WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Дніпропетровці в Українській Повстанській Армії - Реферат

Дніпропетровці в Українській Повстанській Армії - Реферат

Дніпропетровську? П.Д.: (сміється): Я був його заступником, як же не бачився? Д.К.: - А Романа Макуху також… там же, в Дніпропетровську? П.Д.: - Це мій учень! Д.К.: - У нього був випечений тризуб на лобі? П.Д.: - За це я не можу сказати. Я знаю в той час, що не було, але, розумієте… Він є, і це написали в газеті, де це? Власне, він - не Макуха. Макух! Павло Хобот: - Може… П.Д.: - Не "може", а він називався Макух Степан, розумієте? Це був дуже ідейний хлопець… Я був у Дніпропетровську із травня сорок другого року до літа, майже до осені сорок третього. Після того я вже був у Кіровоградщині, конкретно по організації відділів УПА в Холодноярщині. Д.К.: - Ви були провідником в УПА там, на Кіровоградщині? П.Д.: - Я був організатором. Д.К.: - А хто організаційний центр очолював, хто керував?… П.Д.: - ОУН. ОУН місцева. В нас було кілька чоловік, ми організували з тих людей… обласний провідник "Остап" - Безпалько Осип з Золочівщини, який потім загинув. Тоді ще Медвідь Михайло, дальше - один ще такий, мав псевдонім "Граб", якого зараз я не… прізвище я знаю, але я маю записано окремо… Галичанин… Але були і з Східної України теж… Значить, яка була ідея? Творення відділів УПА в Холодноярщині. Вже більшовики наближалися десь коло Золотоноші, Лубен… вже до Дніпропетровська десь там наближалися. Отжеж, закріпитись частинам УПА, відділам УПА на терені Холодноярщини за такий короткий час було неможливо, але організували, бо люди не хотіли… от в Капитонівських лісах з нами зв'язався один командир загону, який командував двісті п'ятдесять(ма) чоловік(ами), який не був не більшовицький, ні, поки що, в УПА. М.С.: - Так-так-так… П.Д.: - Ми мали з ним об'єднатися, створити спільню і відступати. З наступом більшовиків відступати десь, може, до Умані, до Винниці (так вимовляє - Д.К.), а можливо, навіть, і до західних областей України. Там перейти фронт, і тоді, в тих місцях де це все організувалося, вертатися назад, і там вже закріплюватися. М.С.: - А ми готували зброю, харчі, одежу… П.Д.: - Отакий був план. Д.К.: - З "Батьком" Ви контактувалися? П.Д.: - "Батька" я знаю окремо. Грабець - то мій товариш близький ще з давніх часів, але він належав до УПА-"Північ", він не звідти виходив, він виходив від "Клима Савура" зі своїми частинами, переходив Вінниччину і - туди дальше. Д.К.: - А в Дніпропетровську де Ви жили? П.Д.: - Вулиця Карла Лібкнехта і вулиця, яка називалася Базарна, там, де був… наріжний дім, де був художник Максименко. Д.К.: - Значить, Ви жили разом із Куком, там поруч? П.Д.: - Недалеко. Я був у мешканні Кулинича, учителя, по вулиці Лібкнехта, наріжний дім. Я не пам'ятаю номера його вже… Д.К.: - Ми знайшли сина Максименка, він живий… П.Д.: - А Максименко - сам старий - був художник… та й син художник. П.Х.: - Син був причетний до ОУН? П.Д.: - Був причетний. Вони, художники, обидва були причетні -і батько і син… ну, вони, так сказати, були нами… то не було так, розумієте, щоб вони проводили ту роботу, але були нашими симпатиками… М.С.: - Ну, так, як Струк і… Д.К.: - Ви з ким іще прийшли в Дніпропетровськ, і звідки? П.Д.: - Я прийшов в той час, коли там уже була організація, в самому Дніпропетровську очолював тоді ще Олійник, який пізніше був командиром "Енеєм" на Волині. Петро Олійник. П.Х.: - Ви разом із Куком прийшли? П.Д.: - Я навіть раніше (зупиняється)… Десь менше-більше в один час. Д.К.: - Ви один йшли чи ще хтось був? П.Д.: - Я їхав сам. Я мав свої документи, свою зброю і так дальше. Крім того, я мав своїх кур'єрів, то ті кур'єри не сиділи зі мною, роз'їжджали весь час… Я приїхав до Дніпропетровська, в Дніпропетровську ми організували Крайовий провід, тобто відновили вже його фактично, і вели там роботу. Причому Дніпропетровськ… Туди входила Запорізька область, Крим, Луганськ, Донецьк, Кіровоград, Миколаїв, Херсон, Одеса. Оце належало до нас. Д.К.: - А зв'язки ви мали зо всіма областями? П.Д.: - Безумовно, що зо всіма. Д.К.: - А звіти ви посилали кому?… П.Д.: - До Головного Проводу. Д.К.: - Ну, кур'єри - то була технічна сила, що перевозили… П.Х.: - Про Семчишина розкажіть… П.Д.: - Викрали ми його з тюрми, і післали його до Одеси… "Річку"… (неправильно називає його Мирослав, насправді - Тиміш - Д.К.)… Працювало їх чоловік(а) чотири, вони були в тюрмі, і їх німці почали використовувати, частину в'язнів, з тюрми через дорогу… там були якісь гаражі, подвір'я таке… і давали їм роботу пакувати там якісь харчі, подарунки для тих військових частин, що були на фронті. Ми весь час слідкували за ними… (…) Це був сорок другий рік, десь місяць вересень… по-моєму, вересень був, так. Ми ту справу передали Службі Безпеки - конкретно, операцію проводив "Граб"… Дали їм сигнал, що викрадуть їх. І в той спосіб, що… були німці, що не пильнували так дуже строго. Десь при закінченні роботи, десь коло години четвертої-п'ятої по полудні… Частина з того подвір'я була загорожена колючим дротом, там зробили їм, розумієте, такий отвір, тоді вхопили так… Д.К.: - То була центральна тюрма? П.Д.: - Так… Дуже в короткому часі після того, як їх викрали, "Річка" був настільки знеможений, що десь, може, двісті-триста метрів не міг іти. Отже, його взяли під руки,і провели його до будинку по вулиці імені МОПРа, будинки залізничників. Великі корпуси, там були, по-моєму, сто тридцять шість, чи щось, квартир. Чи навіть більше. Ми там мали свою… Ми там мали не тільки цю - кілька мали квартир, де ми мали ключі… господар мав свої ключі, коли господар ішов на роботу, ми мали свої. Ми приходили туди, замикалися… Ми тоді лікували "Річку", він був зовсім дуже в такому депресивному стані. Довели його до повної свідомості і устійнили, що "Річці" працювати не можна, його німці розстріляють тут же. Нарада була - що робити? "Річку" відправили до Одеси. Д.К.: - Його за націоналістичну діяльність заарештували? П.Д.: - Він же у похідній групі був, південній. Йогоарештували ще в сорок першому році. Д.К.: - Василя Регея Ви знали? П.Д.: - Він там же був. Так, знав… Їх було… Тих, інших, ми їх відправили… Так, "Річку" ми залишили на Правобережжі в тому будинку, а тих трьох помістили на Лівобережжі, Амур-Піски. Не пригадую собі, в яку квартиру. Вони побули там… І з Лівобережжя через три-чотири дні, може тиждень, може, два тижні, не пам'ятаю… щоб вони трохи окріпли. Ми їх перевдягнули, все, і так дальше, ми їм виробили документи - "ліві", очевидна річ, і ми відправили їх замість тієї області Дніпропетровської, якщо непомиляюся, на Волинь. Д.К.: - А хто очолював Службу безпеки? П.Д.: - "Граб". А заступник був… е-е-е… "Вірменин". То псевдоніми. (…) П.Д.: - "Кость" - його правдиве прізвище Білик, син директора гімназії (нерозбірливо)… Високий, два метри. Він був у військових частина німецьких, втік з тих частин есесівських. Мав форму свою, прийшов зі зброєю. Ми його перевдягли, зробили йому цивільне вбрання, а коли треба було (для проведення) акцій, він перевдягався, розумієте… Він володів німецькою мовою так само, як німець і на всякі акції посилали… Д.К.: - А "Марусю" Ви знали? П.Д.: - Знаю, машиністка була в нас така. Д.К.:
Loading...

 
 

Цікаве