WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Реферат на тему: Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. ? У вітчизняній історіографії участь лівобережних полків в російсько-турецькій війні 1735-1739 рр. комплексно не досліджувалася. Традиційно не виокремлюючи види бойової активності козаків, історики лише згадують про їх участь у тому чи іншому поході. Проте від виду походу залежало, які козаки брали в ньому участь. Тому існує необхідність визначити відмінності між різними видами походів та формами бойової активності, скориставшись при цьому термінологією XVIII ст. За документами, походи поділяються на дальні та ближні. Протягом війни лівобережні козаки використовувалися як у дальніх, так і у ближніх походах. Дальній похід передбачав вихід козацького відділу за межі Гетьманщини, ближній - оперування в її кордонах. Цей поділ був важливий для раціонального використання виборних та підпомічників, причому останніх ГВК мусила використовувати тільки для ближніх походів. Певну специфіку мали козацькі команди, які відряджалися для ремонтних робіт в Азов та Очаків. Хоча географічно такий похід був дальнім, проте в нього вирушали, перш за все, незаможні козаки. Очевидно, керівництво ГВК розглядало в якості дальнього власне бойовий похід у складі армії, а всі інші трактувало як ближні. 4.1. Мобілізаційні можливості Гетьманщини напередодні та під час війни Перш ніж проаналізувати форми бойової активності гетьманців під час далеких походів, варто звернутися до планів уряду щодо залучення лівобережних козаків у складі головних армій та визначити співвідношення між планами та реальним їх виконанням. Розгляд механізму втілення в життя урядових директив дозволяє визначити ставлення як козаків так і старшини до участі в бойових діях. За наявними документами необхідно відновити персональний склад старшини, яка очолювала козацькі полки та з'єднання, оскільки в історіографії це питання висвітлено лише фрагментарно. Урядові плани використання козаків досить чітко простежуються за паперами Кабінету Міністрів. 18 червня 1735 р. О. Шаховськой отримав указ, який вимагав підготувати гетьманців та слобожан до можливої акції проти Кримського ханства. Число козаків не визначалося, оскільки в столиці чекали пропозицій О. Шаховського. 20 липня голова ПГУ отримав з Петербурга підтвердження попереднього указу та сувору інструкцію щодо забезпечення секретності підготовки до походу. О. Шаховськой та присутні в ГВК визнали доцільним нарядити в Кримський похід козаків 8-ми лівобережних полків (крім Стародубського і Чернігівського); вдома залишалися лише ті, хто не мав коня та зброї. Проте генерал-аншеф Вейсбах, призначений командиром Кримської експедиції, був невдоволений кількісним та якісним станом козацьких команд, що відображено в указі Кабінету Міністрів від 17 серпня 1735 р. Тут же вперше чітко сформульовано вимогу щодо підготовки 20 000 гетьманців і слобожан. Саме на цю цифру орієнтувалася ГВК, надсилаючи до полків свої розпорядження [321, с. 212-213, 269, 310-311]. Надалі, починаючи з 1736 р., право визначати потрібну для походу кількість військ було надано фельдмаршалу Мініху, пропозиції якого мала схвалити імператриця. Надсилаючи 10 січня 1736 р. Анні Іоанновні план кампанії, Б. Мініх передбачав участь в поході на Крим 4 000 донців, 16 000 гетьманців, 4 200 слобожан та 6 000 запорожців. Його плани було схвалено. Маючи карт-бланш в стосунках з місцевою адміністрацією в Україні, він 26 січня надіслав до ГВК промеморію з вищезгаданими вимогами [332, с. 2; 366, с. С. 7]. Вже в листопаді 1736 р. Б. Мініх підготував план майбутньої кампанії, але до грудня не міг остаточно визначитись, яке ж число боєздатних козаків реально вимагати в 1737 р. І. Барятинський, який після смерті О. Шаховського очолив адміністрацію Гетьманщини і Слобожанщини, 23 грудня отримав указ, в якому було запропоновано нарядити в похід козаків стільки, скільки запропонує Б.Мініх. Лише 4 січня 1737 р. врешті було визначено цифру в 15 000 чоловік; з них на Кримському напрямку планувалося задіяти 9 000, а на Очаківському - 6 000 чоловік [323, с. 4-5, 37; 366, с. 215-216, 243-244; 384, с. 357]. За планами на 1738 р., визначеними в Кабінеті Міністрів 20 січня, передбачалось нарядити під команду фельдмаршала Мініха 6 000 гетьманців та слобожан, 1 000 компанійців, 500 чугуївців та волохів. На додачу лівобережні полки мали вислати декілька тисяч козаків на Дніпровську флотилію. На Кримському напрямку планували задіяти 9 000 гетьманців і слобожан. Ще 1 000 козаків мусили виконувати патрульні функції в районі Ізюму, Тору та Бахмуту. В лютому на засіданні ГВК плани було деталізовано: 4 000 гетьманців та 2 000 слобожан призначалися під команду фельдмаршала Мініха, 6 000 гетьманців та 3 000 слобожан - під команду фельдмаршала Лассі [110, арк. 3; 324, с. 39; 332, с. 38]. В 1739 р. передбачалося мобілізувати до армії П. Лассі 6 000 кінних гетьманців та 3 000 кінних слобожан для Кримського походу, а також 3 000 піших гетьманців на флотилію в Азов. Для Хотинського походу армії Б. Мініха планувалося залучити 6 000 гетьманців, 1 000 регулярних слобожан та близько 2 000 запорожців [264, арк. 2; 324, с. 277; 378, с. 50]. З'ясувавши кількісні планові показники, слід розглянути вимоги до козацького контингенту, які висувала ГВК: а) виборний козак, який відряджався в далекий похід, не міг бути занадто молодим або старим (чіткого визначення віку для виборного не знаходимо); б) брав з собою в похід двох коней, рушницю з порохом, кулями та свинцем, спис, шаблю, сідло; в) забезпечував себе одягом, взуттям та провіантом на весь час походу. Урядові інструкції також забороняли висилати замість себе наймитів. Очолювати козаків мусила дійсна, а не наказна старшина. Ця вимога стосувалася і полковників-росіян [277, арк. 34; 323, с. 254]. Реально процес залучення козаків до походів у складі головних армій наштовхувався на певні ускладнення. На час виходу указу Кабінету Міністрів про підготовку до походу на Крим значна частина козацьких сил вже була задіяна в Польщі, де на серпень 1734 р. оперували з'єднання генерального обозного Я. Лизогуба (10 000 чол.) та прилуцького полковника Г. Ґалаґана (3 000 чол.). За проханням О. Шаховського частину з них відпустили додому, а їм на заміну прибули з Гетьманщини інші козаки. Ймовірно, саме ця ротація відображена в полкових документах як третій польський похід, причому для першого та другого походів вказані прізвища командирів козацьких загонів, а для третього - такого прізвища не знаходимо [16, арк. 26-28; 20, арк. 2; 294, арк. 1]. Перед лівобережними полками постала проблема нестачі боєздатних козаків, оскільки велика їх кількість перебувала в польських походах. Наприклад, у Київському, Прилуцькому та Чернігівському полках, звіти яких за січень-квітень 1735 р. збереглися, до Польщі було відряджено: з Київського полку - 777; з Прилуцького - 776 ; з Чернігівського - 2 270 козаків. На початок 1735 р. залишалося: в Київськомуполку - 1304; в Прилуцькому - 3282; в Чернігівському - 2598 козаків.
Loading...

 
 

Цікаве