WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

поведінку військ абсолютно нормальною і гостро обурювався на пропозицію Кабінету Міністрів не брати возів без платні у місцевих мешканців. Фельдмаршал заявляв, що війська захищають мирних мешканців від ворога і ці мешканці повинні терпіти незручності, викликані війною [366, с. 61-62]. Погіршення економічного стану козацтва невідворотно тягнуло за собою зниження боєздатності. Завдяки регулярним ревізіям керівництво Гетьманщини чітко усвідомлювало це. Переписи фіксують надзвичайно малу частку заможного козацтва. Наприклад, у 1736 р. у Прилуцькому полку " ґрунтовних " та " среднеґрунтовних " козаків налічувалося 467 чол., а " малоґрунтовних " та " весма нищетних " - 6312. В інших полках картина не менш промовиста. У Миргородському полку забезпечених козаків було 356, погано забезпечених - 4 727; у Лубенському, відповідно, 1 202 та 11 970. В особливо складному становищі знаходилася Київська полкова канцелярія, яка мусила виставити 850 виборних, маючи лише 237 козаків з нормальним господарством [277, арк. 153-155]. В Інституті рукопису НБУ зберігається ревізька книга Миргородського полку за 1737 р., що дозволяє визначити зміни, яки відбулися порівняно з минулим роком. Загальна кількість козаків зменшилася з 5 083 до 4 490, тобто на 593 особи. Одночасно задекларована кількість виборних (1488 чол.) не змінилася. Очевидно, полкова канцелярія заміняла вибулих виборних , переводячи до цієї категорії підпомічників. Під час ревізії охарактеризовано економічне становище виборних (на жаль, за попередній рік такої характеристики не маємо). З 1 488 виборних до " среднеґрунтовних " віднесено 203 козака, до " малоґрунтовних " - 1 154, а до " нищетних и весма убогих " - 131. На загал, кількість забезпечених козаків за рік знизилася з 356 до 220 [281, арк. 7-8]. До кінця війни становище погіршилося, що засвідчують ревізькі книги Лубенського та Прилуцького полків за 1740 р. Порівняно з 1736 р. кількість козаків у Лубенському полку скоротилася з 13 712 до 9 167, тобто з компутів за тих чи інших обставин вибуло 4 005 осіб. Спостерігається також тенденція зменшення кількості заможних козаків, які власне і мусили служити як виборні. Якщо у 1736 р. налічувалося 1 202 " ґрунтовних " та " среднеґрунтовних " козака, то у 1740 - вже тільки 413 [278, арк. 2]. Схожу картину дає Прилуцький полк. Кількість козацьких обійсть тут зменшилася з 6 779 до 3 881, тобто на 2 898. Заможних козаків залишилося лише 68 у порівнянні з 479 в 1736 р. [280, арк. 10-16]. Зменшення кількості виборних привертало увагу ГВК. Констатуючи, що багато козаків загинуло, а живі зубожіли, ГВК все ж вимагала від полкових канцелярій поповнювати лави виборних. Під проводом О. Румянцева у грудні 1738 р. відбулося спеціальне засідання ГВК, присвячене доукомплектуванню виборних. Генерал-аншеф вважав, що цю проблему можна вирішити через посилення відповідальності командирів. Відтепер за невідповідне спорядження виборного полковій старшині загрожував не тільки штраф у 1 крб., а й конфіскація всього майна. Незважаючи на це доукомплектування просувалося дуже повільно і навесні 1739 р. О. Румянцев розіслав до полків штаб-офіцерів для прискорення процесу [124, арк. 2-5]. Фактичний зрив мобілізації козаків до армії П. Лассі показав, наскільки виснаженим є лівобережне козацтво [378, с. 41-42]. Опір мав різні форми. Найгостріша з них - повстання, видавалася абсолютно неможливою, хоча й спокусливою. Про спробу відкритого опору повідомляв Х. Манштейн. У 1738 р. селянин проголосив себе сином Петра I і почав підбурювати односельців, які вирішили підтримати його. Проте місцевий сотник негайно повідомив про заворушення О. Румянцеву і " царевича " заарештували [339, с. 154-155]. Росіяни розуміли малу ймовірність повстання під час війни. Імператриця відкидала такі побоювання в одному з листів до Б. Мініха, наголошуючи на величезній кількості військ у краї [326, с. 47]. Іншим виходом були втечі. Вони викликали куди більшу стурбованість керівництва ПГУ. І. Барятинський звертався до Кабінету Міністрів влітку 1737 р. за інструкціями, повідомляючи про масовий перехід мешканців Гетьманщини на Правобережжя [323, с. 388]. Аналогічну інформацію, тільки тепер вже мова йшла про Слобожанщину, подав роком пізніше до Петербургa О. Румянцев [324, с. 410]. У відповідь голови ПГУ отримували хіба поради оприлюднювати укази про покарання втікачів. Факти масових втеч козаків та селян підтверджуються документами, укладеними на полковому та сотенному рівні. Ще на початку війни (березень 1736 р.) китайгородська та царичанська сотенні старшини повідомляли до полкової канцелярії про втечу до Кодака та інших запорозьких містечок 16 козаків і 92 селянина. Головною причиною втеч старшини вважали викликані війною " диючыеся им несносные тягости " [73, арк. 2-8]. Той же Полтавський полк звітував у 1737 р. до ГВК про спустіння 1507 козацьких та 3900 селянських обійсть, що не дозволило виконати план збору податків [106, арк. 3]. Такі втечі характерні не тільки для прикордонних полків. У Гадячі спостерігається схожа картина. Тут з 1737 по 1738 рр. втекло більше двох тисяч козаків і замінити їх не було ким [146, арк. 23]. Інший шлях, який дозволяв уникнути обтяжливої служби, пов'язаний зі зміною статусу. О. Шаховськой у січні 1736 р. скаржився до Петербург на значну кількість людей, які у мирний час були вписані до козацьких компутів, а після початку війни видавали себе за селян [322, с. 36]. Розповсюдженим виходом був продаж козаком свого ґрунту, найчастіше старшині. Після втрати землі козак перетворювався на підсусідка і не мусив відбувати службу. Старшини розглядали таких людей як особисто залежних, що відбивалося в мові документів. Наприклад, бахмацький (Ніжинський полк) сотник В. Покотило, звітуючи про продаж ґрунтів козаками, вживав визначення " разним владелцам спродалося чили так поддались ". Його сотня з 1736 по 1738 рр. втратила у такий спосіб 62 козака, з них 42 продали свої землі підполковнику Юсту, 11 - сотнику охочекомонного полку В. Часнику, 6 - генеральному підскарбію А. Марковичу і 3 - б. т. М. Скоропадському [330, с. 114-116]. Керівництво Гетьманщини чітко усвідомлювало, що у такий спосіб козаки тікають від служби. Прагнення зберегти козацьке військо призвело до появи у січні 1739 р. імператорського указу, який забороняв козакам продавати землі [488, с. 162]. Для з'ясування кількості підсусідків регулярно влаштовувалися слідства. Наприклад, такий захід відбувся у Новгородській (Стародубський полк) сотні у 1739 р. і за його результатами всі підсусідки отримали свою частку загальнонародних повинностей [415, с. 49-50]. Козак міг також бути курінчиком при старшині. У такому випадкув поході він перебував у почті свого зверхника і звільнявся від сотенної служби. На практиці курінчик міг замість участі у поході сплатити старшині певну суму. На початку війни, у листопаді 1735 р., ГВК наказала повернути курінчиків до сотень, але традиція не хотіла вмирати. Навесні 1736 р. фіксуємо спробу лубенських старшин відстояти право на курінчиків [46, арк. 25-26], а у квітні 1738 р. О. Румянцеву знову доводилося нагадувати про неможливість такого використання козаків, тільки тепер вже
Loading...

 
 

Цікаве