WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Дніпропетровці в Українській Повстанській Армії - Реферат

Дніпропетровці в Українській Повстанській Армії - Реферат

заспівали "Заповіт"… (Це було в сорок другому році, весною, уже "Просвіта" була організована і діяла). Коли заспівали "Заповіт", то десь у третьому-четвертому ряду раптом один із присутніх підвівся, і я впізнав у ньому того, хто приїхав із западних районів. Це був Лук'ян Крук. І за його прикладом підвелися і сусіди, і задні, і я підвівся, а німці тоді почали оглядаться та й самі піднялися. Раз усі піднімаються, і їм довелось підніматься! Ну, це було демонстрація, ніби гімн український виконувався. От тоді я його запам'ятав, що це він. Він був середнього роста, кремезний. І що характерно, я уже не знаю, що це була їхня мода така, що плечі отак вище торчали, чим у нас, покаті, чи в їх така структура, у "западенців", була. Ну, у всякому разі він був нижче середнього росту. Він жив на квартирі в Юрка Чернявського. Це Карла Маркса, 135, де він і зараз живе в батьківській хаті. Там його кімната є (Крука - Д.К.). Працював він у біржі праці і снабжав Організацію всіми бланками необхідними і сповіщав, коли буде ешелон в Германію, треба ховаться. У всякому разі нужний був чоловік, він робив хороші справи. Я тоді не знав. Ну, а далі, я коли дав згоду співпрацювать із Організацією. Це було в кінці сорок другого року, пізньої осені, потому що вже грязь була, я помню. Тоді мене познайомили з ним, як із керівником. Він повинен був бачить кожного, хто привлікався (залучався - Д.К.) до діяльності Організації. Вадим мене привів до нього, у двір Юрка, і представив. І я вже не пам'ятаю, як, що ми один на один поговорили, і він щось дав якісь брошури, щоб я ознайомився… Деякі я не міг зрозуміть, це, боюсь, чи в той раз, чи після того, коли б не Донцов був зі своїми філософськими творами, що там я ні в бісового батька не зрозумів, як теля. Однак, я… мене не стільки приваблювала сама ідея національного визволення, скільки боротьба з німцями. Ось вони були на шиї, з ними треба було бороться! Я не міг терпіть, щоб по моїй землі ходили чужаки, а я був у стороні. І я ладен був з чортом об'єднать свої зусилля, аби проти німців. І я пішов туда для боротьби проти німців, фактично. Д.К.: А про комсомольське підпілля в Нікополі Ви не чули? П.П.: Комсомольське підпілля ми взнали тільки після їхнього розстрілу. Там дві чи три групи розстріляли. Одну групу розстріляли в сорок третьому році… Та, мабуть, обидві групи, чи три групи в сорок третьому році. Одну весною, а дві - пізніше. Но вони були самодєятельні, вони не мали оцих… Д.К.: Керівництва? П.П.: Керівництва, по-перше, а по-друге, вони не знали правил конспірації. Вони методами проб і помилок… а помилки коштували їм життя. Д.К.: А що вони робили? П.П.: Ну, як вони що робили? Вони збирали, навіть, загальні збори своїх діячів. Тойсть (тобто - Д.К.), один одного бачив. Стоїло одного придавить, він не міг витримать… а допікали там і утюгом (праскою - Д.К.), цигарками пекли, і кості ламали, і пальці давили в дверях. Д.К.: Цим поліцаї займалися? П.П.: Ні, це - гестапо, німці… СД, гестапо - ото вони в основному боролися проти організацій. Д.К.: У вас була група: Чернявський, Вадим Вовк і ви? П.П.: Це була група. Ще був один товариш - Віктор БальвА (наголос на останньому складі - Д.К.). Но це була людина пасивна - він ті листівки, які я йому, за дорученням Вадима, передавав, він не розповсюджував, а зокопував в огороді під грушою. Д.К.: Не пам'ятаєте, які тексти були в них? П.П.: Різні були листівки: звернення до молоді, звернення до селян, звернення до поліцаїв. Особенно в сорок третьїм году, як уже УПА (…): не їдьте на Захід служить німцям, а їдьте в ліси в УПА. Для поліцаїв евакуйованих. А то для молоді: саботуйте всякі міроприємства (заходи - Д.К.), шкодьте, чим можете, німцям, запасайтеся зброєю, як можете. А для селян: утаюйте (приховуйте - Д.К.) харчові продукти, намагайтеся поменше їх здавать німцям, ну і тоже ж таке саме: не виконуйте їхні рішення, саботуйте. Пасивний спротив. Значить, ваша ціль (чи - наша з вами ціль) - самостійна національна держава без всяких окупантів і т.д. і т.п. Уверху листівки однієї помню: "Геть Гітлера!", в другому кутку - "Геть Сталіна!" Сталіна немає уже, вони уже десь у Сталінграді отам воюють, а листівка все рівно випускалася. Оце мені й пришили. Я кажу: "Я прийшов туда для боротьби з німцями!" А вони цього не пишуть (…) (у справі - Д.К.): "Це нам не нужно, це тебе хай німці, якби піймали, питали. А ти нам розказуй, як ви з совєцькой властю боролись!" Як я міг з нею боротись, єслі її не було там, вона була десь у Сталінграді! Як я міг боротися з нею?! - От ти нам не розказуй, як було! - Писали тільки те, що їм треба. Я деякі не підписував, возражав. Він сердився, рвав, писав заново, і те ж саме писав, тільки… Д.К.: Який слідчий був найпаскудніший? П.П.: А він один, фактично, був. Він був попередньо в Ярославлі, у великому, отам у Росії, який упевнився, що я - це я, що на мене прийшли матеріяли… Я служив в Ярославлі… А потім півроку я сидів у "Бутирках", і в мене був майор Виноградов. Він був чиновник, він виконував те, що йому треба було, (як наказувала - Д.К.) їхня інструкція: обвинить мене у націоналізмі любими средствами. Значить, що б я не говорив, він все рівно писав… як я збунтувався, коли він назвав "німецько-укрАїнська організація фашистська ОУН", то я сказав: - Це - єрунда, цього не було! Це була іменно тільки укрАїнська, ніяка не німецька, ніяка не фашистська, а це була укрАїнська націоналістична організація! Так він уже потом, після того, не писав цього. Так мені у приговор все равно вклеїли (…) це вираженіє, тому що треба було усугубить мою вину. Судили не мене, я, власне кажучи, протів совєцької власті нічого не успів створить, я тоді був на її боці, мені важно було протів німців, вони ж були осьо на шиї!… А мені записали, що я… Д.К.: Але ж ви були за Вільну Україну? П.П.: Ну так ясне діло, я згоден уже був з програмою, після того… Но тільки я вважав, що це недостіжімо, що протів цих потужних сил неможливо нашому народу… Д.К.: А хто був вашим найпершим керівником? П.П.: Вадим (Вовк - Д.К.). Він мені запропонував дать згоду на вступ, і я дав згоду… А над ним Лук'ян Крук. Стенограма розмови дніпропетровськихдослідників Дмитра Куделеі і Павла Хобота з учасниками підпілля ОУН-УПА на Дніпропетровщині і Кіровоградщині: заступником керівника Крайового Проводу ОУН-УПА на Східній Україні Василя Кука, організаційним референтом Петром Дужим і підпільником Миколою Самойленком. Київський Будинок Вчителя, Київ, 1993 рік (СПЕЦКОР: матеріал подається без редакційних правок). Самійленко Микола (звертаючись до П.Дужого): - Йдеться ось про що… що боївки на Кіровоградщині - оце Хмельовський район, Мало-Висківський район, туди - Голованівський ліс, Олександрівський ліс… Петро Дужий: - Так, так… Новоукраїнка, Аджамка, Олександрівка, Фундуклеївка, Капітонівські ліси (імовірно, Капітанівські - Д.К.)- скрізь я там був, і скрізь я там організував… Дмитро Куделя: - Пане Петре, у Дніпропетровську під яким прізвищем Ви жили? (мається на увазі час підпільної роботи під час нім. окупації)? П.Д.: - Крученко… Сергій Михайлович Крученко я був… Д.К.: - А з Куком бачилися в
Loading...

 
 

Цікаве