WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

17 серпня 1739 р.). Звичайно, не завжди їхня служба була такою звитяжною. Досить часто бунчукові наглядали за погоничами волів чи супроводжували трофейну худобу до території Гетьманщини [244, арк. 10; 332, с. 76, 79, 81, 83]. Бунчукові товариші залучалися також до тривожних походів. Так, у січні 1738 р. ГВК отримала звістку про наближення татар. Відбиття нападу доручили генеральному осавулу Ф. Лисенку. Він, не чекаючи мобілізації всіх козаків, вирушив до кордону з жолдаками, компанійцями та ближніми сотнями Ніжинського полку. До цієї команди увійшли 7 бунчукових, які знаходились у Глухові [125, арк. 2-3]. Досить часто підняті по тривозі полки, за відсутності інших старшин, очолювали бунчукові товариші. У серпні 1736 р. голова ПГУ І. Барятинський наказав зібрати під Переяславом 6000 гетьманців. Чернігівський полк терміново нарядив 200 чоловік під командуванням б. т. Павла Ломиковського [49, арк. 2-3]. За схожим сценарієм розгорталися події у серпні 1738 р. Тривожний похід очолив генеральний обозний Я. Лизогуб. Команду Київського полку (488 козаків та 406 посполитих) привів до табору Я. Лизогуба б. т. Дем'ян Рубець [152, арк. 89, 192]. За форс-мажорних обставин бунчуковий міг командувати на рівні, вищому за полковий. У вже згаданому тривожному поході в серпні 1736 р. шеститисячний корпус під Переяславом мав очолити прилуцький полковник Г. Ґалаґан, а до його прибуття ГВК доручила командування б. т. Я. Якубовичу [74, арк. 10]. Більш тривалими та виснажливими, ніж тривожні походи, були планові заходи по охороні кордонів. Іноді бунчуковий тільки супроводжував доручену йому команду на кордон, передаючи її до рук інших офіцерів. Так, у листопаді 1736 р. В. Гудович прийняв від прилуцького полковника Г. Ґалаґана 1931 козака з різних полків, якими командував тільки на марші до Києва. Схоже доручення від ГВК мав б. т. Г. Покорський, який у травні 1738 р. привів 267 козаків та посполитих Полтавського полку до Переволочни. Далі їх долею переймався нехворощанський сотник К. Прокопович , а Г. Покорський повернувся до Глухова [76, арк. 2-3; 156, арк.]. Не завжди бунчуковим товаришам вдавалося обмежитися тільки супроводом козацьких загонів. Кількамісячна служба на Українській лінії була виснажливою навіть для старшин. Бунчуковим доводилося керувати фортифікаційними роботами, як це робив восени 1736 р. неподалік фортеці Бузовської В. Савич [42, арк. 2-3]. Іноді вони забезпечували командування інформацією. Такі обов'язки покладалися на Я. Затиркевича, 600 козаків якого патрулювали місцевість неподалік гирла Самари в жовтні-листопаді 1736 р. [75, арк. 9]. Перебування на лінії могло затягнутися. На це скаржився у приватному листі Г. Юркевич, який стояв з командою при фортеці Орловській з березня 1739 р. і сподівався потрапити додому хіба що у вересні [283, арк. 12-13]. Не можна стверджувати, що така тривала служба на кордоні була правилом. Деякі бунчукові товариші, які прибули на Українську лінію в березні 1739 р., були відряджені генеральним обозним по окремим фортецям. Служба більшості з них тривала до 15 квітня, коли вони вирушили додому з наказом готуватися до походу в складі армії фельдмаршала Мініха.[332, с. 69-71]. Звичайно, в умовах воєнізованої системи "цивільність" служб бунчукових товаришів була багато в чому умовною. Наприклад, у 1736 р. б. т. В. Биковський наздогнав війська генерального хорунжого Я. Горленка вже на марші. Він привіз 3101 рушницю, які були роздані найгірше озброєним козакам. Але далі у Кримському поході цей бунчуковий участі не брав, повернувшись до Глухова зі звітами полкових старшин про роздану зброю [68, арк. 3-4]. Такі доручення не були винятком. У березні 1737 р. б. т. Я. Якубович перед початком походу роздав козакам усіх полків 53 пуди пороху, про що представив звіт до ГВК [87, арк. 2]. Під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Гетьманщина постачала армії, крім іншого, волів та продовольство. До закупок залучалось чимало бунчукових. Так, у 1738 р. семеро купували волів, а п'ятнадцятеро - провізію. За річним звітом про служби бунчукових ця комісія була наймасовішою. Нагальною проблемою, розв'язання якої не припинялося, залишалась кодифікація українського права. Склад комісії часто змінювався, але постійно до неї входив хтось з бунчукових - С. Чуйкевич, Г. Козминський, П. Волевач та ін. Одна з комісій, які діяли у 1730-х рр., переймалася прикордонними проблемами з Річчю Посполитою. До неї, серед інших старшин, входили і бунчукові [261, арк. 7-9]. Надмірне навантаження, яке витримувала Гетьманщина у зв'язку з війною, призводило до вичерпання людських та матеріальних ресурсів. Часто старшина на місцях просто не встигала реагувати на велику кількість указів та доручень, які надходили з Глухова. ГВК знайшла вихід у надсиланні своїх представників, які контролювали виконання розпоряджень на полковому рівні. Досить часто такими контролерами ставали бунчукові. Найбільші нарікання викликав стан козацьких команд, які вирушали у похід. У квітні 1738 р. гадяцький писар І. Ситенський доповідав, що плани ГВК відносно додаткового наряду 991 козака до армії фельдмаршала Лассі є нездійсненими. Річ у тому, що близько 2000 козаків втекли зі своїх обійсть і це значно знизило мобілізаційні можливості полку. До Гадяча вислали підполковникаКольчугіна та б. т. Гамалію. З їхньою допомогою полк виставив додаткову команду, але більшість козаків у ній були беззбройними та пішими [146, арк. 23, 54]. В екстраординарних випадках ГВК одразу надсилала контролера, який слідкував за швидкістю збирання козаків. Так сталося у серпні 1736 р., коли реальною виглядала небезпека татарського нападу. Для нагляду до Чернігівського полку надіслали б. т. А. Милорадовича, який слідкував за відрядженням вояків до корпусу прилуцького полковника Г. Ґалаґана [49, арк. 2]. Точні відомості про втрати полків були життєво необхідні командуванню для планування майбутньої кампанії. Інформація з місць вимагала перевірки, оскільки в інтересах полкової старшини було подати завищені цифри, що призвело б до зменшення вимог у наступному році. Такі завдання могли доручатися бунчуковим товаришам, як це було у грудні 1736 р., коли А. Дубянський зібрав інформацію про всі розкомандирування і втрати Стародубського полку за рік. Аналогічне доручення у Прилуцькому полку виконував військовий товариш І. Фалчевський [71, 2-4; 74, арк. 5]. Чималим тягарем на плечі мешканців лівобережних полків лягали фортифікаційні роботи. Посполитих та козаків відривали від ланів часто у розпал польових робіт. На масові втечі уряд відповідав посиленням контролю. Наприкінці 1736 р. б. т. В. Завадовський інспектував команду стародубського осавула П. Немировича. Останній не зміг виконати завдання по ремонту своєї ділянки Української лінії, оскільки з його загону втекло 594 особи. За результатами перевірки кожен полк мав доповісти про заходи, вжиті до втікачів [70, арк. 5]. Однією з проблем для полкової та сотенної старшини став ремонт укріплень навколо міст та містечок. ГВК вимагала проведення робіт з січня 1738 р., але спочатку старшині вдавалося виправдовуватися відсутністю людей, збиранням хліба і т. ін. Пожвавився процес у вересні 1738 р.,

 
 

Цікаве

Загрузка...