WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

тих, хто має універсали на звання військових товаришів, але не відбуває служби ні як бунчуковий, ні як значковий товариш. Ці люди мали прибути до столиці для визначення їхньої подальшої долі [50, арк. 35-38; 276, арк. 1-2]. Можна припустити, що звання військового товариша в 1730-х рр. не мало в очах керівництва Гетьманщини певного статусу. Кожен представник значного товариства мусив пристати до лав або бунчукового, або значкового товариства з чітко окресленими правами та обов'язками. Можливість виконувати свої обов'язки для бунчукових товаришів залежала від їх економічної спроможності, що ставить питання про наявність у них рангових маєтностей. В. Панашенко зазначає, що кожному бунчуковому на чин належало 200 дворів. Спроба знайти підтвердження цієї інформації у джерелах та літературі виявилася марною. Навіть обсяг рангової маєтності викликає сумнів, оскільки така ж кількість дворів виділялася на ранг генеральній старшині - писарю, осавулам, хорунжому та бунчужному [501, с. 43, 58]. Відсутність рангових маєтків не звільняла бунчукових від служби. В очах державної влади володіння землею та залежними селянами було можливим лише за умови несення відповідних обов'язків. В 1737 р. ГВК збирала інформацію про людей, які "в никаком звании находятся, а имеют доволние ґрунти, з яких им надлежит отбуват служби" [276, арк. 1-2]. Одночасно не існувало жорсткого визначення кількості землі, з якої власник міг (або мав) відбувати службу бунчукового товариша. Саме звання надавалося персонально; бунчукові володіли різними за обсягом маєтностями і несли при цьому однакову службу. Намагання передати звання у спадок призводило до цікавих колізій. У 1735 р. А. Гудович, відчуваючи наближення смерті, виклопотав у ГВК універсал, який підтверджував статус бунчукових товаришів за його синами. Ба більше, двоє його синів, нероздільно ведучи господарство на батьківській землі, мали відбувати службу почергово. З чого виходив О. Шаховськой, затверджуючи таке рішення? Можливо він вважав, що безглуздо вимагати збільшення служби з тієї ж кількості землі. Ймовірним виглядає і наявність у А. Гудовича зв'язків, які забезпечили сприятливе розв'язання проблеми. Проте у серпні 1736 р., вже після смерті О. Шаховського, ГВК почала вимагати служби від кожного з братів Гудовичів. Жодні посилання на те, що з цього маєтку їхній батько один відбував службу бунчукового, не сприймалися. Василь та Іван Гудовичі повинні були або служити, або відмовитись від цього звання [44, арк. 6-7]. Посилення російського впливу на управлінські структури Гетьманщини іноді призводило до спроб поставити під сумнів статус бунчукових товаришів. Як вже зазначалося вище, гетьман вилучав їх з-під полкової та сотенної юрисдикції. Така норма була незрозумілою де - кому з полковників-росіян. У січні 1735 р. стародубський полковник А. Радищев звернувся до ГВК зі скаргою на бунчукових товаришів, які мешкали на території полку. Він писав, що непідвладність полковій владі розбещує їх, оскільки ображені бунчуковими люди часто не мають грошей, щоби шукати правди у Глухові. О. Шаховськой залишив поза увагою аргументи стародубського полковника, лише нагадавши йому про підсудність бунчукових Генеральному Суду [2, арк. 4-7]. Бунчуковий товариш міг ігнорувати накази місцевої влади тільки до певної межі. Реакція Глухова була гострою в тому випадку, коли полковник чи сотник виконував наказ ГВК і зустрічав опір. У 1738 р. на всій території Лівобережжя інтенсивно ремонтувались укріплення. ГВК, очікуючи татарського нападу, проявляла неабияку наполегливість. Справу гальмувала участь козацьких полків у бойових діях та охороні кордонів. Місцева старшина отримала право залучати до фортифікаційних робіт приватновласницьких селян, які зазвичай були вільними від таких обов'язків. Будь-які спроби власників ухилитись від виконання указу були марними. Вже згаданий полковник А. Радищев у листопаді 1738 р. отримав дозвіл заарештовувати тих бунчукових товаришів, які не надавали селян. Виконання робіт, звичайно, пожвавилося [145, арк. 155, 168, 281]. Відомо, що військова та цивільна влада у Гетьманщині найчастіше не були розмежовані. Бунчукові товариші, як і інші старшини, могли виконувати як військові, так і цивільні функції. Під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр. вони могли виконувати такі функції: 1. Військові - у складі головної армії; під час тривожних походів; на охороні кордонів. 2. Цивільні - доручення керівництва ГВК (участь у комісіях; контроль за виконанням указів; робота в судових установах); управління полками та сотнями. Під час далекого походу бунчукові товариші складали окремий загін, який підлягав головному командиру над гетьманцями. Проте можна припустити, що вони не кожного року вирушали в похід у складі головних армій. Немає жодних звісток про їхню участь у Кримських походах 1735-1736 рр., хоча бунчукові згадуються у реєстрах Польського походу 1735 р. та походів 1737-1739 рр. Додамо, що в документах канцелярії Я. Горленка, наказного гетьмана у Кримському (1736) поході, згадується тільки один бунчуковий товариш, який привіз з Глухова рушниці для роздачі козакам [68, арк. 4-8; 261, арк. 23-26]. З достатньою мірою впевненості можна припустити, що бунчукові не брали участі у Кримських походах 1735-1736 рр. У наступні роки статус головних походів мали два - під командуванням фельдмаршалів Мініха та Лассі. До кожного з них залучався козацький корпус, алебунчукові вирушали в похід тільки з армією Б. Мініха. Для 1737 р. маємо чіткий указ ГВК, який спрямовував бунчукових під оруду цього фельдмаршала. Відповідних указів для 1738-1739 рр. знайти не вдалося, але нам відомо, що козацькі полки в армії Б. Мініха очолював генеральний осавул Ф. Лисенко. Листи бунчукових товаришів, які прагнули у 1738 р. позбутися походу, згадують командиром саме його. У 1739 р. бунчукові брали участь у Хотинському (1739) поході , знову підлягаючи Ф. Лисенку [90, арк. 74; 146, арк. 14; 261, арк. 23-26]. Відносно ж командира бунчукових у поході 1737 р. О. Апанович вважає, що їх очолював генеральний суддя І. Борозна. Нам не вдалося знайти підтвердження цієї інформації. Справді, в указі ГВК від 2 березня 1737 р. головним командиром над козацькими військами у Очаківському поході призначається І. Борозна. Звичайно, під його оруду мусили б перейти і бунчукові товариші. Проте згодом І. Борозну замінив генеральний обозний Я. Лизогуб, який і повів козаків у похід [90, арк. 28, 63]. Логічно буде припустити, що команда бунчукових також перебувала у віданні Я. Лизогуба. Обов'язки бунчукового товариша у головному поході могли бути різними. Найперше, бунчукові представляли собою офіцерський резерв і призначалися на відповідні посади. Наприклад, В. Биковський у поході 1737 р. був наказним генеральним осавулом. Сумлінна служба дала йому право претендувати на чин гадяцького полкового судді, який він і обійняв у 1738 р. [126, арк. 4-5]. Крім заміщення офіцерських посад бунчукові товариші могли складати почет і, одночасно, охорону вищого генералітету. Так сталося 8 травня 1739 р., коли вони супроводжували генерал-аншефа Румянцева на місце бою. Доводилося бунчуковим всією командою вступати у бій (14 та
Loading...

 
 

Цікаве