WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

випадках сотник виступав полковим командиром. Його власна сотня у поході кількісно виглядала дещо інакше. Наприклад, у першому Польському поході сотні Київського полку налічували від 7 до 75 чоловік, в середньому сотенна команда складалася з 46 козаків [16, арк. 26-27] У цьому ж поході Прилуцький полк мав середню сотенну команду у кількості 52 чоловік [20, арк. 2]. Одиничність цих даних та потреба враховувати специфіку першого Польського походу не дозволяють робити ширших узагальнень щодо того, як же виглядає кількісно сотня під час далекого походу. Документи дозволяють визначити полкові команди у далеких походах 1736-1738 рр. та кількість сотень у полках. Провівши нескладні підрахунки, отримаємо інформацію про середню кількість козаків у сотенній команді (дивись таблицю № 9). За певним виключенням (Гадяцький, Лубенський та Миргородський полки) простежується значне зниження протягом війни кількості вояків у сотенних командах. Це пов'язано зі зменшенням кількості козаків , яких виставляла Гетьманщина до головних армій фельдмаршалів Мініха та Лассі. Але більше зацікавлення викликає інший аспект - зі зменшенням кількості козаків не зменшувалась кількість сотників, які вирушали у похід. Протягом всієї війни діяла норма , за якою 50 відсотків дійсних сотників командували своїми підрозділами у далеких походах. Навіть під час одного походу під орудою сотників з різних полків знаходилося від 30 до 293 шабель . Таким чином, під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр. сотники могли очолювати три види команд: міжполкові, полкові та сотенні. Міжполкові команди виглядали швидше виключенням, особливо однотисячна команда золотоніськго сотника К. Леонтовича. Жодного разу не зустрічаємо сотника на чолі міжполкової маршової команди. Натомість такий старшина на чолі полкової маршової команди - звичайна річ. Виступ сотника на чолі козаків власної сотні є найбільш характерним для головних походів. Чітко визначити традиційну чисельність міжполкової та полкової команди під орудою сотника неможливо. Вона залежала лише від завдання, для виконання якого сформована . Проте, жодного разу не спостерігається перевищення цифри у 1000 шабель. На величину сотенної команди впливали інші чинники - кількість козаків у сотні та у полку, обсяг полкової команди. Протягом війни кількість козаків у сотенній команді (за певними виключеннями) зменшується. Наявні матеріали дозволяють визначити чисельність команд, якими керували старшини полкового рівня. І полкова старшина, і полковники очолювали команди під час охорони кордонів та фортифікаційних робіт.(дивись таблицю № 10) Фортифікаційні команди значно рідше, ніж військові, очолювалися старшиною полкового рівня. Окремо за своїми кількісними показниками (30 778 чол.) стоїть загін І. Кулябки, який протягом двох років наглядав за козаками та посполитими на північній ділянці кордону по Дніпру. Така значна цифра, ймовірно, склалася як сума всіх команд (робочих та охоронних), що пройшли через руки лубенського обозного за два роки [310, арк. 2] У двох випадках (А. Волевач [41, арк. 2; 55, арк. 5] та С. Якимович [137, арк. 4]) осавули очолювали двотисячні робочі команди з козаків усіх полків, що вирушали за межі Гетьманщини - до Азова. У кордонах Гетьманщини старшини полкового рівня зведених загонів не очолювали, на відміну від власне полкових - таку команду гадяцький суддя М. Штишевський взимку 1737 р. повів на полонення криги [99, арк. 2]. Це не є винятком, оскільки через рік миргородський хорунжий К. Шкурка вів на Дніпро полчан з аналогічним завданням. Кількість людей у робочих командах полкових старшин коливалася від однієї до двох тисяч чоловік. До регулярної охорони кордонів полкові старшини залучалися інтенсивніше. Для полковників традиційним було командування загоном у 1500-2000 козаків з різних полків. Наприклад, переяславський полковник М. Богданов у 1736 р. очолював команду у 2000 шабель [45, арк. 4], а його колеги І. Хрущев та В. Кочубей роком пізніше мали провід над загонами у 1500 козаків кожен [117, арк. 2-3]. Свій полк командири також виводили на охорону кордону, але кількість козаків у цих випадках невідома. Традиційна форма указу вимагала від полковника виступу з усім полком, але більшість козаків навіть взимку перебувала у різних відрядженнях. Полтавчанин В. Кочубей, отримавши такий указ у грудні 1738 р., скаржився на мізерну кількість козаків, проте все одно мусив йти - ГВК на такі аргументи не зважала [249, арк. 12, 19, 65]. Зведені команди різних полків найчастіше очолювали полкові осавули (наприклад, прилуцький Г. Панкевич, чернігівський М. Мокрієвич, київський О. Гречка та ін.) Зазвичай такий загін налічував від 500 до 2000 шабель. Виключенням була команда ніжинського осавула С. Костенецького, під оруду якого потрапила майже третина з 16 666 козаків [120, арк. 2, 24-26], призначених влітку 1738 р. для охоронної служби. На початку війни відомі випадки, коли команду з 500-600 козаків одного полку очолював полковий старшина. Восени 1735 р. чернігівський обозний П. Сандурський та прилуцький осавул М. Мовчан повели відповідно 630 та 580 вояків до Української лінії [23, арк. 28; 28, арк. 13, 31]. В наступні роки такої практики не спостерігається. Тривожні походи дають далеко більший різнобій у кількісному складі команд. Відсутність старшин вищого рангу призводила до того, що прилуцький полковник Г. Ґалаґан приймав під свій пірнач 6000 козаків [72, арк. 14], а екстреність мобілізації примушувала його колег І. Хрущева та Г. Грабянку вирушати до загроженого місця з загонами у 500-600 шабель [125, арк. 2-7]. Говорити про якісь закономірності тут не видається можливим. Наявні у документах дані (дивись таблицю № 11) свідчать, що кількість людей у полковій команді не залежала від того, хто вів її у далекий похід. Як бачимо, лубенський осавул І. Павлов у 1737 р. керував практично тією ж кількістю козаків, як і полковник П. Апостол роком раніше. У полтавського осавула І. Левенця у 1736 р. в підпорядкуванні знаходилося в 2,5 рази більше козаків, ніж у нього ж через два роки, коли він носив чин обозного. У поході 1738 р. переяславський обозний С. Сулима мав майже втричі більше підлеглих, ніж київський полковник А. Танський. Але це - полкова команда,чисельність якої визначалася у ГВК, зважаючи на потужність полку та цьогорічні вимоги Б. Мініха і П. Лассі. Джерела подають дані про загони, сформовані для виконання певних доручень під час походу. Така інформація зведена в таблицю № 12. Ці загони мали різні причини утворення. Чернігівський хорунжий Г. Медушевський з 453 козаками вливався в шеститисячний корпус під Переяславом [74, арк. 47], гадяцький осавул О. Бугаєвський та його лубенський колега С. Корсун керували караулами навколо похідного табору, а один з лубенських старшин вів 500 чоловік для конвоювання понтонів [68, арк. 7-8, 12]. Такі завдання не передбачали самостійності командирів, чисельність їхніх загонів коливалася від 150 до 500 чоловік. Інші завдання ставились перед М. Мовчаном [68, арк. 7-8] та Д. Прохоровичем [78, арк. 4]. Збірний загін прилуцького осавула перейшов у підпорядкування генералу Шпігелю і діяв незалежно від наказного гетьмана Я.
Loading...

 
 

Цікаве