WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

використовувалися у далеких походах, за кордони Гетьманщини мали висилати тільки їх [277, арк. 32-34]. До 1738 р. ця категорія козаків також обкладалася податком у 10 копійок на рік, згодом його скасували [106, арк. 2-3]. До категорії підпомічників потрапляли козаки малоземельні та безземельні, які не займалися промислами. Межею, що розділяла виборного та підпомічника, став врожай у 5 чвертей хлібу та 10 возів сіна щороку. Витрати виборного частково розподілялися між кількома підпомічниками, причому інструкція ГВК спеціально зауважувала, що сума зібраних грошей має бути значно меншою, ніж 31 крб. 22 коп. (сума, яка витрачалася на повне спорядження козака), оскільки кінь, рушниця і т. ін. не вимагають щорічного оновлення. Крім того, підпомічники виряджалися у ближні походи, та й то не щороку [277, арк. 25, 60]. Окремою категорією слід вважати регулярних козаків, які отримували за свою службу гроші. Навесні 1736 р. в Гетьманщині існувало три підрозділи регулярного козацтва: надвірна корогва (78 чол.), полк Часника (294 чол.) та полк Павлова (325 чол.) [50, арк. 41]. До складу охочекомонного полку входили старшини різного рангу (полкові, сотенні, отамани), дво- та однокінні козаки, а також молодики, які не мали бойового досвіду. Окремо до компуту вписувалися "значні" козаки, яких, наприклад, у полку В. Часника d 1738 р. було восьмеро [268, арк. 3]. О. Апанович стверджувала, що за своїми бойовими якостями компанійці значно поступалися лівобережним і слобідським козакам. Незрозуміло, на чому ґрунтується таке твердження. У своїх негативних оцінках російські воєначальники говорили саме про гетьманців та слобожан. Окремих скарг щодо компанійців не знаходимо, хоча Б. Мініх чітко відокремлю регулярних козаків від інших [324, с. 39]. Про боєздатність компанійців свідчить збільшення їхньої чисельності протягом війни. Кількість шабель у полку В. Часника у 1739 р. зросла до п'ятисот [268, арк. 3]; у другій половині 1737 р. за ініціативою голови ПГУ І. Барятинського розпочато комплектування третього охочекомонного полку, який очолив Гнат Часник [323, с. 734]. Козацькі господарства значно постраждали внаслідок війни. Аналізуючи причини, треба звернути увагу на зміни щодо платні козакам. Корпуси Я. Лизогуба та Г. Ґалаґана, перебуваючи у Польщі у 1733-1735 рр. , під час походу регулярно отримували платню. Повної інформації щодо виплачених грошей немає, але у 1734 р. Я. Лизогуб отримав для роздачі козакам 5 569 крб. 18 коп. [64, арк. 4-5]. Саме на цей час припадає початок розслідування причин, які спонукали попередні російські уряди до виплати жалування козакам. Кабінет Міністрів, в межах політики зменшення дефіциту бюджету [321, с. 310], прийняв рішення про несення козаками служби власним коштом. Навіть провіант під час далекого походу видавався гетьманцям під умовою пізнішого відшкодування [39, арк. 2]. Неефективна система самозабезпечення козаків провіантом та важкі умови літнього степового походу тягнули за собою хвороби серед гетьманців. Вже через півтора місяці після початку Кримського (1736) походу Гадяцький полк мав 10%, а Київський - 32% хворих [238, арк. 5-7]. Наприкінці походу попереду війська додому відправили 1752 хворих козака на чолі з гадяцьким суддею М. Штишевським [68, арк. 17]. Це складає 11% від 16 000 гетьманців, які вирушили у похід навесні. Але напевно цей відсоток наприкінці кампанії був значно вагомішою часткою корпусу Я. Горленка. "Сказки" козаків Чернігівського полку свідчать, що було принаймні ще одне відрядження небоєздатних до Гетьманщини. Хворі, піші та поганокінні козаки після захоплення Перекопу повернулися до Кодаку [33, арк. 3-6]. Російський генералітет не чітко усвідомлював специфіку козацької служби, яка вимагала від вояка бути одночасно господарем. Козак, для підтримання власної боєздатності, мусив вчасно повернутися до праці або отримати матеріальне забезпечення з інших джерел. З одного боку, іноді високі російські посадовці зважали на таку потребу. О. Шаховськой, зокрема, клопотався про виплату козакам грошей [321, с. 4], а Б. Мініх у грудні 1735 р. відпустив козаків Чернігівського та Стародубського полків (командир - чернігівський обозний П. Сандурський) з лінії "ради дороговизны"[1, арк. 2]. З іншого боку, коли генерали вважали за потрібне затримати козаків - жодні логічні аргументи не діяли. Так, в 1736 р., після виснажливого походу, 6 000 козаків затримали для відбиття можливого татарського нападу. Генеральний хорунжий Я. Горленко наполягав на демобілізації всіх його вояків, оскільки від затримки могли померти не тільки козацькі коні, а й самі козаки. Всі звернення Я. Горленка жодного ефекту не принесли [68, арк. 17-18]. Для підпомічників війна виявилася не менш виснажливою, ніж для виборних. Влада, не вагаючись, порушувала два найважливіших права, які були надані підпомічникам імператорським указом: не ходити у далекі походи та не залучатися до ближніх походів щороку. У далеких походах підпомічники використовувалися вже з 1736 р., коли Київський полк включив їх до своєї команди, посилаючись на нестачу виборних [50, арк. 40]. Полкові канцелярії пояснювали незаконну практику, перш за все, відсутністю виборних, яких російські офіцери не хотіли відпускати зі своїх команд [139, арк. 3]. Ще частіше порушувалася норма, яка забороняла висилати підпомічника у ближній похід щороку. На користь цього свідчать дотичні, але переконливі аргументи. Часто старшини не могли виконати певних розпоряджень ГВК через відсутність вільних козаків, як виборних, так і підпомічників [99, арк. 2; 145, арк. 68, 80]. У 1737-1738 рр. для охорони кордонів мобілізовувалися не тільки козаки, а й селяни та міщани, що також свідчить на користь щорічної мобілізації підпомічників [323, с. 471; 324, с. 331]. Отже, власне козацькі обов'язки підпомічниками під час війни перевиконувалися. Чи вимагали від них одночасно грошових внесків для забезпечення виборного, достеменно невідомо, але досить сумнівно з огляду на економічне становище підпомічників. Цілком можливо, що допомога виборним, якщо вона й була, носила натуральний характер. Принаймні, на це натякає звіт Гадяцької полкової канцелярії, яка розділила піших козаків на тих хто може або не може утримувати чужого коня [22, арк. 7-8]. Однаково негативно на всі категорії козацтва впливало збирання харчів та волів для потреб регулярної армії. Уповноважені офіцери найчастіше розраховувалися не грошима, а квитанціями, які російський уряд не погасив і через три десятки років [364]. Нестача продовольства у населення призвела до того, що навіть Б. Мініх запропонував постачати до Гетьманщини харчі з російських губерній та видавати їх за вищезгаданими квитанціями [423, с. 8]. Іншою проблемою були зловживання регулярних військ, характер яких описується, наприклад, у скарзі козаків с. Авдіївка Понуринської сотніСтародубського полку. Вони писали, що росіяни забирають сіно та підводи. Війта, який наважився спитати у солдат документи, просто побили [104, арк. 2-6]. Увагу Б. Мініха на такі речі звертали голови ПГУ О. Шаховськой та І. Барятинський, причому останній навіть пропонував вивести деякі частини до Росії [366, с. 92, 183]. Б. Мініх вважав
Loading...

 
 

Цікаве