WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

розв'язання конфлікту наказному гетьману [68, арк. 13]. Дещо відмінною є друга справа. Прилуцький осавул М. Мовчан, який у цьому випадку виступав як наказний полковник, подав на розгляд Я. Горленка суперечку двох сотників свого полку. Іваницький сотник П. Миницький скаржився на те, що монастириський сотник В. Романович облаяв його і порубав шаблею намет. Цікава деталь - П. Миницький немов би вибачався за те, що він не може особисто розібратися з В. Романовичем внаслідок хвороби. У цьому випадку (очевидно, дався взнаки не такий високий ранг) збирати всю старшину не стали. Я. Горленко доручив розібратися у конфлікті стародубському обозному О. Єсимонтовському, гадяцькому судді М. Штишевському та ніжинському осавулу А. Володковському. Своє рішення вони знову ж таки передали наказному гетьману на затвердження [68, арк. 17]. Старі козацькі традиції, які передбачали відповідальність старшини перед козаками, до 1730-х рр. були вже міцно забуті. Проте екстраординарні обставини могли на певний час відродити ці традиції, як це сталося 25 липня 1736 р. неподалік фортеці Св. Федора (Козловської) на Українській лінії. Сюди команду Прилуцького полку привів наказний варвинський сотник Павло Ладинський, колишній військовий канцелярист. П. Ладинський, залякавши К. Дорошенка, молодого хлопця зі Сребрянської сотні, примусив його вступити в гомосексуальний зв'язок. Той у відчаї звернувся до сотнян і дії варвинського сотника було викрито. Команда Прилуцького полку збунтувалась - настільки неможливими, з точки зору козаків, були дії П. Ладинського. У своєму звіті до полкової канцелярії вони намагалися не називати прямо те, що відбулося, використовуючи евфемізми - " шпетная окказія", " стидно и доносит ", " непотребная рич "; на думку козаків така річ може відбуватися тільки у турок чи татар, але аж ніяк не у християн. Збурені козаки вимагали смерті сотника, але обмежилися тим, що побили його та прив'язали майже на добу до колеса воза. До речі, у події не втрутився воронківський сотник М. Афендик, який з командою Переяславського полку перебував поруч. Очевидно, що вчинок П. Ладинського виправдовував дії козацького товариства, неможливі за інших обставин. Цікаво, що самі козаки усвідомлювали те, що їхні дії не вкладаються в існуючу практику. Вже у звіті до полкової канцелярії зв'язування П. Ладинського пояснюється турботою про те, щоби він не закінчив життя самогубством. Пізніше варвинський сотник у апеляції до ГВК намагався звертатися до старшинської солідарності, але це не принесло йому успіху. Козаки за переступання межі закону покарані не були, а самому П. Ладинському присудили смертну кару. Про те, чи було виконано вирок, відомості не збереглися [62, арк. 2-15]. Таким чином, під час подій російсько-турецької війни 1735-1739 рр. спостерігаються певні зміни у судовій практиці щодо старшин порівняно з мирним часом. З одного боку, посилювалося російське втручання у судову систему, пов'язане як зі змінами форми управління Гетьманщиною, так і з присутністю значної кількості російських військ. З іншого боку, воєнні умови, їх екстраординарність, відроджують елементи архаїчного козацького судочинства. 3.3. Значне військове товариство Місце значного військового товариства в межах козацького стану ставало предметом розгляду вітчизняної історіографії, проте взаємозв'язок військових та цивільних обов'язків та ті зміни, що відбувалися у цій сфері під час війни, потребують додаткової уваги. На 30-і роки XVIII ст. припадає спроба російського уряду розібратися в хитросплетіннях статусу значних військових товаришів, уніфікувати їхні права та обов'язки. Отже, окремою категорією в межах козацького стану було значне військове товариство, до якого входили бунчукові, військові та значкові товариші. Належність до цієї групи підтверджувалася відповідними універсалами і свідчила про відмінність становища особи від рядового козацтва. В 1730-х рр. існував чин військового товариша, але статус цих людей не виглядав певно. Ймовірно, вони повинні були увійти до компутів бунчукового чи значкового товариства. В документах досліджуваного періоду військові товариші зустрічаються нечасто [74, арк. 5]. Тому нижче основну увагу буде приділено характеристиці статусу бунчукових та значкових товаришів. Чин бунчукового товариша вперше був запроваджений І. Мазепою. Це старшини, які не обіймали офіційних посад і підпорядковувалися безпосередньо гетьману, перебуваючи поза владою полковників та сотників. В мирний час бунчукові товариші почергово знаходилися біля гетьмана та виконували його доручення, а під час військових походів складали гетьманський почет і слугували офіцерським резервом. За військовим рангом статус бунчукового товариша вважався першим після полковника. Ця категорія виокремилася зі значного військового товариства, що складалося протягом другої половини XVII ст., але не мало чітко визначеної структури, яка оформилася лише на початку XVIII ст. У травні 1723 р. за ініціативою І Малоросійської колегії було чітко розмежовано бунчукових та значкових товаришів [498, с. 43-45; 501, с. 57-59]. У 1730-х рр. Гетьманщина знала певну категорію старшин, які за статками і родовитістю претендували на звання бунчукових, але не мали відповідних універсалів. Російське керівництво не було схильним автоматично визнавати за ними привілейований статус. Голова ПГУ О. Шаховськой у 1735 р. зазначив, що таких старшин можна судити у полковому суді [2, арк. 7]. В указі ГВК від 4 серпня 1736 р. запропоновано тих, хто " пишутся бунчуковими, а указов у них нет ", виряджати в похід [17, арк. 7].Але не все було так однозначно. ГВК у липні 1736 р. уклала іменний список генеральної старшини та бунчукових товаришів, в якому налічувалося 124 особи. З них 15 не мали універсалів, але були враховані канцеляристами при підбитті підсумків. Наведемо дані по Київському полку, в якому мешкало 10 бунчукових. П'ятеро з них (С. Шаула, Г. Солонина, Я. Борсук, І. Забіла, В. Биковський) мали універсали,. А ще п'ятеро (І. Ханенко, Федір, Йосип, Сергій та Степан Солонина) - ні. ГВК докладала значних зусиль для остаточного визначення їхнього статусу. Наприклад, в серпні 1735 р. Ніжинський полк відрядив у похід 7 чоловік, що іменувалися бунчуковими товаришами не маючи універсалів - Г. Яснопольського, К. Острозького, І. Биковського, Я. Затиркевича, Я. Жураковського, В. Купчинського, Г. Потаповича та П. Шишкевича. У вже згаданому списку 1736 р. Г. Яснопольський та І. Биковський фігурують як безсумнівні бунчукові. Поруч з прізвищем Я. Жураковського зазначено "универсалу не имеет", інших імен не зустрічаємо взагалі [17, арк. 7; 50, арк. 35-38]. Можна припустити, що іменуватися бунчуковим товаришем, без універсалу могли певні категорії козаків. Найперше, що спадає на думку - це діти бунчукових. У вищезгаданому списку поруч з батьком часто згадуються сини, але у загальну кількість бунчукових їх не включено. Їхній статус після смерті батька підтверджувала ГВК (як це відбувалося, побачимо на прикладі справи братів Гудовичів, до якої звернемося нижче). Проте існувала ще принаймні одна можливість. У 1737 р. з Глухова до полків надійшла інструкція, яка вимагала зібрати відомості про
Loading...

 
 

Цікаве