WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Дніпропетровці в Українській Повстанській Армії - Реферат

Дніпропетровці в Українській Повстанській Армії - Реферат

Також восени 1943 року до УПА дісталися двадцять підпільників з Лоц-Кам'янки та Нижньо-Дніпровська, під проводом інженера Кирила Ларіна ("Ліщина), у якій перебував також його брат Сергій, та ще кілька груп. На керівних посадах в ОУН та у складі Української Головної Визвольної Ради (УГВР) перебували надалі колишня студентка гірничого інституту, підпільниця ОУН у м.Дніпропетровську Катерина Мешко ("Верещак") та її майбутній чоловік, ідеологічний референт КП ПдСУЗ Омелян Логуш ("Іванів"). До УГВР, як третій віце-президент, увійшов також керівник підпілля в Нікополі Федір Вовк (відомий в еміграції як Іван Вовчук), а в одному з відділів охорони Першого Великого Збору УГВР, який відбувся на південь від села Сприня, що на Самбірщині, від 11 до 15 липня 1944 року перебував його син, також учасник підпілля ОУН на Нікопольщині Вадим Вовк. Разом із останнім головнокомандувачем УПА полковником В.Куком, була весь час, аж до їхнього арешту в 1954 році, його дружина, також колишня дніпропетровська підпільниця Юлія (Уляна) Крюченко ("Оксана"). Нам тепер відомі також сімнадцять дніпропетровців, імовірно, із числа військовополонених, які служили в УПА і чиї імена вперше опублікував проф. В.Сергійчук (крім знаного нам раніше Кирила Ларіна): Варепа В. - "Незнаний", Голота О. - "Голота", Добровольський С. - "Жолудь", Завгородній А. - "Ластівка", Шамрай В. - "Ворон", Радченко Г. - "Дуб", Захарчук С. - "Голуб", Король В. - "Карась", Лугвиненко І. - "Брова", Лазуренко М. - "Різняк", Сашенко М. - "Зірка", Сверид Г. - "Голуб", Соколюк В. - "Молот", Тряпко В. - "Голуб", Чуприна І. - "Квітень". Під № 6 (в оригіналі №106) у списку прізвище командира гармати "Корнійчука" подане неправильно: "Ковера" замість "Коверя", як також і місце народження - "с.Знам'янка" замість "Знаменівка", Новомосковського р-ну; також треба читати, що він числився у ВО "Богун", група "Богун" від 03.12.1943 р. Ці помилки в публікації потрібно обов'язково виправити ще й тому, що в оригіналі його анкети з "Іведенційної книги УПА-Північ", яку, власне подав до друку В.Сергійчук, зазначається, що Олександр Коверя (нар. 01.08.1908.), артилерист, старшина РА, у підпіллі ОУН перебував від 1941р., але, звісно, не з 3 грудня, як у публікації (в "Іведенційній книзі" зазначено, що від 3 грудня 1943 року він числиться в УПА). До наведених у списку "Іведенційної книги УПА-"Північ" віхідців із Дніпропетровщини треба також додати Чорненка Андрія ("Щигич") із с.Запоріжжя, якого професор, вірогідно, помилково зарахував до списку мешканців Запорізької области (с.Запоріжжя належить до Широківського району, Дніпропетровської обл.). Якраз він буде сімнадцятим у цій нашій доповіді, заміняючи вже згаданого К.Ларіна. Установлено ще щонайменше 5 прізвищ наших земляків, які воювали в УПА, серед яких М.Пальцун ("Шулій"), що перебував у охороні ген. "Тараса Чупринки" - Романа Шухевича; у лісах на Львівщині пройшов пропагандистський вишкіл у сотні "Орлика" колишній редактор криворізького часопису "Дзвін", член ОУН Борис Євтухов, який перебував в УПА до арешту 14.02.1945 р. Був засуджений як військовий інструктор УПА. У 1944 році, до боївки, розташованої поблизу Коломиї, приналежав відомий український поет, майстер бандури, священик УАПЦ Микола Соколовський (літературний псевдонім - Сарма), під псевдом "Микола Біда". Соколовський-Сарма називав також імовірними учасниками націоналістичного підпілля двох своїх рідних братів, але їх приналежність до ОУН або УПА поки що не доведено документально. Цікаво, що у книзі спогадів про О.Грабця-"Батька" до числа загиблих у славетному бою під Гурбами 24.04.1944 р. зараховано, принаймні, трьох дніпропетровців - вояків УПА: командир чоти В.Санчевський-"Запорожець" (у книжці - "Синчевський"), командир ланки В.Ропацький-"Діброва" (у книжці - неправильно названий В.Байченком (хоча, слід перевірити також, чи був в УПА дніпропетровець із таким прізвищем) та командир ланки В.Черебило-"Яруга" (у книжці - "Чорнобило Василь"). Крапку ставити рано. Пошук триває. Уривок з бесіди дослідника історії ОУН-УПА Дмитра Куделі з колишнім нікопольським підпільником-націоналістом ПЕТРОМ ГНАТОВИЧЕМ ПЕРЕПАДЕЮ від 17 лютого 2003 року. (СПЕЦКОР: інтерв'ю подається зі скороченнями але без редакційних правок із збереженням автентичності мовного стилю) Д.К. (Дмитро Куделя): Петре Гнатовичу, коли ви вперше почули про Організацію? Від кого і коли? П.П.: Значить, я уперше про Організацію почув тоді, коли у Нікополь вступили німці. Буквально на слідуючім тижні про це я почув. Потому що разом із німцями приїхали "западенці" - їх було троє у Нікополі. І я звернув увагу на те, що вони говорили із акцентом, що вони були одягнуті не так, як ми, а більш… більш вишукано, і вони були дуже ввічливими і вихованими. Оце я звернув увагу. Д.К.: Хто були ти західняки? П.П.: Оце ж я хочу сказать, що це була одна - Ульяна Целевич (П.П. знав її як Уляну Тимченко, прізвище Целевич виникло далі, під час наших дослідів - Д.К.), Анатолій Іванович Захарчук, начальник поліції потім, і наш керівник підпілля Крук Лук'ян Іванович. Д.К.: Хто перший вам про ОУН розказав? П.П.: Перший я не можу пригадать, власне кажучи, ми до цих прибулих, комсомольці, молодь, відносились не то, що з недовірою, а навіть, вороже. Потому що вони для нас чужі були. Вони приїхали разом з німцями, тобто вони приїхали разом з німцями, тобто вони були німецькими посібниками, колаборантами. А в такому разі ми, патріоти Совєцького Союза, відносились до них з презирством, із, можна сказать, з ворожістю. І оця ворожість довго утримувала в стороні від знайомства з ними, та й не було ніякої потреби: в їх свої завдання були, а нам, аби було якби пожить як-небудь… Д.К.: Вони працювали в адміністрації відразу ж? П.П.: Всі - да, були в адміністрації. Той - в поліції, Крук був на біржі труда, а Ульяна - культурою, "Просвітою"… в її відомстві були всі культурні заходи і міроприємства. Д.К.: Відділом культури чи "Просвтою"? П.П.: Мабуть, відділом культури відав Кисіль Тимофій Григорович. А вона була "Просвітою" (керувала - Д.К.). Но так, як вона була як би провідною, і з новими ідеями приїхала то вона і туда і туда влазила… Школи тоже вона способствувала, щоб були відкриті зразу ж, хоч це була прерогатива Киселю… Д.К.: Ви пам'ятаєте її зовні? П.П.: Пам'ятаю, а чого ж непам'ятаю? Я не сказав, що вона була красива. Їх видавав оцей "западенський" акцент, говір. Зразу видно було. Тільки заговорив, перша фраза - уже ясно було, що вона за птиця… Д.К.: "Уляна Тимченко" вона була? П.П.: Да, Ульяна Петрівна Тимченко… Ну що ще? Діло в тім, що так, як з ними мені не приходилось спілкуваться взагалі, але я знав… От, наприклад, такий випадок: Вечір пам'яті Тараса Григоровича Шевченка у великому кінотеатрі колишньому нашому, хотя там і були німецькі фільми показували… Кінотеатр Лєніна при етом… а як його оддали "Просвіті" - він став називаться імені Шевченка, в період окупації. Там, значить, в перших рядах - в першому, другому, в третьому подеколи вкраплені німці-солдати, там, один, два поряд, друзі прийшли… а я десь був в шостому-сьомому ряду. І от коли на сцені
Loading...

 
 

Цікаве