WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Реферат

Реферат на тему: Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. ? Рядове козацтво Однією з важливих складових системи "війна і суспільство" є козацтво як соціальна категорія. Воно, в свою чергу, представляє собою підсистему зі своїми структурними елементами - рядовим козацтвом, урядовою старшиною та значним військовим товариством. Для характеристики козацтва як військової спільноти одним з визначальних показників є рівень боєздатності. В 30-х рр. XVIII ст. становище рядового козацтва зазнало певних змін, що обумовлено низкою чинників, в тому числі і російсько-турецькою війною 1735-1739 рр. Протягом російсько-турецької війни 1735-1739 рр. бойові якості та стан гетьманців не раз критикувалися генерал-аншефом Вейсбахом [321, с. 310], фельдмаршалами Мініхом [366, с. 243-244] та Лассі [323, с. 342.]. Ще один сучасник, Х. Манштейн, у своїх " Записках.." характеризував їх як найгірше козацьке військо [339, с. 143]. Такі оцінки підтримував А. Байов [384, с. 84]. Джерела фіксують незадовільне матеріальне становище козацтва перед початком війни. У січні 1735 р. ГВК наказала полковим канцеляріям скласти відомості про кількість кінних, піших, озброєних та беззбройних козаків. Ще до початку російсько-турецької війни кількість кінних озброєних козаків та інших категорій не давало підстав для оптимістичних прогнозів щодо боєздатності гетьманців. З трьох полків, дані по яким збереглися, співвідношення між боєздатними та небоєздатними було майже рівним у двох полках (1,3: 1 у Чернігівському та 1,1:1 у Прилуцькому). Дещо кращою була ситуація в Київському полку (2,2:1): Полк Кінних озброєних Кінних беззбройних Піших озброєних Піших беззбройних Поклики Чернігівський 2954 680 191 1368 [16,арк.28] Київський 1674 82 115 527 (7) [16,арк.6-27] Прилуцький 2133 451 106 1368 (8) [20,арк.2] Те, що козацтво не витримувало виснажливих походів, було зрозумілим керівництву Гетьманщини. Князь О. Шаховськой у серпні 1734 р. звернувся до Анни Іоанновни з проханням відпустити козаків з Польщі, оскільки їхні господарства занепадають [294, арк. 1-2]. Він же у січні 1735 р. клопотався у Кабінеті Міністрів про видачу грошей козацькому корпусу у Польщі [321, с. 4]. Всі ці косметичні заходи потрібного ефекту дати вже не могли. Розглядати козацтво як єдиний організм і висувати єдині вимоги до кожного козака було неможливо. На практиці розподіл козаків за майновим принципом ввів ще Д. Апостол наказом від 4 січня 1729 р. Гетьман виокремив категорію, до якої увійшли " козаки до войскових походов згодние и которие всякие службы войсковие посилки фарпосты и стойки отбуват имиют, лошади и ружя и протчіе порядки и способносты козацкие добрие и до службы когда позовет случай военной всегда готовие ". Ці вояки були зобов'язані державі службою, а інші, піші козаки, обкладалися податком нарівні з посполитими [277, арк. 36]. У 1735 р. О. Шаховськой запропонував більш рішучу реформу. З козаків лівобережних полків юридично виокремлювалися 30 000 виборних, на плечі яких лягала військова служба. Всі інші козаки призначалися для допомоги виборним і могли використовуватися лише у межах Гетьманщини [321, с. 75]. Але 30 000 боєздатних козаків лівобережні полки виставити не спромоглися. При спробі мобілізації 20 000 чоловік з Лівобережжя та Слобожанщини для походу на Крим восени 1735 р. більша частина козаків з'явилася без зброї, а іноді навіть без сідел. [321, с. 310]. О. Шаховськой запропонував знизити кількість виборних до 15 000 [322, с. 45]. Після певних вагань Петербург пішов на зниження вимог до Гетьманщини і імператорським указом від 11 лютого 1736 р. остаточно була затверджена цифра у 20 000 виборних козаків [277, арк. 3]. На літо 1736 р. за ревізькими книгами у Гетьманщині налічувалося 68 892 козака. За поданими з полків відомостями у похід могли вирушити 22 026 чоловік - це власне ті, які потрапляли до категорії виборних [50, арк. 40]. Що ж собою являв виборний козак? На початку вересня 1736 р. для визначення цього до Глухова зібралися полковники - ніжинський І.Хрущов, стародубський А. Радищев та переяславський М. Богданов. Ймовірно, що на засіданні головував генеральний писар М. Турковський. Принаймні рішення щодо виборних до полкових канцелярій розсилалося за його підписом. Старшини визначили рівень заможності, який дозволяв віднести козака до категорії виборних. "Без підпомоги" служили козаки, які збирали зі своїх ґрунтів не менше 10 чвертей хліба та 50 возів сіна. Ті, хто мав співставні прибутки від промислів, також відносилися до виборних "без підпомоги". " З підпомогою " служили козаки з ґрунтом, який давав 5 чвертей хліба та 10 возів сіна, або , якщо мова йшла про південні полки, козаки з 2-3 конями, 2-3 волами та певною кількістю овець. Докладно регламентувалося спорядження виборного, яке оцінювалося у 31 крб. 22 коп [277, арк. 60-61]. Важливим з огляду на боєздатність є питання про кількість коней у виборного. В документах Кабінету Міністрів за 1735 р. присутня вимога бути " о 2-конь " [321, с. 496]. Проте зібрані з полків дані не дозволяли ПГУ виконати цю норму. З 22 026 кінних козаків 18 462 мали лише одного коня. На цьому проблеми ГВК з укомплектуванням не закінчилися. Наприклад, Лубенський полк (найчисельніший у Гетьманщині) звітував про наявність 4 751 кінного козака, але доброкінних озброєних було 3 021 (з них лише 759 мали по два коня.).Натомість доброкінних зі списами нараховувалося 341, з поганим конем, але озброєних - 641, а з поганим конем та списом - 719 чол. [50, арк. 32]. Виходячи з існуючого становища, ГВК намагалася запровадити норму про потребу одного коня для виборного козака [277, арк. 60]. Можна припустити, що між керівництвом ПГУ та генералітетом велася полеміка, в якій вимога двокінності перемогла, про що свідчать документи 1737 [90, арк. 62] і 1738 [277, арк. 34] років. Але часто виборний козак був неспроможний мати двох коней. Вже під час Кримського (1735) походу стан деяких козацьких коней не витримував жодної критики, зовні вони нагадували річних лошат [321, с. 496]. Полки, на вимогу ГВК, досилали коней у Царичанку для своїх козаків, проте це були робочі, а не бойові, коні. Київська полкова канцелярія чесно звітувала про відправлення на південь 627 коней та кляч [14, арк. 2]. Звіти з полків підтверджують поганий стан коней. В одному з далеких походів козаки - гадячани мали 822 нормальних коней та 1071 непридатних до служби, а кияни, відповідно, 162 та 148 [238, арк. 5-7]. Козаки часто втрачали коней у походах. Наприклад, однотисячний загін чернігівського осавула М. Мокрієвича за чотири місяці загубив 800 коней, а інші ледве пересували ноги [40, арк. 17]. Вільно з козацькими кіньми поводилися регулярні полки. На початку Кримського (1736) походу скарги на це надходили до похідної канцелярії наказного гетьмана Я. Горленка [68, арк. 2-3]. Той же Я. Горленко зазначав роком пізніше, що регулярні війська забрали у гетьманців за час походу 520коней, заплативши лише за 230 [78, арк. 4]. Виборний козак мусив вирушати у похід з двома конями, рушницею, шаблею, списом, маючи нормальний одяг та запас провіанту на 3-4 місяці. Виборні
Loading...

 
 

Цікаве