WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

10 полковників, з них вибули 6, 70 полкових старшин, вибули - 39, 130 сотників, вибули - 56. Таким чином, склад генеральної старшини оновився на 66%, полковників - на 60%, полкової старшини - на 56%, а сотників - на 43%. На загал вище перерахованих посад у Гетьманщині було 219, з них 107 посіли нові люди. ________________________________________ * Підрахунки проведено за книгою В. Кривошиї "Українська козацька старшина" та даними, наведеними в таблиці № 13 ________________________________________ Вступ на старшинську посада у досліджуваний період міг здійснюватися через вибори " вільними голосами " та через призначення вищою інстанцією. Легітимним був перший шлях, прописаний у третьому пункті "Решительных пунктов" Д. Апостола. Він передбачав висування товариством сотні (полку) 2-3 кандидатів для заміщення вакансії. Особливо обумовлювалася вірність російському престолу та "знатность" кандидатів. Санкцію на вибори давав гетьман, під час дії ПГУ - його голова [151, арк. 53]. ГВК розглядала подані кандидатури і прийняте рішення оформлювала універсалом, який видавався на руки новопризначеному старшині. Він оголошував отриманий універсал у полковій канцелярії, копії цього документу розсилалися по всім сотням полку [215, арк. 1-4]. В реальності говорити про великий вплив товариства не доводиться, хоча на сотенному рівні ним не варто нехтувати. У вересні 1735 р., після смерті носівського (Київський полк) сотника І. Шаули на звільнену посаду претендував б. т. К. Шаула. Ця родина досить міцно контролювала Носівську сотню - перший прихід Шаул на сотництво датується ще 1675 р. Троє курінних отаманів та одинадцять козаків, за намовою К. Шаули, висунули на сотництво його та козака К. Гнатенка. Проте цей вибір опротестувала більшість козаків та міщан Носівки. Справа вийшла на рівень ГВК, але вплив Шаул, підтриманих полковою старшиною, переважив [19, арк. 2-16]. Прагнення заручитися згодою сотнян бачимо у родини Марковичів, які збирали підписи на підтримку кандидатури Івана Марковича на посаду роменського (Переяславський полк) сотника у листопаді 1738 р. [332, с. 50]. Формальне дотримання вимог " Решительных пунктов " про те, щоби кандидат " обид и разорений не чинил " зауважуємо у зверненні О. Шаховського до чернігівської полкової канцелярії. Правитель Гетьманщини запитував, чи не було образ від М. Богданова під час його полковництва. З полку надійшла негативна відповідь, згадано лише скаргу зн. т. Ф. Богдановича. Це при тому, що ще в 1728 р. до Глухова надходили скарги від товариства Седнівської сотні, мешканців с. Савинці та ін. [299, арк. 4, 7, 10]. На вищому рівні думка козаків не враховувалася навіть формально. Наприклад, у справах, пов'язаних з урядами гадяцького судді та полковника, бачимо лише підписи полкової старшини й сотників. Цікава деталь - абшитована старшина також брала участь у висуванні кандидатів.[126, арк. 2; 151, арк. 53]. Опис процедури такого висування знаходимо у щоденнику Я. Марковича. Під час Хотинського (1739) походу в наметі б. т. А. Полуботка зібралися генеральний осавул Ф. Лисенко та всі бунчукові, які були у цьому поході. Тут розглядалися кандидатури на найвищі посади - генерального судді, писаря, осавула та бунчужного, а також у полковники Прилуцького й охочекомонного полків. Дебати, очевидно, були бурхливими, оскільки тривали з 29 до 31 травня [332, с. 64-65]. Влада контролювала обсадження посад різноманітними способами. Існував прямий контроль - генеральний осавул Ф. Лисенко слідкував за виборами хорунжого в охочекомонному полку Павлова [259, арк. 2]. Але старшина звичайних полків, захищаючи свої корпоративні інтереси, вперто намагалася висувати своїх кандидатів - і була формально права. Попереднє затвердження кандидатур відбувалося на рівні ПГУ, остаточне - на рівні Кабінету Міністрів. Пройти крізь сито вдавалося не всім. Показова справа про вибори переяславського полковника у 1735 р., наслідком якої стало посилення контролю над тим, хто ж обійме найвищі старшинські посади. Після того, як В. Танського заарештували за зловживання, переяславська старшина запропонувала трьох кандидатів. ПГУ схвально поставилося до б. т. В. Томари, який вже мав досвід наказного полковництва. Проте Петербург відмовився затверджувати цю людину, звинувачуючи його у тому, що " он на Украине живучи разное старое поднимает " [360, с. 512]. О. Шаховськой намагався захистити В. Томару, стверджуючи, що той "в измене не был" і полком керував вправно. Але Кабінет Міністрів наказав до дійсного полковництва В. Томару не допускати і надалі надсилати до Петербургa кілька кандидатур. Голова ПГУ мусив таємно доповідати до столиці, хто з кандидатів є найкращим з точки зору престолу - таким чином від затвердження повністю усувалась українська частина ПГУ. З В. Томарою також все було не так просто. О. Шаховськой переслав до Кабінету Міністрів клопотання переяславської старшини про затвердження саме цієї людини [301, арк. 475-476].Російська влада, не бажаючи зайвий раз дратувати українців, тягнула час. Згодом справа розв'язалася сама собою, оскільки у Кримському (1736) поході В. Томара загинув [74, арк. 81]. У 1738 р. російський уряд вжив додаткових заходів для недопущення небажаних осіб на старшинські посади. І. Барятинський отримав наказ скласти таємний кваліфікаційний лист з характеристиками старшин; кадрові рішення приймалися на основі цих даних [424, с. 11]. Інший шлях набуття посади - призначення вищою інстанцією. Маємо два випадки призначення прямим імператорським указом: у 1734 р. стародубський сотник С. Галецький повернувся з Петербурга в чині генерального бунчужного, а його син Петро в той же час посів попереднє батькове місце [331, с. 423-425]; у 1738 р. покойовий Анни Іоанновни М. Маньківський був призначений сотником столичного міста Гетьманщини - Глухова [332, с. 17]. Цілком можливо, що серед старшини існувало невдоволення такимипризначеннями, але рівень указів жодним чином не дозволяв його демонструвати. Хіба що специфікою воєнних дій можна пояснити втручання російських воєначальників у процес призначення старшини. У 1737 р. за ініціативою Б. Мініха полковий сотник Ізюмського полку В. Капніст отримав посаду миргородського полковника [301, арк. 455; 332, с. 17]. В цьому випадку все було оформлено імператорським указом. Більш енергійно діяв П. Лассі у 1738 р. Під час Кримського походу, після фатальної для багатьох старшин битви при Чорній долині, цей воєначальник призначив П. Галецького , сина загиблого генерального бунчужного, на щойно спорожніле місце гадяцького полковника, а зн. т. П. Губаря - смілянським (Лубенський полк) сотником [151, арк. 2]. Той же П. Лассі у 1738 р. вимагав від ГВК надати Пилатовичу перше вакантне місце сотника [459, с. 207]. Вільне поводження зі старшинськими посадами не викликало захоплення у самих старшин, оскільки ця верства таким чином перетворювалася на службовців без права голосу. Гадяцька полкова верхівка (обозний П. Борзаківський, суддя В. Биковський, осавул О. Бугаєвський, сотники зіньківський та грунський І. Милорадович) спробували опротестувати призначення П. Галецького. Їхню скаргу підтримав голова ПГУ О. Румянцев, який також не виявляв
Loading...

 
 

Цікаве