WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

прибитие стяжания и ответу". За паперами генерального хорунжого простежується виконання значковими товаришами обов'язків ординарців при командирі свого корпусу та російських офіцерах [68, арк. 5-6]. Як свідчать звіти Ніжинського та Лубенського полків, значкові товариші в головних походах іноді наглядали за армійським обозом та погоничами волів. Трохи докладніше про це йдеться у доповіді І. Барятинського Кабінету Міністрів. Правитель Гетьманщини 17 лютого 1738 р. писав, що купівля волів для армії вже розпочалася. Зважаючи на потрібну кількість (35 000 шт.) І. Барятинський віддав наказ переписати всіх волів Гетьманщини та Слобожанщини. Для цього при ГВК створили комісію, до якої, крім інших старшин, увійшли й значкові товариші. Окремим указом значкові та бунчукові призначались старшими над погоничами волів у майбутньому поході [244, арк. 9-10; 261, арк. 18-22, 36-40]. Форми участі значкових товаришів у "тривожних" походах обумовлювались масштабами залучення полку. Якщо весь полк підіймався по тривозі, то якомога більша кількість значкових товаришів закликалась під полковий прапор. Так, у січні 1738 р. Гадяцький полк виставив 4 полкових старшин, 7 сотників, 18 значкових товаришів та 500 козаків. Схоже становище склалося і в Прилуках - 2 полкових старшин, 2 сотників, 22 значкових товаришів і всього 155 козаків. [125, арк. 7; 144, арк. 2, 7-13]. Інша ситуація складалася тоді, коли від полку по тривозі вимагали вислати певну команду. Ії досить часто доручали значковому товаришу. У вересні 1738 р. деякі полки вислали в похід команди під керівництвом значкових товаришів : Гадяцький (308 козаків) - командир В. Яворський; Стародубський (320 козаків) - командир М. Юркевич [152, арк. 2, 99, 216]. Часто значкові товариші залучались до планової охорони кордонів. Відомості про цей вид служби фрагментарні. Лише в одному документі знаходимо зведені дані по прикордонним службам 8 полків за 1736 - початок 1738 рр. [117]. Укладачів цієї відомості більше цікавила кількість відряджених козаків, ніж імена їхніх командирів чи точний пункт призначення. Вряди-годи інформація про прикордонну службу значкових товаришів міститься у полкових звітах про розкомандування та відомостях про службу старшин (див. таблицю № 17). Козаки залучались до охорони кордонів у два способи. Полк охороняв свою ділянку кордону, виділяючи старшин і козаків для залог редутів та патрулювання. Крім того, в ключових точках, (Київ, Переяслав) по Дніпру та на Українській лінії зосереджувались великі команди, які складалися з козаків різних полків. Полкові загони до таких команд найчастіше приводили значкові товариші. Крім того, в окремих випадках ГВК наказувала відіслати невеликі загони з полків до певних місць на кордоні. В подальшому значкові або залишались в розпорядженні командирів козацьких військ, або призначались для нагляду за окремою ділянкою кордону. В такому випадку під їх керівництво потрапляли не тільки козаки власного полку. Наприклад, зн. т. Переяславського полку Вакулов, резидуючи у Козловському редуті (на Дніпрі), мав у своєму розпорядженні переважно київських козаків [14, арк. 5]. Така служба могла затягнутися і на два роки, як у вже згаданого Вакулова. Нестача значкових призводила до того, що команди їхнього рівня почали доручати виборним козакам. Київський полк відрядив влітку 1737 р. 60 чоловік до фортеці Св. Параскеви з козаком Швецем, а Лубенський на початку 1738 р. направив 65 чоловік до Кам'яного перевозу під командою козака Г. Божка. [117, арк. 6-7]. Серед цивільних функцій значкових можна виокремити такі: управління полками та сотнями; виконання доручень ГВК; керівництво фортифікаційними роботами. Нестача дійсної старшини залишала полки та сотні в руках людей без досвіду управління. Ніжинський полковий суддя Л. Гроновський у травні 1738 р. скаржився, що ті, хто виконує обов'язки сотників " весьма простолюдны " [139, арк. 3]. Доля закидала значкових товаришів навіть на полковий рівень. В серпні 1736 р. зн. т. Білич очолював Прилуцьке полкове правління , а двоє його колег в травні цього ж року засідали в Гадяцькому полковому правлінні [56, арк. 3]. Іноді виконання доручень ГВК призводило до зосередження в руках значкового товариша влади, не властивої його рангу. У жовтні 1738 р. зн. т. Ніжинського полку І. Яровий перевіряв стан фортець на Переяславщині, маючи досить широкі права для прискорення ремонтних робіт. Київська ж полкова старшина, яка не прислухалась до слів значкового товариша М. Забіли з приводу прискорення ремонту, отримала догану від ГВК та мала сумнівне задоволення пояснювати стан справ вже ПГУ [145, арк. 247-251]. За наказом ГВК значкові призначалися також для збору волів [244, арк. 9-10] або коней [249, арк. 10] , до комісії для розслідування прикордонних суперечок з поляками. До останньої з українського бокуувійшли значкові товариші С. Славатинський, С.Юркевич, Г.Булашевич, І.Малишевський. На них покладався розгляд непорозумінь на місці, збирання свідчень і т. ін.[146, арк. 32]. Значкові товариші очолювали полкові команди на різноманітних допоміжних роботах, які доводилось виконувати в межах Гетьманщини і поза ними. Великої кількості робітників вимагав захоплений у 1736 р. Азов. ГВК сформувала загін у 15000 чол., які у серпні-жовтні 1736 р. ремонтували цю фортецю. Відомо, що з 5 полкових команд 3 очолювали значкові товариші: Прилуцький полк - П. Онишкевич [74, арк. 10] ; Чернігівський полк - Я. Корчевський [31, арк. 2] ; Стародубський полк - І. Малашенко та П. Губчиць [41, арк. 2]. Такі завдання для значкових товаришів не мали виключного характеру. Схожими справами у Воронежі займалася команда прилучанина Ф.Сологуба [74, арк. 10] , на Українській лінії - лубенця Д. Савурки [70, арк. 5] , в Брянську - чернігівця Кохановського [32, арк. 3]. Значкові стикалися з різноманітними роботами. У січні 1737 р. гадячанин С.Цюпка вів команду на розрубання криги [99, арк. 2] , а його колеги Я. Зубко (Ніжинський полк) та І. Бобруйко (Київський полк) в грудні 1738 р. переймалися ремонтом Переяславської фортеці [249, арк. 44]. Таким чином, аналіз майнового становища козацтва напередодні війни 1735-1739 рр. засвідчив, що більшість рядових вояків не могли відбувати службу в повному обсязі та, перш за все, витримувати далекі походи, які російські воєначальники передбачали здійснити. Реакцією імперського керівництва стала реформа 1735 р., за якою було здійснено поділ козаків на виборних та підпомічників. Фактично, підпомічник мусив сплачувати державі не "податок кров'ю", а інші, матеріальні види податків, що виводило його поза коло "людей меча". Спокійне сприйняття козацтвом реформи 1735 р. засвідчило, що на цей час військове самоусвідомлення цього стану змінюється. Участь старшин у війні дуже показова з точки зору станової еволюції. Події 1735-1739 рр. демонструють наявність старих, генетичних рис козацької старшини власне як військової еліти, провідника стану, для якого виправданням існування є війна. Найопукліше це проявляється у відсутності чіткого розподілу козацьких рангів на цивільні та військові, що не сприймалось як щось надзвичайне сучасниками. У воєнних умовах реанімувалися деякі архаїчні
Loading...

 
 

Цікаве