін запорожців переправився через Сиваш, провів розвідку боєм і визначив, які саме татарські сили зосереджено під Перекопом [316, с. 439-440]. Не обійшовся без розвідників-січовиків генерал-лейтенант Леонтьєв під час походу на Кінбурн. Проте йому доводилося ламати голову над тим, як утримати запорожців у війську. Генерал вимушений був додатково матеріально стимулювати їх, оскільки козаки виявляли все більше бажання повернути на Січ [384, с. 275, 279]. На зворотному шляху з Криму січовики не тільки постачали інформацію про найближчі терени, а й відрядили кілька партій у напрямку Очакова та Бендер [339, с. 87; 384, с. 284]. Запорозька розвідка працювала протягом всієї війни. В жовтні 1737 р. вони доповіли про появу великих сил противника коменданту Очакова генералу Штофельну, що дало час гарнізону на підготовку [339, с.131, 135]. Про високу оцінку розвідувальних дій січовиків свідчать вагання Б. Мініха, який у розпал Дністровського (1738) походу дізнався, що у Січі зафіксовані випадки небезпечної інфекційної хвороби. Обережність вимагала від фельдмаршала відіслати запорожців додому, але він вирішив, що не обійдеться без їхньої розвід інформації. І вже незабаром, біля річки Саврань, саметака інформація дозволила армії зайняти оборону, зірвавши несподівану атаку противника [384, с. 503, 511]. П. Лассі знаходився у дещо гіршому становищі, ніж Б. Мініх, оскільки останній залучав більшість запорожців до своєї армії. Але наявних січовиків П. Лассі також використовував для розвідки. Як пам'ятаємо, Кримський (1739) похід не
Loading...

 
 

Цікаве