WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

поході звіт Шептаківської сотні про кампанію 1739 р. У цьому документі полковим командиром названо обозного М. Ханенка [234, арк. 2-8]. Спираючись на джерельний матеріал можна визначити, старшини якого рангу за відсутності полковника ставали на чолі полку та брали участь у походах взагалі. Полковими командирами в далеких походах 12 разів були обозні, 2 - судді, 4 - осавули. Всього ж у такі походи обозні ходили 15 разів, судді - 6, писарі - 4, осавули - 34, хорунжі - 23.(Підрахунки проведено на основі даних, вміщених у IУ розділі дисертації). Як видно з вищенаведеного, чіткого визначення того, хто має заміняти полковника, не існувало. Перше місце за полковником посідав обозний, що не дивно, оскільки його чин, другий у полку, за вже згаданою таблицею ГВК віднесено до військових. Звернімо увагу на інше. Лише у трьох випадках - Кримський (1736) похід Гадяцького та Лубенського полків та Дністровський (1738) похід Миргородського полку - обозний вирушив разом з полковником. У всіх інших випадках ці посадові особи або почергово виконували цивільні та військові функції, або, коли полк очолювався росіянином, на обозного припадали власне бойові походи. Ніжинський обозний І. Величковський, чернігівський П. Сандурський, переяславський С. Сулима, стародубські О. Єсимонтович та М. Ханенко відчули це на власному досвіді. Двічі командування полком покладалося на суддю. Це радше виняток, і обставини, що примусили ГВК діяти власне так, відомі. Так, у Кримський (1735) похід Гадяцький полк повів М. Штишевський через те, що жодного з полкових старшин не було в розпорядженні полкової канцелярії [17, арк. 3]. Прилуцький суддя М. Ягельницький був виряджений до полку у 1736 р. за настійливими домаганнями ГВК, яка погрожувала всіма можливими карами за відсутність хоча б двох дійсних полкових старшин у Кримському поході [46, арк. 16-18; 50, арк. 26-35]. Проте, однозначно стверджувати екстраординарність військових обов'язків судді не можна. Полковники (особливо це стосується П. Апостола та Г. Грабянки) абсолютно не вважали суддю чи писаря не бойовою старшиною і спокійно включали їх до складу бойових команд. Принаймні, тричі судді очолювали козацькі загони під час охорони кордонів. Схожим чином можна трактувати військові обов'язки писаря. Наприклад, брати Апостоли та Г. Грабянка, залучали писарів своїх полків до походів . Та не варто перебільшувати суб'єктивний момент. До Кримського (1738) походу прилуцький полковник Г. Ґалаґан залучив 5 полкових старшин. Цілком можливо, що до цієї кількості ввійшов писар. ГВК без зайвих вагань призначила у 1737 р. командиром козацького загону на кордоні писаря охочекомонного полку Ф. Левенця [123, арк. 2-3]. У 1738 р. ніжинський писар І. Кужчич отримав наказ про участь у Кримському поході і лише зважаючи на обставини мусив залишитися при полку [112, арк. 2]. Досить несподіваними виявились результати підрахунку військової активності осавулів та хорунжих. Крім того, що осавули очолювали полки, вони ще 30 разів вирушали у далекі походи під проводом старших командирів. Зважимо, що в кожному полку існувало по дві посади осавула та хорунжого. Таким чином на одну осавульську посаду припадає 17 виходів у далекий похід. Така кількість поступається лише показникам полковника. Несподівано малими є цифри, що стосуються посади хорунжого - близько 12 виходів у далекі походи. Разюче виглядають дані щодо командирів на охороні кордонів. На десять фактів участі осавула був лише один випадок, коли загін очолював хорунжий. Можна припустити, що цивільні функції хорунжого переважали над військовими, тоді як у осавула - навпаки. Отже, бачимо лише досить умовний розподіл цивільних та військових обов'язків між різними представниками старшини. Основний тягар військових обов'язків припадав на полковника (за виключенням росіян), обозного, осавула. Управлінські функції переважно виконували суддя та писар, що не заважало їм у ряді випадків брати участь у бойових діях. Кількість козаків, підлеглих старшинам різного рангу в походах різних видів, коливалась в залежності від обставин, в досить широкому діапазоні - від 15 [117, арк. 2-9] до 1000 [128, арк. 2] чол. (див. таблицю № 7). Проте середньостатистична команда включала в себе від 100 до 400 козаків. Цифра у 15 чоловік звучить певним дисонансом. Припустимо, що в цьому випадку ми маємо справу з вимогою надіслати на лінію дійсного сотника і навряд чи кількість підлеглих новомлинівського сотника І. Шишкевича обмежувалася 15 ніжинцями вже власне на кордоні. Проте невелика команда цілком могла діяти самостійно. Леплявський сотник Лазаревич переганяв людей з Правобережжя на Лівобережжя. Його завдання не передбачало ні великого загону, ні звітності комусь, крім полкового начальства [74, арк.93]. Документи фіксують випадки підлеглості сотнику від 700 до 1000 шабель -під час далекого походу це фактично полкова команда. Можна припустити, що у таких випадках мова йде про маршову полкову команду, яку сотник тільки вів до певного місця. Чудово ілюструє це твердження приклад борзенського сотника П. Забіли, якого ніжинська полкова канцелярія з 517 козаками досилала на лінію, де вже перебували двоє дійсних сотників цього полку [139, арк. 2]. Гіпотезу про маршовий характер великих команд підважує випадок з золотоніським сотником К. Леонтовичем, який у лютому 1738 р. біля фортеці Св. Параскеви керував 1000 козаків з різних полків [128, арк. 2]. У схожій ситуації в серпні 1736 р. діяв один з сотників Чернігівського полку (ймовірно, киселювський І. Лисенко або менський І. Сахновський), який привів до Переяслава команду у 738 шабель. Увійшовши до складу шеститисячного загону Г. Ґалаґана, що готувався дати відсіч татарам, чернігівець все одно залишався командиром, готовим в бою керувати полчанами, оскільки інших старшин тут просто не було [32, арк. 2-3]. У документах далеких походів діяльність старшини сотенного рівня відбилася меншою мірою. Наявні дані наведено в таблиці № 8. Несамостійний характер мали дії сотників Переяславського та Гадяцького полків, які очолили вояків, відряджених до двотисячного загону прилуцького осавула М. Мовчана [68, арк. 4, 6]. Про самостійні завдання можна говорити лише у випадках з устивицьким сотником В. Короленком, який командував нічним дозором з козаків різних полків [68, арк. 8] та з баришівським сотником С. Сулимою, який переходив у розпорядження князяГессен-Гомбургського [68, арк. 8]. Дві команди мали відверто маршовий характер. Чорнуський сотник П. Троцький, за дорученням генерального хорунжого Я. Горленка, привів 6 сотень під Царичанку, не чекаючи на весь Лубенський полк. Така поспішність викликана тим, що 16 000 корпус Я. Горленка збирався в Кримський похід дуже повільно, і він усіма засобами прискорював цей процес [68, арк. 7]. Схожий характер мав похід 442 гадячан у Польщу, де вже перебував полковник Г. Грабянка з основними силами та майже всією полковою старшиною. Цікавий нюанс - під командування опішнянського сотника І. Корицького на час походу перейшли чотири значкових товариша [25, арк. 27]. Це стало можливим завдяки його статусу полкового командира, за звичайних обставин значкові сотнику не підлягали. У вищенаведених
Loading...

 
 

Цікаве