WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Дніпропетровці в Українській Повстанській Армії - Реферат

Дніпропетровці в Українській Повстанській Армії - Реферат

Реферат на тему: Дніпропетровці в Українській Повстанській Армії ? Мета цієї доповіді, матеріяли до якої ми зі ще одним дніпропетровським дослідником - Павлом Хоботом - збирали протягом восьми років - висвітлити участь дніпропетровців у формуваннях Української Повстанської Армії (далі - УПА). Проте, цей період діяльності учасників націоналістичного підпілля Дніпропетровщини важко характеризувати без, принаймні, короткого огляду попередніх подій, пов'язаних із їх попередньою роботою в регіоні, тому вважаю за необхідне подати коротку передісторію початку боротьби придніпрянців в лавах УПА. Перші члени Організації Українських Націоналістів (далі - ОУН) з'явилися в Дніпропетровській області ще під час боїв за обласний центр. Це були учасники роїв Південної Похідної Групи (далі - ПдПГ), скеровані для роботи на лінії Дніпропетровщина - Донбас - Крим. У самий Дніпропетровськ свій рій привів наприкінці серпня 1941 року Тимофій Семчишин ("Річка"). Серед учасників цієї групи перебував також представник Головного Проводу ОУН Зіновій Матла ("Святослав Вовк"), який, після приходу до місця призначення, перебрав на себе обов'язки Голови Крайового Проводу. За допомогою членів Пд ПГ, головно її учасника Василя Регея ("Кіт") була утворена обласна управа із представників патріотично налаштованої української інтелігенції, на чолі з професором П.Олійниченком. Тут треба зауважити, що учасники похідних груп та деякі з українців - членів ОУН на службі в німецькій армії (переважно, перекладачі та водії) мали з собою рекомендаційні листи до мешканців Східної України, які вважалися Проводом носіями ідеї самостійництва: припускалося, що ці люди, цілком імовірно, погодилися б допомогати Організації в досягненні її завдань. Поміж таких осіб були, наприклад, дніпропетровський хірург Борис Андрієвський, старший брат якого - Андрій, ще з часу поразки військ УНР, перебував у еміграції на Заході, та, навіть, входив до складу Проводу Українських Націоналістів ще від 1 Конгресу (після розколу 1940 року залишився в ОУН А.Мельника); викладач А.Рябишенко, також дніпропетровець; нікопольський педагог Федір Вовк. Із багатьма потенційними союзниками контакти було нав'язано ще за короткий період передвоєнного об'єднання українських земель у складі УРСР, коли українців, нарешті, перестали роз'єднувати міждержавні кордони, а декого провідники націоналістичних груп пам'ятали ще з часу національно-визвольної боротьби… Сам В.Регей був призначений завідуючим організаційним відділом управи, водночас обіймаючи керівництво обласним (а не міським, як пишуть деякі дослідники) проводом ОУН. Дніпропетровська обласна управа була єдиним відомим дотепер органом самоврядування на окупованій німцями території Східної України, на печатці та кутовому штампі якої поруч із її власним найменуванням та тризубом, стояв титул "Українська Держава". У зв'язку із неузгодженим з німцями проголошенням незалежності України у Львові 30 червня 1941 року, в той час, коли Дніпропетровська область була зайнята німецькими військами, по раніше окупованих українських землях вже котилася хвиля репресій проти членів ОУН, як невигідної для окупантів політичної сили. Тому у Наддніпрянщині майже одразу ж після її завоювання, нацисти розпочали роботу по нейтралізації націоналістичних впливів на населення Східної України. Наслідком її стали репресії проти членства ОУН та політично-заангажованої частини населення, а саме арешти керівників ОУНівських груп, пошук і депортація до Генерал-губернаторства галичан, як носіїв самостійницької ідеї та усунення з новопосталих органів місцевої української влади та поліції політично свідомих українців. З прибуттям у регіон органів цивільного німецького управління, айнзатцкоманд та інших репресивних утворень терор набував чимдалі жорстокішого характеру. Так, якщо у вересні 1941 року заарештований "айнзатцкомандо 6" В.Регей був відправлений до Галичини як "почесний в'язень" (у той самий день, 16 вересня, кількома годинами перед тим, також були "взяті" учасники походу Амалія Регей, Тетяна Патроник, Зенон Матла), то вже за період кінця того самого року до літа сорок другого місцеві організаційні осередки по містах і районах області були майже повністю розгромлені нацистами із застосуванням до їх керівників смертної кари та ув'язнення у тюрмах та концтаборах. Найбільших втрат зазнали українські патріоти на Криворіжжі, де в лютому (за даними А.Пронченка - в квітні) 1942 року серед десятків інших були закатовані міський голова С.Шерстюк, поет-націоналіст, редактор місцевої газети "Дзвін" М.Пронченко, учасниця ПдПГ Анна Максимець. У концтаборі опинилися організатори підпілля у Дніпропетровську - Т.Семчишин ("Річка"), Д. Павлишин, С.Макух ("Роман") та ін. У Головному Проводі розуміли складність ситуації, а тому весною 1942 року на Львівщині формується Крайовий Провід Південно-Східних Земель (далі -ПдСУЗ), на чолі з Василем Куком ("Леміш", "Степан", "Куркуль"), який прибуває на терен генерал-комісаріяту Дніпропетровськ з групою підпільників наприкінці травня того ж року, окремо дістається терену його заступник - організаційний референт Петро Дужий (Крученко, "Арсен", "Білий"). Також до складу ПдКП увійшли Омелян Логуш ("Іванів") - ідеологічний референт, Ярослав Петречко-молодший ("Граб") - керівник Служби Безпеки (далі - СБ), Михайло Медвідь ("Карпович") -військовий референт. Імовірно, до Крайового Проводу належав, як провідник юнацтва - Юрій-Костянтин Федорук ("Лемко"), у скорому часі - Обласний Провідник Дніпропетровщини. До Південного Краю за організаційним територіальним розподілом входили Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська, Херсонська, Миколаївська, Одеська області, а також Крим, Кубань та підрумунська "Трансністрія", центром було обрано Дніпропетровськ. Можна погодитися з невідомим автором "Звіту про діяльність ОУН на Східньо-Українських землях", який у 1943 році поділяв період дії там ОУН на два етапи: перший - підготовчий, а з весни сорок другого другий - підпільно-революційний - етап. Саме від цього часу, тобто з початку роботи ПдКП на чолі з В.Куком, надзвичайно посилюється агітація за незалежність України, пропаганда набуває різко антинімецького пафосу, формуються десятки нових організаційних осередків по всіх районах генерал-комісаріату Дніпропетровськ, звена Організації утворюються часто навіть у невеличких селах, як це було, наприклад, у Широківському, Солонянському, Дніпропетровському приміському районах. Надзвичайний талант організатора та природний хист "Лемеша" всюди, куди б не відряджав його Провід, завжди давав позитивний результат. І коли дехто з "бандерівців", навіть з керівного складу, скаржилися на неможливість працювати на Сході, Василь Кук досяг лише за рік величезних успіхів у справі налагодження підпільної мережі. На літо-осінь 1942 року припадає сплеск активності СБ при ПдКП, на чолі з Ярославом Петречком-"Грабом" та ІваномБіликом-"Костем"-"Півтораком": це замахи і ліквідації німецьких вислужників із числа поліцаів, агентів СД та службовців управ (Четвертак, Долін, Федулов та ін.), визволення із таборів ув'язнених членів ОУН.
Loading...

 
 

Цікаве